- •1.Періодизація історії української культури.
- •2. Українська ментальність. Поняття ментальності та національного характеру
- •3. Археологічна періодизація стародавньої історії України.
- •4. Формування культурно-господарських зон у межах Україн
- •5. В. Хвойко та відкриття Трипільської культури
- •6. Духовна культура трипільців. Мистецтво.
- •7. Кіммерійці: проблема етнічної та культурної належності.
- •8. Скіфи в давній українській культурі.
- •9. Сармати на території Північного Причорномор’я.
- •10. Значення грецьких колоній у формуванні культури тубільного населення Північного Причорномор’я.
- •11. Проблема похо дження східнослов’янських племен. Індоєвропейська міфологія в світогляді давніх слов’ян.
- •12. Формування культури літописних племен : поляни, древляни, уличі, тиверці, білі хорвати, дуліби
- •13. Особливості релігійного культу східнослов’янських племен.
- •14. Культура дохристиянської Русі.
- •15. Вплив християнства на культуру Київської Русі.
- •17. Розвиток літописання і літератури у Київській Русі.
- •18. «Слово о полку Ігоровім» як шедевр давньоруської літератури.
- •19. Значення «Слова про Закон і Благодать» для Давньоруської держави.
- •20. Основні етапи розвитку давньоруської архітектури.
- •21. Софія Київська – перлина давньоруської культури.
- •22. Давньоруський живопис.
- •23. Розвиток прикладного мистецтва у Київській Русі.
- •24. Давньоруське музичне і театральне мистецтво.
- •25. Умови розвитку української культури у литовсько-польську добу.
- •27. Розвиток освіти і науки хіv-хvіі століть на українських землях.
- •31. Культура Московської держави хіv-хvіі століть.
- •32. Вплив Визвольної війни середини хvіі століття на формування національної свідомості українців.
- •33. Українська освіта і наука у другій половині хvіі-хvііі століттях.
- •34. Києво-Могилянська академія – осередок української освіти і науки.
- •36. Козацтво як головний чинник українського суспільно-політичного та культурного життя.
- •37. Запорізька Січ як соціокультурний феномен.
- •40. Розвиток українського образотворчого мистецтва у другій половині хvіі-хvііі століттях.
- •42. Г. Сковорода – видатний український просвітитель.
- •44. Значення „Енеїди” і.Котляревського для розвитку української мови і літератури
- •45. Розвиток освіти і науки в Україні у хіх ст.
- •46. Заснування та розвиток Харківського та Київського університетів у першій половині хіх ст.
- •47. Галицьке відродження. «Руська трійця».
- •48. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •49. Особливості романтизму в українській художній культурі.
- •50. Українські витоки творчості м.Гоголя.
- •51. Тенденції розвитку української літератури у першій половині хіх ст.
- •52. Розвиток української літератури у другій половині хіх ст.
- •53. Український живопис другої половини хіх ст.
- •54. Архітектура України хіх ст.
- •56. Українське музичне мистецтво хіх ст.
- •57. Тарас Шевченко як художник
- •58. Українська культура на початку хх ст. (1900-1920).
- •59. Українське образотворче мистецтво початку хх ст..
- •60. Російськомовна література 1900-1930-х рр. В Україні.
- •61. Політика українізації і головні напрями її здійснення в Україні.
- •62. «Розстріляне відродження»: поезія, драматургія, проза.
- •64. Розвиток літератури в Україні у другій половині хх ст.
- •65. Розвиток архітектури у другій половині хх ст.
- •66. Музична культура в Україні у хх ст.
- •67. Український театр у хх ст.
- •68. Українське кіномистецтво.
- •69. Література і театр у роки незалежності.
- •70. Проблеми розвитку культури в незалежній Україні
58. Українська культура на початку хх ст. (1900-1920).
На початку ХХ століття культура України, з одного боку, продовжувала розвивати народні, демократичні традиції XIX століття, а з іншого — йшов активний пошук нових форм, використання досягнень інших національних культур. Традиційні тенденції в царині літератури — романтизм і неореалізм поєднувалися з розвитком футуризму, символізму. Так, фахівці виділяють «нову школу» української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська). Початок сторіччя характеризувався прогресом в галузі музичної культури. Формується національний стиль, який об'єднує динаміку фольклорної виразності і кращі традиції класики. У цьому напрямі розвивалася творчість М. Леонтовича, К. Стеценка, Я. Степового, які по-новаторському осмислили творчу спадщину М. Лисенка. в галузі живопису і графіки активно працювали такі майстри, як О. Мурашко, О. Новаківський, І. Труш, П. Ковжун, М. Сосенко, М. Бойчук. Більшість з них мали європейську освіту і перебували під впливом сучасних їм художніх тенденцій. Міжнародного визнання досяг український скульптор О. Архипенко — творець нового напряму в мистецтві. У цей час значні досягнення характерні для розвитку національного театру. У 1904 році М. Лисенко започаткував у Києві музично-драматичну школу, з 1907 р. там же функціонував український стаціонарний театр М. Садовського, у 1915 році І. Мар'яненко заснував Товариство українських акторів. З'являється український кінематограф. Перші українські хронікальні фільми були відзняті у Харкові. Початок ХХ століття — час бурхливого розвитку повітроплавальних апаратів, перші кроки авіації. В 1909 виникає Київське Товариство повітроплавання,
59. Українське образотворче мистецтво початку хх ст..
Розвиток живопису в Україні у післяреволюційні роки на початку 20 століття проходив у боротьбі художніх течій і напрямів. Крім масових агітаційних форм образотворчого мистецтва, помітного прогресу досягла станкова графіка та живопис. У галузі станкової графіки працювали Михайло Жук, Іван Падалка, Володимир Заузе. У живописі найвідомішими були полотна Киріака Костанді, Федора Кричевського, Олександра Мурашка. Георгій Нарбут оформив перші українські радянські книги та журнали «Мистецтво», «Зорі», «Сонце труда». У Західній Україні в перші післяреволюційні роки працювали Іван Труш, Антон Монастирський. Київський художній інститут став справжнім центром авангардного образотворчого мистецтва. Сюди в цей час повертається всесвітньовідомий Казимір Малевич — засновник абстрактного супрематизму. Яскравою сторінкою став український авангард початку 20 століття, представлений іменами художників Олександра Богомазова, Михайла Бойчука. Михайло Бойчук започаткував новий напрям монументального мистецтва 20 століття — неовізантизм. Багато видатних художників були знищені комуністичним режимом в часи репресій. Український живопис 60—80 років 20 століття, характеризувався негативними тенденціями партійного диктату соціалістичного реалізму, що насаджував народницький академічний стиль 19 століття, пропагандизм і догматичність. Крім того, згідно з гаслом про те, що мистецтво повинне бути зрозумілим «широким масам», на творчий експеримент, пошук нових форм була фактично накладена заборона.