- •1.Періодизація історії української культури.
- •2. Українська ментальність. Поняття ментальності та національного характеру
- •3. Археологічна періодизація стародавньої історії України.
- •4. Формування культурно-господарських зон у межах Україн
- •5. В. Хвойко та відкриття Трипільської культури
- •6. Духовна культура трипільців. Мистецтво.
- •7. Кіммерійці: проблема етнічної та культурної належності.
- •8. Скіфи в давній українській культурі.
- •9. Сармати на території Північного Причорномор’я.
- •10. Значення грецьких колоній у формуванні культури тубільного населення Північного Причорномор’я.
- •11. Проблема похо дження східнослов’янських племен. Індоєвропейська міфологія в світогляді давніх слов’ян.
- •12. Формування культури літописних племен : поляни, древляни, уличі, тиверці, білі хорвати, дуліби
- •13. Особливості релігійного культу східнослов’янських племен.
- •14. Культура дохристиянської Русі.
- •15. Вплив християнства на культуру Київської Русі.
- •17. Розвиток літописання і літератури у Київській Русі.
- •18. «Слово о полку Ігоровім» як шедевр давньоруської літератури.
- •19. Значення «Слова про Закон і Благодать» для Давньоруської держави.
- •20. Основні етапи розвитку давньоруської архітектури.
- •21. Софія Київська – перлина давньоруської культури.
- •22. Давньоруський живопис.
- •23. Розвиток прикладного мистецтва у Київській Русі.
- •24. Давньоруське музичне і театральне мистецтво.
- •25. Умови розвитку української культури у литовсько-польську добу.
- •27. Розвиток освіти і науки хіv-хvіі століть на українських землях.
- •31. Культура Московської держави хіv-хvіі століть.
- •32. Вплив Визвольної війни середини хvіі століття на формування національної свідомості українців.
- •33. Українська освіта і наука у другій половині хvіі-хvііі століттях.
- •34. Києво-Могилянська академія – осередок української освіти і науки.
- •36. Козацтво як головний чинник українського суспільно-політичного та культурного життя.
- •37. Запорізька Січ як соціокультурний феномен.
- •40. Розвиток українського образотворчого мистецтва у другій половині хvіі-хvііі століттях.
- •42. Г. Сковорода – видатний український просвітитель.
- •44. Значення „Енеїди” і.Котляревського для розвитку української мови і літератури
- •45. Розвиток освіти і науки в Україні у хіх ст.
- •46. Заснування та розвиток Харківського та Київського університетів у першій половині хіх ст.
- •47. Галицьке відродження. «Руська трійця».
- •48. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •49. Особливості романтизму в українській художній культурі.
- •50. Українські витоки творчості м.Гоголя.
- •51. Тенденції розвитку української літератури у першій половині хіх ст.
- •52. Розвиток української літератури у другій половині хіх ст.
- •53. Український живопис другої половини хіх ст.
- •54. Архітектура України хіх ст.
- •56. Українське музичне мистецтво хіх ст.
- •57. Тарас Шевченко як художник
- •58. Українська культура на початку хх ст. (1900-1920).
- •59. Українське образотворче мистецтво початку хх ст..
- •60. Російськомовна література 1900-1930-х рр. В Україні.
- •61. Політика українізації і головні напрями її здійснення в Україні.
- •62. «Розстріляне відродження»: поезія, драматургія, проза.
- •64. Розвиток літератури в Україні у другій половині хх ст.
- •65. Розвиток архітектури у другій половині хх ст.
- •66. Музична культура в Україні у хх ст.
- •67. Український театр у хх ст.
- •68. Українське кіномистецтво.
- •69. Література і театр у роки незалежності.
- •70. Проблеми розвитку культури в незалежній Україні
17. Розвиток літописання і літератури у Київській Русі.
Літописання на Русі виникло рано. Вважається, що ще IX ст. за князя Аскольда в Києві велися літописні. На основі заміток про діяння Володимира Святославича і його попередників, хрещення та побудову церкви Св. Богородиці складено перший літописний звід (996—997 рр.) 6. При Софійському соборі у Києві написано звід (1037— 1039 рр.), який закінчувався похвалою Ярославу Мудрому за його просвітницьку діяльність, за побудову града Києва, Софійського собору, Золотих воріт, монастирів Георгія та Ірини 7. З 60-х років XI ст. літописання продовжувалося в Києво-Печерському монастирі, де ігуменом Никоном складено звід, в якому розповідається про хрещення Володимира в Корсуні (Херсонесі), про походи руських князів на греків, новгородський переказ про прикликання варягів 8. Цей звід використав пізніше укладач так званого Початкового літопису (1093—1095 рр.), написання якого пов'язують з іменем ігумена Печерського монастиря Іоанна.
18. «Слово о полку Ігоровім» як шедевр давньоруської літератури.
Безумовно, великим досягненням давньоруської літератури є «Слово о полку Ігоревім». Цей твір дослідники називають лебединою піснею Київської Русі, шедевром українського і світового письменства. Орієнтовний час написання — 1187 р За жанром «Слово...» — ліро-епічна, героїчна поема. Частина тексту написана ритмічною прозою. Твір відзначається гармонією змісту і форми, глибоким психологізмом, яскравою образністю і символікою. Простежується зв'язок із фольклором та писемними джерелами. Твір неодноразово перекладався і переспівувався українськими письменниками . Основою для «Слова...» стали історичні події, а саме: невдалий похід князя Ігоря Святославича проти половців 1185 року і його поразка у битві на ріці Каялі. Київська Русь вела тривалу й тяжку боротьбу проти кочівників, але рідну землю було б легше захищати, якби не було князівських міжусобиць. «Слово...» — це найвизначніша пам'ятка давньоруської літератури. Хоча ім'я автора лишилося невідомим, але з усього видно і його майстерність, і його палку любов до рідної землі
19. Значення «Слова про Закон і Благодать» для Давньоруської держави.
Першим відомим письменником з місцевого населення був у Київській Русі митрополит Іларіон. Роки його народження і смерті невідомі, творив він у XI ст. за часів княжіння Ярослава Мудрого. Він автор визначної пам'ятки вітчизняної писемності — церковно-богословського твору "Слово про закон і благодать", написаного між 1037 і 1050 pp., в якому наголошено на величі руського народу, руської землі, руської церкви. Зауважимо, що під "Законом" стародавні письменники розуміли Старий Завіт — першу частину Біблії (іудаїзм), а під "Благодаттю" — Новий Завіт — другу частину Біблії (християнство). Митрополит Іларіон висунув перед собою складне історико-філософське завдання — довести ідею рівності всіх народів, підвести читачів до ідеї введення давньоруського народу до всесвітньої Історії, показати, що руська земля "славиться в усіх чотирьох кінцях Землі". Автор акцентує на вільному і самостійному виборі релігії князем Володимиром, що повністю відповідало політичному курсу Ярослава Мудрого, який вів боротьбу за політичну, церковну і культурну незалежність від Візантії. В особі Володимира Святославича Іларіон вперше в давньоруській літературі створює образ ідеального князя — "правдивого славного та мужнього". Він першим на Русі обґрунтовує ідею княжої влади, яка дана від Бога, відстоює принцип прямого престолонаслідування. Як церковний діяч митрополит Іларіон, безумовно, на перше місце висуває "божественну мудрість". Закінчується “Слово…” глибоко патріотичною молитвою до Бога, в якій висловлена турбота автора про майбутнє Руської держави.Ця молитва була надзвичайно популярною у давнину. Її часто читали на богослужіннях у церквах у важкі для держави часи.
“Слово про закон і благодать” Іларіона Київського належить до найкращих творів минулого. Його автор зумів піднятися до розуміння необхідності боротьби за політичну й ідеологічну незалежність від Візантії і своїм твором зробив внесок у цю велику справу.