9(20). Педагогічна думка і педагогічна практика педагогів гуманістів епохи відродження

Педагогічна думка епохи Відродження

Вітторіно да Фельтре (1378—1446) — італійський педагог-гуманіст епохи Відродження. Прославився, як «pater omnis humanitatis» (батько гуманності), перший шкільний учитель нового типу, що здійснив ідею школи на природі. Він очолив школу-інтернат «Будинок радості» (1424), де, крім давніх мов і літератури, вивчали математику, природознавство, астрономію, грецьку мову та літературу, музику, живопис. Значна увага приділялася практичним заняттям, фізичним вправам (фехтування, їзда верхи) та іграм. У навчанні застосовували наочність, стимулювання творчості дітей, поступово позбавлялися зубрячки. Виховання здійснювалось за допомогою ласки, переконання (покарання розглядалось як зло), на особистому прикладі вихователів і наглядом за манерами, моральною чистотою вихованців. Франсуа Рабле (1494—1553) — французький письменник-гуманіст, педагог, автор роману «Гаргантюа і Пантагрюель», у якому нещадно висміював схоластичне навчання. Ним висвітлено нову педагогіку Відродження (якщо Гаргантюа вчився ще за методикою зубрячки, то його син Пантагрюель робить рішучий поворот у бік природничих наук, життєвості навчання, спорту, праці). Рабле наголошував на розвитку мислення, активності дитини, побудові навчання на зацікавленості її навколишнім середовищем, вивченні природи під час прогулянок, бесід, відвідування майстерень та ознайомлення з трудовою діяльністю. Пропагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно поєднувалися фізичний і духовний розвиток. За Рабле, в школі повинні вивчати мови, математику, астрономію, природознавство, історію, право. Важливою складовою всебічного виховання вважав мистецтво.

10(26) Відмінність педагогічних поглядів Коменського і Руссо

Відмінною рисою педагогічних поглядів Коменського було те, що він розглядав виховання як одна з найважливіших передумов встановлення справедливих відносин між людьми і народами. Ця ідея проходить червоною ниткою через його головну працю "Загальний рада про виправлення справ людських", одну з частин якого він назвав "Пампедіей" - "Загальним вихованням", де він, зокрема, розвиває думку про те, що виховання та освіта людини не закінчується після виходу зі школи. Шкільне виховання і освіта повинна готувати юнацтво до майбутнього самовиховання і освіти. Руссо є основоположником теорії природного, вільного виховання, за тими законами фізичного, розумового й морального розвитку дітей. Педагогічні висловлювання Руссо пронизані ідеями гуманізму і демократизму, глибокою любов'ю до дитини, турботою про його всебічний розвиток. Руссо висунув вимогу активізації методів навчання дітей з опорою на їх особистий досвід, необхідності систематичної трудової підготовки. Вона, з одного боку, повинна озброювати дітей корисними практичними вміннями та навичками, а з іншого боку, - сприяти формуванню позитивних моральних якостей, притаманних трудовому народу. Звертаючись до батьків і вихователів, Руссо закликав їх розвивати в дитині природність, прищеплювати почуття свободи і незалежності, прагнення до праці, поважати в ньому особистість і всі корисні розумні схильності. Руссо рекомендує поволі діяти на дітей, керувати ними, не обмежуючи їхньої волі і не застосовуючи заходів прямого примусу, і разом з тим виявляти наполегливість, вимогливість, не поспішати з задоволенням небажаних і навіжені дитячих прохань.