Тема 9. Матеріальна відповідальність працівників Питання

Поняття матеріальної відповідальності.

Підстави і умови притягнення до матеріальної відповідальності.

Види матеріальної відповідальності. Порядок покриття шкоди.

1. Матеріальна відповідальність полягає в обов'язку працівника відшкодувати шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у вста­новленому законом порядку, яка виникла внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків. Правовою підставою для застосування мате­ріальної відповідальності є норми Кодексу Законів про працю України (розд. IX. Гарантії при покладанні на працівників матеріальної відповідаль­ності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації).

Матеріальна відповідальність покладається на будь-якого працівни­ка, що знаходиться у трудових відносинах з підприємством, установою, ор­ганізацією. Не можна вважати, що до матеріальної відповідальності притя­гуються тільки матеріально-відповідальні особи. Відповідно до норм КЗпП України, до цього виду відповідальності можуть бути притягнені всі праців­ники, починаючи від державних службовців і посадових осіб і закінчуючи некваліфікованими працівниками. Норми матеріальної відповідальності поширюються також на випадки спричинення шкоди працівниками грома­дянам (суб'єктам підприємницької діяльності і фізичним особам, що вико­ристовують найманий труд), з якими ці працівники знаходяться у трудових відносинах. Матеріальна відповідальність працівників має всі ознаки юри­дичної відповідальності, оскільки є одним з її видів. Вона являє собою ін­ститут трудового права, має властиві лише їй характерні риси і відрізняється від інститутів відповідальності інших галузей права (цивільного, адмініс­тративного та ін.). Кожна з указаних галузей права застосовує для охорони регульованих нею суспільних відносин матеріальну відповідальність (її іноді називають майновою). Але матеріальна відповідальність в кожній га­лузі права має свої особливості, пов'язані з характером суспільних відно­син, що нею охороняються. Правовій природі матеріальної відповідально­сті характерне те, що її метою не є покарання, а вона має ціллю виховання у працівників належної поваги до власності підприємства, установи, органі­зації. Працівник, який заподіяв шкоду, тільки повертає власнику те, що пошкодив, загубив або украв, а не несе покарання. Тому матеріальна від­повідальність не виключає можливості притягнення працівника і до дисци­плінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності.

КЗпП України зобов'язує власника підприємства або уповноважений ним орган створювати працівникам умови, необхідні для нормальної робо­ти і забезпечення повного збереження ввіреного їм майна.

Матеріальна відповідальність має свого суб'єкта, свої підстави, умо­ви настання, види і межі, порядок відшкодування заподіяної майнової шко­ди, свої цілі і задачі.

2. Суб'єктами матеріальної відповідальності, згідно з трудовим за­конодавством, може бути працівник, що знаходиться у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією. Особа, що не перебуває з під­приємством у трудовому відношенні, суб'єктом матеріальної відповідаль­ності бути не може. Вона, у разі заподіяння шкоди, несе відповідальність, передбачену іншими галузями права.

Неповнолітні працівники можуть бути суб'єктами матеріальної відпо­відальності на загальних умовах, оскільки трудова праводієздатність в по­вному обсязі виникає з 16 років. Враховуючи фізіологічні особливості не­повнолітніх, не допускається укладення письмового договору про повну матеріальну відповідальність з особами, що не досягли 18-річного віку.

Підставою для матеріальної відповідальності є факт заподіяння прямої дійсної шкоди. Пряма дійсна шкода - це основний елемент юриди­чного складу, який спричинює обов'язок працівника відшкодувати матері­альну шкоду і надає право підприємству, установі, організації (або власни­ку чи уповноваженому ним органу) притягнути працівника до матеріальної відповідальності. До категорії прямої дійсної шкоди відносяться:

недостача матеріальних цінностей, виявлена у матеріально-відповідальної особи або іншої особи, якій матеріальні цінності передані у зв'язку з виконанням нею трудових обов'язків;

втрата матеріальних цінностей;

знищення матеріальних цінностей;

пошкодження матеріальних цінностей (сума прямого дійсного збитку при цьому дорівнює сумі, на яку знизилася вартість матеріальних цінностей, або сумі витрат на їх відновлення);

псування матеріальних цінностей;

неможливість стягнути матеріальні цінності, яких бракує, з поста­ чальника, що передав матеріальні цінності з недостачею;

шкода, викликана продажем товарів за зниженою ціною;

витрати, викликані незаконними або необгрунтованими виплата­ ми на користь працівників;

сплачені на користь контрагентів за господарськими договорами, державного або місцевого бюджетів, державних органів суми неустойки, фінансових санкцій, пені;

нестягнута з боржника дебіторська заборгованість, якщо можли­вість її стягнення втрачена;

нестягнуті з боржника збитки (за винятком тієї частини збитків, яка відноситься до категорії нестриманого прибутку), якщо можливість їх стягнення втрачена та ін.

Стаття 130 КЗпП встановлює наступні умови настання матеріальної відповідальності:

порушення працівником трудових обов'язків;

наявність прямої дійсної шкоди;

причинний зв'язок між порушенням і шкодою;

вина працівника.

Отже, працівник не може бути притягнутий до даного виду відпові­дальності, якщо він не порушив свої трудові обов'язки.

Протиправність поведінки працівника полягає в невиконанні або неналежному виконанні ним трудових обов'язків, покладених на працівника трудовим договором, законодавством або колективним договором. Праців­ник не може бути притягнутий до матеріальної відповідальності, якщо він не порушив трудові обов'язки.

Причинний зв'язок між поведінкою працівника і майновою шкодою, повинен бути таким, при якому шкода безпосередньо випливає з конкрет­ного діяння. Порушення є причиною шкоди, а шкода - наслідком порушен­ня. Наприклад, згорів торговий намет - це наслідок. Було встановлене по­рушення правил пожежної безпеки - використання саморобного нагріваль­ного приладу. Була встановлена особа, винна в порушенні правил пожеж­ної безпеки. Але пожежно-технічна експертиза не змогла встановити, що причиною пожежі є саме використання саморобного нагрівального прила­ду. Хоч це порушення і мало місце, експертиза не виключила виникнення пожежі не внаслідок використання саморобного нагрівального приладу, а з інших причин. Притягнення до матеріальної відповідальності в цьому ви­падку суперечило б закону.

Провина працівника в спричиненні майнової шкоди може виявлятися в формі недбалості або наміру. Провина в формі недбалості (необереж­ність) у роботі, в недбалому дотриманні правових норм, спричиняє, як пра­вило, обмежену матеріальну відповідальність. Міра провини працівника в спричиненні ним шкоди визначається мірою виявленої ним уваги, сумлін­ності в забезпеченні належного виконання прийнятих на себе трудових обов'язків і повного збереження ввіреного йому майна.

Протиправність поведінки працівника виключається тоді, коли пра­цівник діяв в стані крайньої необхідності. Оскільки в законодавстві про пра­цю відсутнє поняття крайньої необхідності, то за аналогією застосовується визначення крайньої необхідності, передбачене в Кримінальному кодексі України.

3. Кодекс Законів про працю України, крім підстав і умов настання матеріальної відповідальності, встановлює межі матеріальної відповідаль­ності: обмеження її певною частиною заробітку працівника (ст. 132-133 КЗпП), а також неприпустимість того, щоб матеріальна відповідальність перевищувала повний розмір заподіяної шкоди, тобто трудове законодавс­тво передбачає два види матеріальної відповідальності: обмежену і повну.

Обмежена матеріальна відповідальність полягає в тому, що за за­подіяну шкоду працівник несе відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку. Ця відповідаль­ність настає, наприклад, за псування або знищення по недбалості матеріа­лів, напівфабрикатів, продукції при їх виготовленні та в інших випадках, передбачених ч.1 ст. 133 КЗпП. Керівники підприємств, установ, організа­цій, їх заступники, керівники структурних підрозділів за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильним забезпеченням обліку і зберігання матеріальних і грошових цінностей і з деяких інших підстав (ч.2 ст. 133 КЗпП) несуть матеріальну відповідальність в розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку. Середній місячний заробіток обчислюється відповідно до Порядку обчислення сере­дньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100. При обчисленні середнього заробітку потрібно виходити з виплат за два календарних місяці роботи, що переду­вали місяцю, в якому було виявлено пряму дійсну шкоду, а якщо шкода ви­явлена після звільнення, середній місячний заробіток обчислюється за два місяці, які передували тому місяцю, в якому працівник звільнився (п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у спра­вах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, орга­нізаціям їх працівниками").

При повній матеріальній відповідальності працівник зобов'язаний відшкодувати заподіяну ним шкоду в повному обсязі. Вона настає у відпо­відності до ст. 134 КЗпП у випадках, якщо:

• між працівником і підприємством укладений письмовий договір про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження майна;

• майно та інші цінності були отримані працівником під звіт за ра­зовою довіреністю або за іншими разовими документами;

шкода заподіяна діями працівника, що мають ознаки діянь, пере­слідуваних в кримінальному порядку;

• шкоди завдано працівником, що знаходився в нетверезому стані;

• шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним псуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівнику в ко­ристування;

• відповідно до законодавства на працівника покладено повну ма­теріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, ор­ганізації при виконанні трудових обов'язків;

• шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;

• службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Крім індивідуальної матеріальної відповідальності, передбачається колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, яка встановлюється власником або уповноваженим ним органом по узгодженню з профспілко­вим комітетом і застосовується тоді, коли неможливо розмежувати матері­альну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про пов­ну матеріальну відповідальність. Перелік робіт, при виконанні яких може вводитися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, затвер­джений наказом Міністерства праці України від 12 травня 1996 р. №43.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу про притя­гнення працівника до матеріальної відповідальності повинно бути зробле­не не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівнику. Днем виявлення вважається день, коли власник або уповноважений ним орган дізнався про спричинення шкоди. Днем виявлення заподіяної шкоди, встановленої внаслідок інвентаризації матеріальних цінностей, ревізії або перевірок фінансово-господарської діяльності підприємства, потрібно вва­жати день підписання відповідного акту або висновку. Якщо працівник при­тягується до матеріальної відповідальності в порядку регресу в зв'язку з відшкодуванням шкоди третій особі, днем, коли власник дізнався про вини­кнення шкоди, потрібно вважати день виплати на користь третьої особи. Під зверненням до виконання потрібно розуміти не передачу розпоря­дження бухгалтеру по розрахунках з працівниками, а реальне утримання.

Якщо працівник не згодний з утриманням або його розміром, трудо­вий спор за його заявою може розглядатися комісією з трудових спорів (КТС) або судом.