
- •1.Періодизація історії української культури.
- •2. Українська ментальність. Поняття ментальності та національного характеру
- •3. Археологічна періодизація стародавньої історії України.
- •4. Формування культурно-господарських зон у межах Україн
- •5. В. Хвойко та відкриття Трипільської культури
- •6. Духовна культура трипільців. Мистецтво.
- •7. Кіммерійці: проблема етнічної та культурної належності.
- •8. Скіфи в давній українській культурі.
- •9. Сармати на території Північного Причорномор’я.
- •10. Значення грецьких колоній у формуванні культури тубільного населення Північного Причорномор’я.
- •11. Проблема похо дження східнослов’янських племен. Індоєвропейська міфологія в світогляді давніх слов’ян.
- •12. Формування культури літописних племен : поляни, древляни, уличі, тиверці, білі хорвати, дуліби
- •13. Особливості релігійного культу східнослов’янських племен.
- •14. Культура дохристиянської Русі.
- •15. Вплив християнства на культуру Київської Русі.
- •17. Розвиток літописання і літератури у Київській Русі.
- •18. «Слово о полку Ігоровім» як шедевр давньоруської літератури.
- •19. Значення «Слова про Закон і Благодать» для Давньоруської держави.
- •20. Основні етапи розвитку давньоруської архітектури.
- •21. Софія Київська – перлина давньоруської культури.
- •22. Давньоруський живопис.
- •23. Розвиток прикладного мистецтва у Київській Русі.
- •24. Давньоруське музичне і театральне мистецтво.
- •25. Умови розвитку української культури у литовсько-польську добу.
- •27. Розвиток освіти і науки хіv-хvіі століть на українських землях.
- •31. Культура Московської держави хіv-хvіі століть.
- •32. Вплив Визвольної війни середини хvіі століття на формування національної свідомості українців.
- •33. Українська освіта і наука у другій половині хvіі-хvііі століттях.
- •34. Києво-Могилянська академія – осередок української освіти і науки.
- •36. Козацтво як головний чинник українського суспільно-політичного та культурного життя.
- •37. Запорізька Січ як соціокультурний феномен.
- •40. Розвиток українського образотворчого мистецтва у другій половині хvіі-хvііі століттях.
- •42. Г. Сковорода – видатний український просвітитель.
- •44. Значення „Енеїди” і.Котляревського для розвитку української мови і літератури
- •45. Розвиток освіти і науки в Україні у хіх ст.
- •46. Заснування та розвиток Харківського та Київського університетів у першій половині хіх ст.
- •47. Галицьке відродження. «Руська трійця».
- •48. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •49. Особливості романтизму в українській художній культурі.
- •50. Українські витоки творчості м.Гоголя.
- •51. Тенденції розвитку української літератури у першій половині хіх ст.
- •52. Розвиток української літератури у другій половині хіх ст.
- •53. Український живопис другої половини хіх ст.
- •54. Архітектура України хіх ст.
- •56. Українське музичне мистецтво хіх ст.
- •57. Тарас Шевченко як художник
- •58. Українська культура на початку хх ст. (1900-1920).
- •59. Українське образотворче мистецтво початку хх ст..
- •60. Російськомовна література 1900-1930-х рр. В Україні.
- •61. Політика українізації і головні напрями її здійснення в Україні.
- •62. «Розстріляне відродження»: поезія, драматургія, проза.
- •64. Розвиток літератури в Україні у другій половині хх ст.
- •65. Розвиток архітектури у другій половині хх ст.
- •66. Музична культура в Україні у хх ст.
- •67. Український театр у хх ст.
- •68. Українське кіномистецтво.
- •69. Література і театр у роки незалежності.
- •70. Проблеми розвитку культури в незалежній Україні
53. Український живопис другої половини хіх ст.
Хоча у XIX столітті головним центром освіти в Російській імперії і далі була Академія мистецтв у Петербурзі, багатьох художників приваблює Україна — «нова Італія», як її тоді називали. Уперше перехіду до реалізму було ініціювано учнем Боровиковського, українецем грецького кореню з Ніжина Олекса Венеціанов (1779 — 1847). Він зібрав у своїй майстерні у Петербурзької академії мистецтв досить значну групу учнів. Але коли в тридцятих роках знову заблисло запізненим блиском класичне малярство в творчості Карла Брюллова, то учні Венеціанова перейшли до цього модного профессора Розвиток малярства у середині та другій половині 19 століття пов’язаний з відкриттям ряду спеціальних навчальних закладів (малювальні школи в Одесі, Харкові, Києві). Центральне місце в післяшевченківському живописі займають сцени з української природи, історичні події та інші. Великого значення для розвитку образотворчого мистецтва набув рух “передвижників” – пересувних художніх виставок (1870). До передвижників належали Микола Ге (картини філософсько – релігійної тематики), Олександр Литовченко (драматичні сюжети з московської історії), Ілля Рєпін (картини з козацької тематики – “Запорожці пишуть листа турецькому султану”), Микола Бондаревський та інші. У 80 – 90 – ті роки провідне місце в образотворчому мистецтві займає українська школа пейзажного живопису – В. Орловський (“Сінокіс”), С.Святославський, І.Похитонов, П.Левченко (“Село взимку”), С. Васильківський (“Козача левада”). Був відомим художник І.Труш – він написав серію портретів видатних діячів української культури: портрети І.Франка, Л.Українки, В.Стефаника, М.Лисенка. Український монументальний живопис був представлений роботами Й.Бокшай (розписи інтер’єра палацу митрополита у Чернівцях), М.Врубеля (реставрація фресок у Кирилівській церкві), С.Васильківського та В.Кричевського (розпис будинку Земства у Полтаві), М.Лимоненка (розпис Володимирського собору Києва) тощо.
54. Архітектура України хіх ст.
Архітектура на Україні у другій половині XIX ст. продовжує відчувати на собі сильний вплив російської та європейської шкіл. На зміну ампіру приходить еклектизм, для якого характерне використання елементів різних стилів; особливо поширився віденський ренесанс. З орієнтацією на віденську моду побудовані найбільш репрезентативні тогочасні споруди у Києві, Одесі, Львові, Харкові, Чернігові. Архітектори, підкоряючись моді, відмовлялися від архітектурних ансамблів і всю свою увагу спрямовували на створення окремих будинків, які виділялися своєю пишністю завдяки перенасиченню їх різьбленням, ліпленням, позолотою, але втрачали стрункість форм, красу й завершеність, а отже, і мистецьку вартість. Серед численних споруд цього періоду виділяються більшою мистецькою вартістю оперні театри в Одесі (архітектори Ф. Фельнер і Г. Гельмер, 1884-1887), Києві (В. Шребер, 1897-1901) та Львові (3. Горголевський, 1897-1900), будинки Нової біржі в Одесі (О. Бернардацці, 1894-1899), Львівського політехнічного інституту (З. Захаревич, 1873-1877) та інші.
55. Українська драматургія і театр в Україні ХІХ ст. Незважаючи на адміністративно-цензурні утиски царського уряду, українська драматургія і театральне мистецтво досягли високого рівня розвитку. Це сталося завдяки подвижницькій творчій діяльності видатних письменників і майстрів сцени. Українська драматургія розвивалася в ході виникнення й становлення національного театру. Українська драматургія спиралася на кращі здобутки усієї літератури, на драматургічні традиції І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка. Одним з драматургів був Кропивницький. Характерною особливістю драматурга є незвичайне вміння добирати і майстерно представляти типові соціальні явища, створювати характерні побутові сцени. У основі своїй творчість Старицького демократична змістом і спрямуванням, перейнята гарячим почуттям любові до рідного народу та його героїчного минулого. Драматург освітив тему пригноблення глитаями сільської бідноти, виражав думку про необхідність працювати на благо народові. Найвизначнішою постаттю в українській драматургії другої половини XIX століття є І. К. Карпенко-Карий. Він увійшов до історії української драматичної культури і як борець за національний театр, і як творець гостро соціальної драми та комедії. Творам драматурга притаманні незвичайна емоційність, ліричність, напруженість ситуації, яскравість мови персонажів, показ органічних зв’язків людини з її оточенням. Видатним майстром драматургії був І. Я. Франко. Він створив класичні зразки соціально-психологічної драми, народної комедії, романтично-легендарних творів. У 1882 р. М. Кропивницький створив першу українську професійну трупу. Крім великих драматичних колективів, у 80-90-х роках на Україні діяло кілька десятків українсько-російських труп, створених колишніми акторами. Українські провінціальні трупи часто гастролювали за межами України. Розвивалося в Україні також і російське театральне мистецтво. 1891 р. у Києві був організований перший постійний російський театр М.Соловцова. 29 березня 1864 р. у Львові засновано український професійний театр «Руська бесіда», який очолив О.Бачинський..