77 Питання Теорія й практика вільного виховання л. Толстого

У педагогічних поглядах Л.М. Толстого чільне місце займає проблема свободи у вихованні, навчанні та освіті дітей, до якої він звертався протягом усього життя. Цю проблему педагог розглядає на основі створеної ним теорії виникнення, розвитку і сутності моральності. Як прибічник ідеалістичної філософії, він вважав, що здорова дитина, народившись на світ, не є «чистою дошкою», на якій можна писати все, що хочеш, проте позбавлена будь-яких негативних якостей і задовольняє ті вимоги  безумовної гармонії   відносно  правди, краси, добра, які людина носить в собі, дитина є первісним образом гармонії, правди, краси і добра.

Критикуючи сучасну йому школу, він протиставив свою систему виховання, побудовану на принципі свободи, поваги до особистості дитини, розвитку її активності та творчості. Л.М. Толстой підкреслював, що вільне виховання повинно сприяти розвитку природних задатків дитини, допомагати самостійно формувати світогляд і моральні переконання. Високий моральний ідеал, на його думку, треба шукати у поглядах простого народу.

Школа при невтручанні у виховання, на думку Л.М. Толстого, повинна мати одну мету — передачу відомостей, знань, не намагаючись переходити в моральну область переконань, вірувань і характеру, мета її повинна бути одна — наука, а не результати її впливу на людську особистість.

Порівнюючи  погляди Л.М. Толстого на роль виховання у 60-ті роки з тими, що він писав з цього приводу в середині 70-х років, можна прийти до таких висновків: у 70-ті роки він значно уточнив свою постановку питання про свободу у педагогічному процесі і прийшов до висновку, що, поки в суспільстві немає єдиної думки про зміст і методи навчання, питання про те, чому і як навчати в народній школі, повинні вирішувати не діти, а їх батьки, тобто народ, якому треба надати право свободи в організації школи. Свобода у вихованні та навчання не є правилом, межі її в школі визначаються вчителем, його вмінням керувати дітьми [11].

Вважаючи релігію основою виховання та навчання, Л. Толстой вказував, що вона не повинна обмежувати свободу дітей. Єдиний шлях для покращення освіти, на думку Л.М. Толстого, полягає у тому, щоб вчителі і учні мали спільну основу, яка б визначала вибір предметів, що вивчаються в школі. Такою основою, за Л. Толстим, мала бути релігія в дусі істинного християнства. Л.М. Толстой стверджував, що необхідним є моральне виховання на основі релігійної моралі, не може бути моралі без релігії. Він пропагував теорію «неопирання злу насильством», доводив важливість таких якостей характеру особистості, як незлобливість, смиренність, любов до ближніх.

83 Питання Ідея національної школи м. Драгоманова

М.П. Драгоманов народився 18 вересня 1841 року в м. Гадячі на Полтавщині. Раннім і різнобічним розвитком він передовсім зобов'язаний своїм батькам та оточенню. З 1849 по 1853 рік юнак навчався в Галицькому повітовому училищі, пізніше — в Полтавській гімназії. Восени 1859 року Драгоманов стає студентом історико-філологічного факультету Київського університету.

Займаючись просвітницькою діяльністю, М. Драгоманов мріяв про той час, коли у вихованні будуть враховуватись кращі народні традиції; він прагнув створити українську енциклопедію; (розробив план до неї).

Особливо його хвилювало становище сільських учителів. М. Драгоманов вважав, що вчителі повинні чітко усвідомлювати мету педагогічної діяльності — виховання нової людини. Це завдання ставили перед собою різні педагоги, вони і розуміли його по-різному, залежно від соціально-політичних ідеалів. У М.Драгоманова цей ідеал спирався на демократичну, гуманістичну й патріотичну основу національної свідомості,  яка поєднувалась з толерантністю у взаєминах між людьми, з правдою і справедливістю [14, 16, 23].

М.Драгоманов надавав великого значення вихованню дитини в сім'ї, тобто саме батьківському вихованню. Дбаючи про виховання тогочасної української молоді, М.Драгоманов орієнтує її на найвищі людські взірці духу і праці, нагадуючи ще й про неодмінну високу моральну якість самовіддано служити рідному народу, а не бути його «провінційним родичем, прихвоснем чужого».