Тема 8. Охорона праці Питання

Охорона праці. Принципи державної політики в області охорони праці.

Гарантії прав громадян на охорону праці.

Організація охорони праці на виробництві.

Охорона праці жінок і молоді.

Нагляд і контроль за охороною праці.

1. Стаття 43 Конституції України, закріплюючи право громадян на працю, одночасно встановлює, що це право повинно здійснюватися в умо­вах, які відповідають вимогам безпеки і гігієни. 14 жовтня 1992 р. в Україні був прийнятий Закон "Про охорону праці", що визначив основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здо­ров'я в процесі трудової діяльності. Закон регулює, за участю відповідних державних органів, відносини між власником підприємства, установи, ор­ганізації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища і встановлює єдиний порядок орга­нізації охорони праці в Україні.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, орга­нізаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних за­ходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності лю­дини в процесі праці.

Законодавство про охорону праці складається з Закону України "Про охорону праці", Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів. У випадку, якщо міжнародними договорами або угодами, в яких бере участь Україна, встановлені більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила між­народного договору або угоди (ст. З Закону "Про охорону праці").

Державна політика в області охорони праці базується на принципах (ст. 4 Закону):

пріоритету життя і здоров'я працівників по відношенню до ре­зультатів виробничої діяльності підприємства, установи, організації;

повної відповідальності власника за створення безпечних і не­шкідливих умов праці;

комплексного вирішення завдань охорони праці на основі націо­нальних програм з цих питань і з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в області науки й техніки і охорони навко­лишнього середовища;

соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, потерпілим від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підпри­ємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню без­печних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

здійснення навчання населення, професійної підготовки і підви­щення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій і об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни і безпеки праці, а також співпраці і проведення консульта­цій між власниками і працівниками (їх представниками), між всіма соціаль­ними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому і держа­вному рівнях;

міжнародної співпраці в області охорони праці, використання сві­тового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення без­ пеки праці.

Іноземні громадяни і особи без громадянства, які працюють на під­приємствах, розташованих на території України, мають такі ж права на охорону праці, як і громадяни України (ст. 5 Закону).

2. Умови трудового договору не можуть містити положень, які не відповідають законодавчим та іншим нормативним актам про охорону пра­ці, діючим в Україні. При укладенні трудового договору громадянин пови­нен бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявності на робочому місці, де він буде працювати, небезпеч­них і шкідливих виробничих чинників, які ще не усунені, можливих наслід­ках їх впливу на здоров'я, про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору. Забо­роняється укладення трудового договору з громадянином, якому згідно з медичним висновком протипоказана запропонована робота за станом здо­ров'я.

Згідно зі ст. 153 КЗпП забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника підприємства.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, ма­шин, механізмів, обладнання та інших засобів виробництва, стан засобів колективного й індивідуального захисту, що використовуються працівника­ми, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам норма­тивних актів про охорону праці.

Власник зобов'язаний впроваджувати сучасні засоби техніки безпе­ки, що запобігають виробничому травматизму, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, які попереджають виникнення професійних захворювань працівників.

Власник не має права вимагати від працівника виконання роботи, пов'язаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відпові­дають законодавству про охорону праці.

На власника або уповноважений ним орган покладається система­тичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної безпеки.

Таким чином, обов'язки щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці покладаються, в основному, на роботодавця.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо ство­рилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя і здоров'я або для оточуючих його людей і природного середовища. Факт наявності такої си­туації підтверджується фахівцями з охорони праці підприємства за участю представника профспілки і уповноваженого трудового колективу, а у разі виникнення конфлікту - відповідним органом державного нагляду за охоро­ною праці за участю представника профспілки.

За період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберіга­ється середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажан­ням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці, умови ко­лективного договору з цих питань. У цьому випадку працівнику виплачуєть­ся вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менш тримісячного заробітку (ст. 7 Закону "Про охорону праці").

Працівника, який за станом здоров'я потребує надання більш легкої роботи, власник повинен відповідно до медичного висновку перевести, з його згоди, на таку роботу тимчасово або без обмеження строку.

На час припинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окре­мого виробництва або обладнання органом державного нагляду або служ­бою охорони праці за працівником зберігається місце роботи.

Працівник має право вимагати відшкодування моральної шкоди в тому випадку, якщо небезпечні або шкідливі умови праці привели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відш­кодування здійснюється власником (ст. 12 Закону "Про охорону праці"). Під моральною утратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні йому внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршен­ню відносин з навколишніми людьми, іншим негативним наслідкам етично­го характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потер­пілим працездатності.

Зобов'язання працівника з охорони праці повинні міститися в колек­тивному договорі, в якому передбачений спеціальний розділ "Охорона праці". У цьому розділі знаходять своє відображення положення щодо охорони праці, закріплені в Кодексі законів про працю, Законі "Про охорону праці". Поряд із загальними зобов'язаннями, в колективному договорі вка­зується конкретна економічна відповідальність підприємства перед своїми працівниками (щомісячні компенсації за шкідливі умови праці; відшкоду­вання сум, виплачених з фонду соціального страхування за лікарняними листами працівникам, непрацездатність яких зумовлена незабезпеченням здорових умов праці; надання додаткової відпустки і скороченого робочого дня за роботу у шкідливих умовах).

3. Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих законодав­ством про охорону праці. З цією метою власник забезпечує функціонуван­ня системи охорони праці, для чого:

створює відповідні служби і призначає посадових осіб, що забез­печують розв'язання конкретних питань охорони праці, затверджує інстру­кції про їх обов'язки, права і відповідальність за виконання покладених на них функцій;

за участю профспілок розробляє і реалізовує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує прогресивні технолог», досягнення науки і техніки, засоби механізації і ав­томатизації виробництва;

забезпечує усунення причин, що викликають нещасні випадки, професійні захворювання, і виконання профілактичних заходів, визначених комісіями з розслідування цих причин;

організовує проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам з охорони праці;

розробляє і затверджує положення, інструкції та інші нормативні акти про охорону праці, діючі в межах підприємства, які встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці;

здійснює постійний контроль за дотриманням працівниками тех­нологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, обладнанням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колек­тивного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до правил з охорони праці (ст. 17 Закону "Про охорону праці"). У свою чергу, працівник зобов'язаний:

знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, обладнанням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного і індивіду­ального захисту;

дотримуватися зобов'язань з охорони праці, передбачених коле­ктивним договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку;

робити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди (ст. 18 Закону "Про охорону праці").

Всі працівники при прийомі на роботу і в процесі роботи проходять на підприємствах інструктаж (навчання) з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, правила по­ведінки при виникненні аварій згідно з Типовим положенням, затвердже­ним Державним комітетом України по нагляду за охороною праці (ст. 20).

Власник здійснює фінансування охорони праці (ст. 21). Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці. На підприємствах, в га­лузях і на державному рівні у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку створюються фонди охорони праці. Такі ж фонди можуть створю­ватися органами місцевого і регіонального самоврядування для потреб ре­гіону.

На підприємстві кошти вказаного фонду використовуються тільки на здійснення заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на ви­робництві.

Кошти фондів охорони праці не підлягають оподаткуванню. Витрати на охорону праці, що передбачаються в державному і місцевому бю­джетах, виділяються окремим рядком.

На підприємстві з числом працюючих 50 і більше чоловік рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці (ст. 26). Комісія складається з представників власника, профспілки, упов­новажених трудового колективу, фахівців з безпеки, гігієни праці і предста­вників інших служб підприємства. Рішення комісії носять рекомендаційний характер.

За порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань безпе­ки, гігієни праці і виробничого середовища підприємства, організації, уста­нови можуть притягуватися органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу.

Максимальний розмір штрафу не може перевищувати 2% місячного фонду заробітної плати підприємства, установи, організації.

Штрафи накладаються керівниками Держкомітету України по нагляду за охороною праці і його місцевих органів.

Підприємство сплачує штраф за кожний нещасний випадок і випадок профзахворювання, що відбувся на виробництві з його вини. Якщо встановлений факт приховання нещасного випадку, власник сплачує штраф в 10-кратному розмірі.

Штрафи поступають у фонди охорони праці.

Власник має право оскаржити стягнення штрафу в судовому поряд­ку. Несплата штрафу протягом місяця після остаточного вирішення спору спричиняє нарахування на суму штрафу пені в розмірі 2% за кожний день прострочення.

4. Закон "Про охорону праці" окремими нормами передбачає охоро­ну праці жінок і молоді.

Ст. 14 цього закону забороняє застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або ро­біт по санітарному і побутовому обслуговуванню), а також залучення жінок до підняття і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Перелік таких робіт, а також граничні норми ваги для підняття жінками затверджуються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням з Держкомітетом України по нагляду за охороною праці.

Ст. 15 забороняє застосування праці неповнолітніх осіб, тобто осіб у віці до 18 років, на важких роботах і на роботах зі шкідливими умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється також залучати непо­внолітніх осіб до підняття і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них норми.

Неповнолітні особи приймаються на роботу тільки після попередньо­го медичного огляду.

Забороняється залучати неповнолітніх осіб до нічних, понаднормо­вих робіт і робіт у вихідні дні.

5. Державний нагляд за дотриманням законодавства та інших нор­мативних актів про охорону праці здійснюють:

Державний комітет України по нагляду за охороною праці;

Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;

органи державного пожежного нагляду управління пожежної охо­рони МВС України;

органи і установи санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

Вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підпо­рядкованими йому прокурорами (ст. 44).

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці (дер­жавні інспектори) мають право (ст. 45):

безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підпри­ємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці, отри­мувати від власника необхідні пояснення, матеріали і інформацію з даних питань;

направляти керівникам підприємств, а також їх посадовим осо­бам, керівникам структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих рад, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади обов'язкові для виконання розпорядження про усунення по­рушень і недоліків в області охорони праці;

припиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць і обладнання до усунення порушень вимог з охо­рони праці, що створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

притягувати до адміністративної відповідальності працівників, винних в порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

направляти власникам, керівникам підприємств подання про не­ відповідність окремих посадових осіб посаді, передавати в необхідних ви­падках матеріали до органів прокуратури для притягнення їх до криміналь­ної відповідальності.

Власник повинен безкоштовно створити умови для роботи пред­ставників органів державного нагляду за охороною праці.

Громадській контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснюють (ст. 46):

1) трудові колективи - через вибраних ними уповноважених; 2) професійні спілки - через свої виборні органи і представників.