84 Питання Ідея національної школи с. Русової

Софія Русова (1856-1940) народилася у с. Олешня на Чернігівщині. 3 1861 р. проживала у Києві, закінчила гімназію. У 15 років Софія отримала дозвіл на відкриття дитячого садка на 20 вихованців. Завдяки знайомству з сім'єю Старицьких, С. Русова стала  прихильницею української культури, познайомилася з П. Чубинським, М. Лисенком, М. Драгомановим, О. Пчілкою, П. Житецьким.

У 1874 р. С. Русова  прибула до Петербурга разом зі своїм нареченим, відомим українським етнографом і фольклористом  О.О. Русовим. Вона працювала у петербурзьких школах, пізніше — у дитячих садках Чернігова і Харкова, у Харківському Товаристві розповсюдження грамотності. Практична педагогічна діяльність справила вирішальний вплив на формування педагогічних поглядів С. Русової. У 1906 р. вона видала «Український буквар» (на основі розробок О. Потебні), в 1911 р. — «Початкову географію» та  працю «Про колективне і групове читання» [5, 22].

Принциповою основою змісту навчально-виховного процесу дошкільних навчальних закладах та школах С. Русова вважала рідну мову, національні свята та обряди, християнські цінності  українського народу. Як  редактор київського журналу«Світло» (1910—1914), у численних статтях педагог обґрунтовувала і розвивала свої погляди на організацію українського шкільництва. Особливе місце в її науково-педагогічних дослідженнях займає проблема дошкільної та позашкільної освіти. Дошкільна освіта та виховання, на думку С. Русової, повинні базуватися на чіткій взаємодії з  народною  педагогікою і проводитися тільки рідною мовою. Позашкільна освіта має базуватися на системі вечірніх шкіл кількох типів: недільні школи, школи ліквідації неписьменності, повторно-додаткові, фахові і професійні школи, а також народні університети.

Працюючи у відділі дошкільного виховання секретаріату освіти в уряді УНР, С. Русова брала безпосередню участь у розбудові української школи. Курс лекцій, прочитаний нею у Київському педагогічному інституті, вийшов з друку окремою книжкою «Позашкільна освіта» (1918). Основним принципом навчання і виховання в українській школі вона вважала народність, педагогічним ідеалом — національно-релігійний.

У 1921 р. С. Русова виїхала за кордон, де продовжила педагогічно-письменницьку діяльність, написала  дві відомі роботи:«Західна Європа» та «Позаєвропейські країни» (1922 р.).

Можливі відповіді для питань 91,92,93,94,95,96 Життя й педагогічна діяльність а. Макаренка

А.С. Макаренко народився 1 березня 1888 р. в м. Білопіллі Сумського повіту Харківської губернії. Навчався в Білопільському двокласному училищі, а з 1901 р., після переїзду сім'ї у Крюків — в Кременчуцькому міському чотирикласному училищі.

В 1904 р. закінчив міське училище з відзнакою і продовжив навчання на однорічних педагогічних курсах при цьому ж училищі, і по закінченні їх отримав звання вчителя початкових класів.

1 вересня 1905 р. він розпочав педагогічну діяльність у Крюківському двокласному залізничному училищі, викладав російську мову, літературу і малювання.

У Крюківському училищі А. Макаренко працював 6 років і був переведений на посаду вчителя двокласного залізничного училища на станцію Долинську, колишньої Херсонської губернії.

Після дев'яти років роботи на педагогічній ниві  А.Макаренко в 1914 р. вступає до Полтавського учительського інституту, де виявив великий інтерес до літературної творчості.

З вересня 1916 р. по березень 1917 р. його заняття в інституті були перервані призовом в армію, але у зв'язку з короткозорістю він був звільнений від військової служби, і вже 15 червня 1917 р. закінчив учительський інститут, одержавши золоту медаль за твір «Криза сучасної педагогіки».

Закінчивши навчальний заклад, А. Макаренко деякий час працював учителем зразкової школи при Полтавському учительському інституті, а в грудні 1917 р. повернувся до Крюкова і був призначений інспектором (директором) вищого початкового залізничного училища, де в 1905 р. продовжив свою педагогічну діяльність.

Кременчуцький відділ народної освіти не підтримав новацій  А.Макаренка, і восени 1919 р. він переїхав до Полтави. Спочатку завідував міським початковим училищем № 2, а з серпня 1920 р. був призначений директором семирічної трудової школи № 10. Але вже у вересні цього року Полтавський губернський відділ народної освіти доручив йому організувати в селі Ковалівці, за 6 кілометрів від Полтави, колонію для неповнолітніх правопорушників і завідувати нею. В 1921 р. колонії присвоїли ім'я Горького.

1926 рік колонія зустріла значними успіхами. У А.Макаренка виникає думка про переселення колонії у Куряж, за 25 кілометрів від Харкова, та об'єднання з Курязькою трудовою колонією.

У червні 1927 р. Макаренко був запрошений керівниками ДПУ, України для участі в організації дитячої трудової комуни на околиці м. Харкова. Деякий час Антон Семенович працював одночасно у двох закладах — в колонії ім. М. Горького і в комуні ім. Ф.Е. Дзержинського.

Педагогічну й адміністративну роботу в комуні А.Макаренко поєднував з літературною. Життя комуни ім. Ф.Е. Дзержинського Антон Семенович відобразив  у художньому творі «Марш 30 року». У 1934 р. його було прийнято до Спілки письменників СРСР.

У 1935 р. А. Макаренко призначається на посаду заступника начальника відділу трудових колоній (ВТК) НКВС України і переїжджає в Київ. Восени 1936 р.  він також завідував колонією в Броварах біля Києва.

У 1937 р.  він переїжджає до Москви й присвячує себе літературній і громадсько-педагогічній діяльності.

У розквіті сил і задумів 1 квітня 1939 р. він раптово помер.

Теорія і практика колективу А. Макаренка

А.С. Макаренко помітив, що колектив не просто живе доти, доки він розвивається (закон руху колективу), але й потребує реалізації системи перспективних ліній, в яку входять близька, середня і далека перспективи. Це означає, що колектив повинен мати перед собою не лише якусь найближчу за часом і за необхідними для її досягнення зусиллями перспективу (мету), а й більш віддалену і навіть дуже далеку. Зрозуміло, що таких цілей може бути і більше трьох. Головне, щоб була динаміка: коли близька мета досягнута, то вже середня може стати близькою, а більш віддалені також наближаються. Якщо ж такої системи цілей в колективі нема, а поставлена лише якась одна мета, то після досягнення цієї мети зникає той фактор, який об'єднував всіх у колективі і був рушієм його розвитку [5, 11, 17, 19, 22].

Використання системи перспективних ліній формує у дітей соціальний оптимізм, прагнення досягти власною працею «завтрашньої радості».

А.С. Макаренко був неперевершеним майстром індивідуального впливу, але він розумів, що здійснити всю виховну роботу лише з допомогою “педагогіки індивідуальної дії” просто фізично неможливо та й недоцільно. Більше того, він на власному досвіді прийшов до твердого переконання, що найдоцільнішим є опосередкований вплив на особистість через спеціально організований з педагогічною метою первинний колектив. Тобто він намагався здійснювати виховання кожного педагогічно-насиченим середовищем первинного колективу, в якому всі його члени перебували у постійному діловому, товариському і  побутовому спілкуванні. Такий вихований вплив він назвав «педагогікою паралельної дії».

А.С. Макаренко розробив чітку систему формування елементів демократичної культури у своїх вихованців.

А.Макаренко вважав найпершою умовою виховання в колективі  гармонію інтересів суспільства і особистості, застерігав від формування в колективі «гнилого активу», вождизму. Він  помітив, що «гниття починається з користування привілеями».

Ідея поєднання навчання з продуктивною працею А. Макаренка («Педагогічна поема», «Прапори на баштах»)

А.С. Макаренко здійснював перевиховання шляхом залучення вихованців не тільки до побутового самообслуговування, а й до рентабельної продуктивної праці. Це забезпечувало можливість на лише фізично виживати, а й формувати у вихованців оптимістичний погляд на свою подальшу долю. Адже вони знайомилися з реальними виробничими відносинами, отримували надійну професію, організаційні навички, досвід взаємодопомоги, відчуття захищеності у колективі і суспільстві.

Серйозна увага приділялась і навчанню. Вихованці у перші ж  дні свого перебування в комуні зараховувалися у шкільну групу відповідно до своїх знань. При комуні діяв робітфак Харківського машинобудівного інституту; майже половина його випускників продовжувала своє навчання у вузах.

Проблема сімейного виховання («Книга для батьків», «Лекції про виховання дітей»)

А.С. Макаренка  вважають  авторитетним спеціалістом-практиком і водночас теоретиком  у досить вузькій галузі — перевихованні дітей в закритих виховних закладах, яким він віддав 16 років творчого життя. Але він, не маючи власних дітей, написав «Книгу для батьків» і планував видати не один, а чотири томи цієї книги.

А.С. Макаренко помітив, що найтяжче здійснювати виховання в тих сім'ях, де є лише одна дитина. Характерно, що до нього на перевиховання лише зрідка потрапляли діти з багатодітних сімей. Здебільшого «педагогічний брак» надходив з сімей однодітних, бо там, де росла дитина-одинак, концентрація надмірної батьківської любові діяла на неї згубно і була страшною помилкою в сімейному вихованні.

Шляхи формування вчителя-вихователя та його педагогічної майстерності

А.С. Макаренко дуже високо оцінював роль вчителя в суспільстві, називаючи його «інженером дитячих душ». А.Макаренко вказує шляхи формування педагогічної майстерності, а саме:

— розвиток вміння читати обличчя вихованців, їх жести, внутрішні стани, наміри тощо;

— формування вміння керувати своїм обличчям, поведінкою, жестами;

— формування мовної техніки, постановка голосу;

— розвиток емоційно-вольових якостей і комунікативних умінь;

— акторська підготовка, вміння грати в дитячому колективі, розігрувати педагогічний гнів, йти на педагогічно доцільний ризик;

— підготовка до подолання опору вихованців виховним впливам;

— психологічна підготовка, формування дослідницьких навичок майбутнього вчителя.

Великий педагог мріяв, що в педагогічних  вищих навчальних закладах будуть  розвивати  техніку  мовлення, поведінки, впливу з метою досягнення майстерності.