Реферат

на тему:

«Вплив людини на навколишнє середовище»

Виконала:

студентка групи П – 310

Масюк Єагенія Василівна

Київ – 2013

План

Вступ

1. Що таке біосфера?

1.1. Біотичний кругообіг в природі.

1.2. Біоценоз.

2. Ноосфера.

3. Джерела забруднень навколишнього середовища.

4. Вторинні явища: парниковий ефект атмосфери, кислотні дощі, руйнування озонового шару.

5. Екологічні проблеми глобального характеру.

6. Характеристика забруднення повітря житлових приміщень.

7. Види забруднення і способи очищення води.

8. Здоров’я людини та літосфера.

9. Проблеми забруднення продовольчого харчування.

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Різке погіршення екологічної ситуації практично в усіх регіонах світу, пов'язане з антропогенною діяльністю людини, вплинуло на якісний склад споживаної їжі. З харчовими продуктами в організм людини надходить велика частина хімічних і біологічних речовин. Вони потрапляють і накопичуються в харчових продуктах і через біологічний ланцюг, що забезпечує обмін речовин між живими організмами, з одного боку, і повітрям, водою, ґрунтами - з іншого, через харчовий ланцюг, що включає всі етапи сільськогосподарського та промислового виробництва продовольчої сировини і харчових продуктів, а також їх зберігання, упакування і маркування. З огляду на це досягнення безпечності належного рівня якості продовольчої сировини і харчових продуктів є одним із найважливіших завдань сучасного суспільства щодо здоров'я населення і збереження його генофонду.

Екологічна безпека продуктів харчування - глобальна проблема, оскільки зачіпає не лише здоров'я людини, але й впливає на всю економіку країни. Якість продуктів харчування впливає на рівень життя, соціальну активність людини, впливає і на демографічний аспект його існування. Тому, щоб забезпечити високий рівень життя людини в державі, розвиток економіки, необхідно приділяти екологічній безпеці продуктів харчування підвищену увагу.

У сучасних умовах людина все менше довіряє якості вироблених продуктів. Це пов'язано як з погіршенням умов навколишнього середовища (підвищена хімізація і індустріалізація виробництва), так і з генною модифікацією продуктів харчування і низьким контролем якості в процесі виробництва продуктів харчування.

1. Біосфера - це область Землі, яка охоплює всі живі організми - тварини і бактерії. Біосфера нашої планети є особливістю, що відрізняє Землю від інших планет у сонячній системі. "Біо" означає життя, і термін біосфера був спершу озвучений російським вченим - Володимиром Вернадським в 1920-их роках минулого століття.

Біосфера включає зовнішню область землі (літосфера) і нижчу область атмосфери (тропосфера). Також вона включає гідросферу, область озер, океанів, потоків, льоду і хмар, що включають водні ресурси землі. Біосфера простягається від самого заснування океанів до найбільш високих гірських вершин. Її шар має середню товщину, що має приблизно 20 кілометрів. Вчені тепер знають, що деякі форми мікробів живуть у великих глибинах, а іноді на кілька тисяч метрів впроваджуються вглиб земної кори.

Біосфера - це дуже крихітна область в масштабі цілої землі. Її цілком можна порівняти з товщиною шкірки яблука. Це живі організми, велика частина з яких фактично живе в межах менших фракцій біосфери.

Їх ареал проживання розташований від 500 метрів нижче поверхні океану і досягає 6-ти кілометрів вище рівня моря! Це лише мала частина ...

Людство також є частиною біосфери. На жаль, деякі фактори життєдіяльності людей роблять несприятливий вплив на багато екосистеми, в тому числі і на самих себе. В останні десятиліття це стає особливо помітним явищем. У результаті вирубки лісів, розвитку великих міст (мегаполісів), розповсюдження забруднюючих речовин в атмосфері, деякі наземні і морські представники екосистеми біосфери піддаються тотальному вимиранню.У доповненні до штучно викликаного людством вимирання деяких видів живих організмів, люди розширюють своє середовище проживання. Іноді це виражається в їх негативний вплив на: літосферу, гідросферу і атмосферу. Така взаємодія живих організмів і неживої матерії визначає основну екосистему нашої планети. На щастя, деякі активісти намагаються перешкоджати глобальній кризі екологічної системи. В результаті біосфера Землі продовжує існувати, хоч і не в первозданному вигляді.

1.1. Біотичний кругообіг в природі

Головна функція біосфери полягає в забезпеченні кругообігів хімічних елементів. Глобальний біотичний кругообіг здійснюється за участю всіх населяють планету організмів. Він полягає в циркуляції речовин між грунтом, атмосферою, гідросферою і живими організмами. Завдяки біотичному кругообігу можливе тривале існування і розвиток життя при обмеженому запасі доступних хімічних елементів. Використовуючи неорганічні речовини, зелені рослини за рахунок енергії Сонця створюють органічну речовину, яке іншими живими істотами (гетеротрофи - споживачами і деструкторами) руйнується, з тим щоб продукти цього руйнування могли бути використані рослинами для нових органічних синтезів.

Важлива роль у глобальному кругообігу речовин належить циркуляції води між океаном, атмосферою і верхніми шарами літосфери. Вода випаровується і повітряними течіями переноситься на багато кілометрів. Випадаючи на поверхню суші у вигляді опадів, вона сприяє руйнуванню гірських порід, роблячи їх доступними для рослин і мікроорганізмів, розмиває верхній грунтовий шар і йде разом з розчиненими в ній хімічними сполуками і виваженими органічними частками в океани і моря. Підраховано, що з поверхні Землі за 1 хв випаровується близько 1 млрд. т Н20 (на утворення 1 г водяної пари необхідно 2,248 кДж). Енергія, витрачається на випаровування води, повертається в атмосферу Циркуляція води між Світовим океаном і сушею являє собою найважливіша ланка в підтримці життя на Землі і основна умова взаємодії рослин і тварин з неживою природою.

Під впливом цього процесу відбувається поступове руйнування літосфери, перенесення її компонентів в глибини морів і океанів.

На створення органічної речовини витрачається всього 0,1-0,2% сонячної енергії, що досягає поверхні планети. Завдяки цій енергії здійснюється значний обсяг роботи з переміщення хімічних елементів.

Як приклади біотичного кругообігу розглянемо кругообіг вуглецю та азоту в біосфері Кругообіг вуглецю починається з фіксації атмосферного діоксиду вуглецю в процесі фотосинтезу. Частина утворилися при фотосинтезі вуглеводів використовують самі рослини для отримання енергії, частина споживається тваринами. Вуглекислий газ виділяється в процесі дихання рослин і тварин. Мертві рослини і тварини розкладаються, вуглець їхніх тканин окислюється і повертається в атмосферу. Аналогічний процес відбувається і в океані.

Кругообіг азоту також охоплює всі області біосфери, хоча його запаси в атмосфері практично невичерпні, вищі рослини можуть використовувати азот тільки після з'єднання його з воднем або киснем.

1.2. Біоценоз

Біоценоз (від грецьк. біос – життя, коіноз – спільний) – це сукупність рослин, тварин і мікроорганізмів, які заселяють дану ділянку суші або водоймища і характеризуються певними стосунками між собою і пристосованістю до оточуючого середовища. Отже, під біоценозом розуміють стійку систему сумісно існуючої біоти (автотрофних і гетеротрофних організмів). Таким чином, біоценоз – це конкретна спільність живих організмів на певному просторі суші або акваторії. Цей простір з конкретними умовами місцезростання і є біотопом.

Однак повернімося до визначення "біоценоз", яке було запропоноване у 1877 р. К. Мобіусом – дослідником угруповань устриць і взаємодіючих з ними організмів. За його словами, біоценоз – це "об'єднання живих організмів, яке відповідає за своїм складом, кількістю видів і особин деяким середнім умовам середовища; об'єднання, в якому організми пов'язані взаємною залежністю і зберігаються завдяки постійному розмноженню в певних місцевостях... Якщо б одна з умов відхилилась на деякий час від звичайної середньої величини, змінився 6 увесь біоценоз... Біоценоз міг би також змінюватись, якби кількість особин одного виду збільшувалась або зменшувалась завдяки діяльності людини, або ж один вид повністю зник із угруповання, або, нарешті, до його складу ввійшов новий..."

Р. Дажо, аналізуючи підходи К. Мобіуса до визначення біоценозу, зробив такі зауваження:

• по-перше, Мобіус відносить до біоценозу всю масу тварин і рослин, які присутні в банці з устрицями, включаючи макроскопічні та мікроскопічні форми, що є, підкреслює автор, цілком логічним. Однак у практиці вивчення всіх компонентів є просто неможливим, найчастіше вивчають якусь певну групу видів, котрі є характерним віддзеркаленням впливу на це угруповання умов місцезростання;

• по-друге, види, які утворюють біоценоз, пов'язані один з одним взаємозалежністю. Це відрізняє біоценоз від скупчення (взаємної залежності немає, наприклад, пташиний базар) і від згуртування (де існує інтератракція – взаємопритягування: наприклад, зграя вовків). Взаємозалежність компонентів біоценозу є такою, що зміни, які стосуються тільки одного виду, можуть відбитися на усьому біоценозі і навіть зумовити його розпад. Це не тільки паразитизм, коменсалізм, симбіоз і навіть хижацтво, але й більш складні взаємовідносини, що зачіпають значно більше форм і відбуваються на віддалі;

• по-третє, біоценоз перебуває в безпосередній залежності від комплексу факторів зовнішнього середовища, тоді як згуртування являє собою закриту систему, відносно незалежну від оточуючого середовища (наприклад, коливання температури у вулику є незначним завдяки інтенсивній роботі крилець бджіл, які перетворюють механічну енергію в теплову). Існування ж скупчення залежить лише від одного фактора середовища, яким є його центр (водне плесо).

• по-четверте, не можна погодитися з визначенням біоценозу як угруповання, що перебуває в стабільній рівновазі та стійкості в часі. Про стабільність організму можна судити, виходячи лише з масштабів людського життя. Якщо ж тривалість біоценозів оцінюють за геологічною часовою шкалою, то зникнення біоценозів буде залежати від багатьох факторів, зокрема циклічності клімату. Виділяють біоценози стійкі, тривалість яких сягає сотень років (буковий ліс), і циклічні (гриби, комахи в стовбурі дерева). Слід вважати застарілим уявлення Мобіуса про біоценоз як місце розмноження особин, оскільки такий біоценоз функціонував у специфічному морському середовищі. Р.Дажо вважає синонімом біоценозу такі терміни, як асоціація, угруповання.

З екологічної точки зору критеріями виділення біоценозів і плеоценів (біогеоценозів) є видовий склад флори і фауни, часова тривалість системи та просторових меж. Угруповання можна назвати біоценозом лише тоді, коли воно відповідає таким критеріям (Trojan, 1978):

1. Має характерний видовий склад. Існує дві характерні групи видів: а) домінантні види, які творять зовнішній вигляд біоценозу (очеретовий, сосновий, ковиловий, сфагновий, вересковий), причому кожен з них має свою особливу, неповторну зовнішність; б) субдомінантні види, які хоч і не виділяються так виразно, як перша група, але завдяки вузьким стенотипам, як правило, віддзеркалюють своєю присутністю умови місцезростання. Характерні види вказують на ці специфічні умови середовища, хоча часто не є видами-домінантами. Наприклад, коли ми згадуємо про барвінок, то бачимо діброву, в якій домінує дуб.

2. Має необхідний набір видів. Біоценоз є системою, в межах якої реалізується обіг матерії й енергії, який здійснюється між компонентами біоценозу і середовища. Тому біоценозом може називатися лише така система, яка містить усі елементи, необхідні для реалізації обігу матерії. Першочерговим джерелом такого обігу є автотрофи, або продуценти. До другої групи належать гетеротрофи, які живляться продукованою рослинами чи тваринами органічною матерією (рослиноїди, хижаки і паразити). Третю групу становлять деструктори – мікроорганізми, які перетворюють органічні зв'язки в неорганічні. Всі групи організмів забезпечують те, що ми називаємо повночленністю біоценозу. Відсутність окремих членів у тій чи іншій системі не дає права називати її біоценозом, а лише частиною біоценозу, або ж неповночленним біоценозом.

3. Характеризується певною тривалістю в часі. Біоценоз з його видовим складом є системою стійкою і довговічною, однак його мешканці мають різну тривалість життя. Наприклад, у мікробів вона триває хвилини, в дрібних безхребетних – дні, в крупних – роки, а лісові дерева живуть сотні років. Окремі біоценози тропічних лісів вирізняються геологічною історією, тоді як на місцях згарищ чи евтрофних озер розвиваються цілком юні біоценози.

4. Має свою територію і межі. Простір, на якому функціонує окремий біоценоз, вирізняється однорідністю й особливістю умов біотопу. Малі біоценози можуть існувати на кількох метрах квадратних (джерело з його особливим тваринним і рослинним світом), тоді як діброви українського Чорного лісу, наприклад, простяглись на сотні квадратних кілометрів зі сходу до заходу. Головним у визначенні межі біоценозу є повночленність і реалізація обігу матерії.

Виділити межі між двома біоценозами нескладно, якщо їх абіотичні та біотичні чинники помітно відрізняються (озеро і лука, ліс і поле, болото і лука річної заплави). Однак і в межах цих біоценозів, якщо уважніше їх дослідити, можна побачити дрібніші повночленні утворення. Найчастіше межі біоценозу визначаються з урахуванням характерних життєвих форм (дерева, чагарники, лісові, лучні чи степові трави), тобто членуванням фітоценозу. Фітоценози вивчає молода наука фітоценологія, а зооценози – зоосоціологія. Складність у вивченні біоценозів полягає в тому, що тваринні організми можуть мігрувати у сусідні фітоценози і тому не можна стверджувати, що певному рослинному угрупованню обов'язково відповідає якесь одне угруповання тварин. Одне рослинне угруповання може служити кормовою базою для кількох видів консументів, і навпаки, один вид тварин може годуватися в декількох різнотипних рослинних угрупованнях. Тому вивчення біоценозів вимагає глибоких досліджень не лише флори і фауни, але і функціонування окремих чинників біоценотичної системи.

2. Ноосфе́ра (від грец. νους в значенні «розум») — сучасна стадія розвитку біосфери, пов'язана з появою в ній людства.

Відповідно до оригінальної теорії Вернадського, ноосфера є третьою у послідовності таких основних фаз розвитку Землі як утворення геосфери (неживої природи) та біосфери (живої природи).

Так само, як біосфера утворюється взаємодією всіх організмів на Землі, ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють.

Ноосферу можна розглядати як єдність «природи» і культури (в широкому тлумаченні останньої — з техносферою включно), особливо починаючи з того моменту, коли «культура» досягає (за силою впливу на біосферу та геосферу) потужності «геологічної сили».

Серед складових частин ноосфери виділяють антропосферу (сукупність людей як організмів), техносферу (сукупність штучних об'єктів, створених людиною, та природних об'єктів, змінених в результаті діяльності людства) та соціосферу (сукупність соціальних факторів, характерних для даного етапу розвитку суспільства і його взаємодії з природою).

Розглядаючи означену єдність природи та культури (у їх взаємодії) у розвитку ноосфери доцільно розрізняти дві стадії:

• ноосфера у стадії її становлення, в процесі стихійного розвитку, починаючи з моменту виникнення «людини розумної»;

• ноосфера, що свідомо удосконалюється спільними зусиллями людей в інтересах як людства в цілому, так і кожної окремої людини.

Український вчений С.А. Подолинський, обрахувавши баланс енергії для планети Земля показав залежність ноосфери від джерел енергії і їх культурний вплив на формування економіки і соціуму Землі. Цим він дав поштовх і підгрунтя працям Вернадського, Ціолковського та інших космістів. Космізм в роботах Ціолковського К.Е. і Чижевського О.Л. дає нову якість розуміння і межам ноосфери. У такому розумінні ноосфера розповсюджена в пізнанні засобами телескопів до меж далеких галактик і ми отримали інформацію про аномалії сонячної планетарної системи проти норми що переважає у Всесвіті. У межах руху космічних зондів, планетарних роботів-дослідників, Марс почав відкривати свої таємниці.Вже розробляються проекти освоєння інших планет і космічного простору. Ноосфера розширюється і переміщенням в просторі послання у 60-х для позаземних цивілізацій про людство на планеті Земля біля Сонця на краю галактики.

На думку О. Т. Звєрєва, основними законами ноосфери є:

• Історичні передумови (закономірності) виникнення ноосфери (В. І. Вернадський)

• Закон ноосфери В. І. Вернадського

• Фундаментальна константа ноосфери - моральність

• Закон необхідності перемоги екологічного світогляду

• Закон неминучості збільшення ролі екополітики

• Принципи наростання цілеспрямованого впливу людей на систему людина - суспільство - природа

• Закон гармонійного примирення свободи і національних особливостей з плануванням і об'єднанням (П. Тейяр де Шарден)

• Закон єднання дій та ідей людства (В.І. Вернадський)