- •1. Основні складові системного програмного забезпечення.
- •2. Охарактеризуйте узагальнену структуру програмного забезпечення обчислювальних систем.
- •3. Типова структура системного програмного забезпечення.
- •4. Основні функції операційної системи.
- •5. Охарактеризуйте основні типи операційних систем.
- •1. За призначенням.
- •4. За способом побудови
- •6. Основні концепції побудови операційних систем.
- •7. Класифікація ос, за призначенням.
- •8. Класифікація ос, за режимом обробки задач.
- •9. Класифікація ос, за способами взаємодії із системами.
- •10. Класифікація ос, за способами побудови.
- •11. Охарактеризуйте підсистему керування ресурсами.
- •12. Охарактеризуйте підсистему керування введенням-виведенням.
- •13. Охарактеризуйте підсистему керування файлами та файлові системи.
- •14. Призначення та особливості ядра операційної системи
- •15. Основні функції ядра операційної системи.
- •16. Основні види архітектури операційних систем.
- •17. Операційні системи з монолітним ядром.
- •18. Багаторівневі операційні системи.
- •19. Операційні системи з мікроядром.
- •20. Концепція віртуальних машин в побудові операційних систем.
- •21. Засоби апаратної підтримки операційних систем
- •22. Інтерфейс прикладного програмування.
- •23. Варіанти реалізації інтерфейсу прикладного програмування
- •24. Особливості базової архітектури ос unix.
- •25. Призначення ядра ос Linux та його особливості
- •26. Концепція модулів ядра в ос Linux
- •27. Основні компоненти архітектури ос Windows
- •28. Призначення рівня абстрагування від апаратури в ос Windows
- •29. Основні компоненти підсистеми виконання в ос Windows
- •30. Об’єктна модель архітектури ос Windows
- •31. Розкрийте поняття „обчислювальний процес”.
- •32. Основні стани обчислювального процесу.
- •33. Умови переходу обчислювального процесу із стану в стан.
- •34. Призначення та основні функції блоку керування процесами (pcb).
- •35. Потоки („нитки”), призначення та застосування.
- •36. Поняття „переривання” та їх призначення.
- •37. Основні групи „переривань” та події, що їх викликають
- •38. Обробка „переривань” та механізм перемикання контексту „переривань”.
- •39. Механізми, що використовуються для планування процесорів
- •40. Інтервальний таймер, призначення та застосування у плануванні процесорів
- •41. Пріоритети, призначення та застосування у плануванні процесорів.
- •42. Планування процесорів за принципом fifo
- •43. Циклічне планування завантаження процесорів
- •44. Планування завантаження процесорів за принципом „найкоротше завдання-перший”.
- •45. Планування завантаження процесорів за „найменшим часом, що залишився”.
- •46. Планування процесорів із використанням багаторівневих черг зі зворотними зв’язками.
- •47. Витісняючі та невитісняючі алгоритми планування процесів.
- •48. Рівні планування процесів
- •49. Задачі, що вирішуються на кожному з рівнів планування процесів.
- •50. Основні вимоги до планування процесов.
- •51. Планування процесів з переключенням та без переключення.
- •52. Особливості процесів в ос unix.
- •53. Недоліки традиційної багато потоковості в Linux.
- •54. Особливості нової реалізації багато потоковості в Linux.
- •55. Особливості планування процесів у ос Windows
- •56. Створення потоків у ос Windows
- •57. Особливості планування потоків у ос Windows.
- •58. Планування потоків у ос Windows: пріоритети.
- •59. Планування потоків у ос Windows: вибір кванту часу.
- •60. Планування потоків у ос Windows: динамічна зміна пріоритету та кванту часу.
60. Планування потоків у ос Windows: динамічна зміна пріоритету та кванту часу.
Під час виконання потоків динамічний пріоритет і довжина кванта часу можуть бути скориговані ядром системи. Розрізняють два види такої динамічної зміни:
підтримка (boosting) і ослаблення (decay).
Підтримка зводиться зазвичай до тимчасового підвищення пріоритету пото ків. Коли потік переходить у стан готовності до виконання внаслідок настання події, на яку він очікував, виконують операцію підтримки.
• Під час завершення операції введення-виведення підвищення пріоритету залежить від типу операції. Наприклад, після виконання дискових операцій пріоритет збільшують на одиницю, після введення із клавіатури або обробки події від миші — на 6.
• Під час зміни стану синхронізаційного об'єкта (докладніше такі об'єкти будуть розглянуті пізніше) пріоритет потоку, який очікує цієї зміни, збільшують на одиницю. 4- Вихід з будь-якого стану очікування для потоків інтерактивних застосувань призводить до підвищення пріоритету на 2, таке саме підвищення відбувається під час переходу в стан готовності потоків, пов'язаних із відображенням інтерфейсу користувача.
• Для запобігання голодуванню потоки, які не виконувалися упродовж досить тривалого часу, різко підвищують свій пріоритет (цей випадок розглянемо окремо).
Зазначимо, що внаслідок операцій підтримки динамічний пріоритет потоку не може перевищити значення 15 (максимально допустимого динамічного пріоритету). Якщо операція підтримки вимагає підвищення пріоритету до величини, вищої за це значення, пріоритет збільшують тільки до 15. Підвищення пріоритету внаслідок підтримки дедалі слабшає. Після закінчення кожного кванта часу поточний пріоритет потоку зменшують на одиницю, поки він не дійде до базового, після чого пріоритет залишають на одному рівні до наступної операції підтримки.
Ще одним видом підтримки є зміна кванта часу для інтерактивних застосувань. Якщо під час налаштування системи задано використання квантів змінної довжини, можна вказати, що для інтерактивних застосувань довжина кванта буде збільшуватися (це називають підтримкою кванта для інтерактивних застосувань). Якщо така підтримка задана, то коли інтерактивне застосування захоплює фокус, всі його потоки отримують квант часу, який дорівнює значенню підтримки (дозволене одне з можливих значень кванта, наприклад, 40 або 60 мс). З іншого боку, значення кванта може й зменшуватися (слабшати). Так, під час виконання будь-якої функції очікування довжина кванта зменшується на одиницю. Для потоків із пріоритетом реального часу динамічна зміна пріоритету або довжини кванта ніколи не відбувається. Єдиний спосіб змінити пріоритет таких потоків - викликати відповідну функцію із прикладної програми.