33. Українська освіта і наука у другій половині хvіі-хvііі століттях.

 Попри на утиски та протистояння, Лівобережна і Слобідська Україна в XVII- першій половині XVIIІ ст. мала досить високий рівень освіти народних мас. Майже кожне село мало свою початкову школу. Дітям з багатих родин зазвичай приватні уроки давали мандрівні дяки, а деяким з них – і вихованці Києво-Могилянської колегії.Головним осередком освіти в Україні була створена у 1632 р. Києво-Могилянська колегія (з 17О1 р. – академія). Засновником навчального закладу був видатний український церковний і культурний діяч Київський митрополит Петро Могила, котрий так визначив роль колегії: «Аби молодіж у справжній набожності, в звичаях добрих і науках вільних навчена була». У навчальному закладі в різні роки працювали найкращі наукові й педагогічні діячі. Серед них Інокентій Гізель, автор «Синопсису» – першого підручника з історії України, відомий письменник-полеміст Мелетій Смотрицький, видатний церковний і державний діяч, письменник, публіцист Феофан Прокопович, письменник Лазар Баранович та багато інших. Викладачі не обмежувалися викладанням загальноприйнятого у тогочасній європейській науці, але й самостійно розробляли проблеми логіки, філософії, психології тощо.,Навчання в академії тривало 12 років. Окрім традиційних для тих часів навчальних дисциплін, у колегії викладали історію, географію, літературу, астрономію, архітектуру тощо. Важливою особливістю навчальний закладу був його демократичний характер, тут навчалася молодь, що репрезентувала різні тогочасні соціальні 9 верстви

34. Києво-Могилянська академія – осередок української освіти і науки.

26 вересня 1701 р. Києво-Могилянській колегії надано статус академії. Тривалий час вона була єдиним вищим загальноосвітнім, всестановим навчальним закладом України, Східної Європи та всього православного світу. У Києво-Могилянській академії зародився і став професійним театр. У народі ж особливо великою популярністю користувалися вертеп, інтермедія. Студенти самі готували інтермедії, драми, розучували кантати й пісні, виготовляли все необхідне для вертепу. На ярмарках, у селах - біля церков, у містах на майданах студенти показували свої дійства. Слухачі й глядачі з радістю й захопленням сприймали нехитру студентську музу, щедро винагороджуючи «тружеників науки». Києво-Могилянська академія стала центром філософської думки в Україні. У другій половині XVIII ст. були відкриті навіть спеціальні класи чистої математики, де викладалась алгебра і геометрія, та змішаної математики, де викладалась механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, тригонометрія, астрономія, гідрографія і математична хронологія, цивільна й військова архітектура. Що стосується архітектури, то хоча спеціального архітектурного класу не було, студенти отримували добрі знання з цього фаху. В академії започатковуються природничі науки - астрономія, біологія, мінералогія, зоологія та інші, які поступово відділяються від філософії. Формувалась також історична наука. Студентів навчали різним прийомам малювання, графіки й живопису. Саме тут складається одна з найбільших художніх та граверних шкіл в Україні. Визначними граверами України, які навчались в академії, були: І. Митура, І. Мирський, Л. Тарасевич, Г. Левицький, широковідомі малюнки братів Івана та Василя Григоровичів-Барських.Неабиякого розвитку в могилянці досягло музичне мистецтво.Ще з середини XVII ст. тут існувала хорова школа. Хори академії та братського монастиря нараховували часом до 300 і більше осіб. Музика органічно впліталась у академічне життя. Загалом могилянка стала центром, де формувалися кадри провідної української верстви - козацької старшини, зокрема - писарі, обозні, судді, осавули, полковники, сотники, військові канцеляристи, бунчукові товариші, а також правники, дипломати, перекладачі тощо. 35. Козацьке літописання ХVІІ-ХVІІІ століть.

Неоціненне значення для становлення нової української літератури мали, добутку ХVІІ-ХVIIІ ст. Це козацькі літописи. Дивуєшся авторам цих шедеврі й пишаєшся своїми предками. Літописці Самовидец, Грабянка й Величко, очевидно самі були свідками всіх тих подій, що переважно в хронологічному порядку подають епізоди історії нашого народу. Спочатку вказують на ті факти, що послужили причиною визвольної боротьби протии польської шляхти, а потім детально описують війну, життя народу в цей період, внутрішнє становище України Літописці висвітлюють і коментують Цілий ряд проблем тодішнього життя, коштовним джерелом для дослідження історії України другої половини XVII ст. «Літопису Самовидца», «Дії: презельной недоліки», «Літопис подій у південно-західній Росії» створені на багатому історичному матеріалі, тому є життєвою правдою про героїчне минуле українського народу, його багатовікове страждання. Літописці яскраво подають нам, сучасникам, подвиги видатних воїнів, зокрема Хмельницького; оспівують хоробрість, кмітливість козацтва , передають психологічний стан ворогів Гордістю переймаємося, коли читаємо про героїчні подвиги нашого земляка Івана Сирка. С. Величко описує його з любов’ю, тому що він є фігурою нашої історії. Цінність цих літописів полягає й у тім, що вони були предметом уважного вивчення письменниками й істориками наступних поколінь, допомагали їм розібратися в складних історичних подіях XVII ст. У козацьких літописах відображена боротьба народу за свої національні права, незалежність України, за самобутній шлях її розвитку.