24. Давньоруське музичне і театральне мистецтво.

У добу Київської Русі театральне мистецтво найповніше втілювалося в народному і так званому княжому, дружинному театрі. Основою княжого театру були скоморохи та шпільмани . Тематично княжий театр користувався мотивами оборони батьківщини, служби князеві, помсти за покривджених, лицарської честі. Народна музика Русі складалася з вокальних та інструментальних мелодій, що споконвіку творилися в усній традиції народу. Пісні з давніх часів були постійними супутниками наших далеких предків у їх праці, побуті та звичаях  Стилістично народна пісенність ділиться на дві основні групи: 1) вільний речитативний стиль; 2) стиль із чітким ритмом та формою. Про музику князівських салонів можемо судити тільки на підставі згадок у тогочасній літературі, описів інструментів та тогочасних фресок, головним чином Софійського собору.  Подекуди збереглися навіть імена осіб, які були водночас поетами, композиторами й виконавцями таких творів: Боян (XI ст.), Митуса (XIII ст.). З інструментів вживалися свої, споконвічні: гуслі, дерев'яні труби, роги, бубни і різні свирілі, пищалі та сопілки. Особливого розвитку на Русі набула музика дзвонів, яка виконувалася обов'язково по нотах зі знанням справи. Дзвони супроводжували будь-яке християнське свято, збирали людей на віче та інші зібрання з нагоди вирішення важливих державних справ. 

25. Умови розвитку української культури у литовсько-польську добу.

Західноєвропейські культурні впливи проникали в Україну че-рез тих українських інтелектуалів, які здобували освіту в Італії та інших європейських країнах. Звичайно, західноєвропейські культурні впливи в литовсько-польську добу більше зачіпали західноукраїнський регіон. Тут в ос-танній чверті XVI ст. склались два яскраво виражені культурні центри – міста Острог і Львів. Вони були попереду в культурному поступі України. Князь Костянтин-Василь Острозький був найвпливовішим з-поміж тогочасних українських магнатів, загальновизнаним «началь-ником у православ’ї», меценатом, культурним діячем. В Острозькій слов’яно-греко-латинській школі вищого типу зі-брались кращі наукові сили України. Складовими частинами Острозького освітнього осередку, поруч зі школою, стали гурток вчених-богословів та філологів і при ньому друкарня. Народні пісні того часу складались з календарного пісенного жанру: зимовий цикл – з колядок, щедрівок; весняний – з веснянок, гаївок, русальних пісень, весняних танців та ігор; цикл обжинкових пісень. Поряд з календарними розвивались різні жанри сімейно-обрядових і побутових пісень: весільні, колискові пісні, похоронні плачі, голосіння. Музична освіта поширювалась братськими школами, в тому числі у Кам’янець-Подільському і Львові. Виникає так званий партерний спів: спів по партіях, за голосами (багатоголосний). В містах виникають музичні цехи на зразок ремісничих. Зводяться замки-фортеці і замки-палаци. Декоративно-прикладне мистецтво представлене гончар¬ством, вишивкою, килимарством, вирізьбленням по дереву і каменю, обробкою металу і носило виразно національне забарвлення.

26. Розвиток архітектури на українських землях у ХІV-ХVІІ століттях. В історії архітектури України XIV — початок XVІI ст. можна охарактеризувати як період накопичення нових знань, зародження нових ідей та появи нових типів споруд і пластичних форм, що призвело до якісних змін на наступних етапах розвитку. Новим надбанням у будівельній техніці стало широке застосування брускової цегли замість плінфи на всій території України. Разом з цим, внаслідок інтенсивних зв'язків з сусідніми країнами, будівничі творчо засвоюють і використовують їхні досягнення в містобудуванні, будівельній техніці й архітектурі, застосовують елементи нового для них стилю — готики, а починаючи з XVI ст. — архітектурні форми доби Ренесансу.  На зміну аскетичному світогляду середньовіччя приходить гуманізм з його ідеалами гармонійно розвиненої особи. Характер історичного перевороту позначився на змісті й формах архітектури. На відміну від середньовіччя, в архітектурі якого для вираження духовності зосереджувалися на вирішенні внутрішнього простору, потрібно було зробити людяними як інтер'єри, так і зовнішні об'єми. Для цього звернулися до спадщини античного світу, коли застосовувались ордерні форми, співрозмірні й органічно узгоджені з реальними розмірами людини. Тому основою ренесансного пластичного й просторового мислення стало органічне поєднання античної й середньовічної культур. Потреба в оновленні архітектурної мови в усіх європейських народів та інтенсивне спілкування з Італією — батьківщиною Відродження — зумовили широке проникнення ренесансних форм на північ від Альп. Такі форми засвоювались відповідно до автохтонних мистецьких традицій. Внаслідок цього архітектура кожної з країн набула специфічних рис, які відобразили особливості власного національного відродження.