Тема 2. Колективні договори і угоди Питання

Соціальне партнерство та його правові форми.

Поняття угод і колективних договорів, їх зміст.

Порядок укладення колективного договору.

Відповідальність за порушення колективного договору.

1. У громадянському суспільстві основними соціальними групами є підприємці і працівники, між якими відсутні антагоністичні протиріччя, оскільки працівники також є власниками, акціонерами, їхні інтереси вира­жають представницькі органи підприємців (асоціації, спілки) і профспілки працівників. За таких умов роль держави (уряду) полягає у знаходженні за­собів соціального компромісу між різними соціальними групами суспільства та у знаходженні цивілізованих способів подолання протиріч між ними.

Досягнення соціальної згоди і співпраці між роботодавцями і праців­никами є однією з цілей трудового права. А щоб досягнути вказаної мети, повинно здійснюватися соціальне партнерство на державному, галузевому і виробничому рівнях, повинен здійснюватися діалог між профспілками, урядом і підприємцями. У зв'язку з цим Указом Президента України в 1993 році була створена Національна Рада соціального партнерства у складі представників Кабінету Міністрів, об'єднань підприємців і об'єднань проф­спілок.

Система соціального партнерства в Україні почала складатися на початку 90-х років. Однією з форм такого партнерства є проведення пере­говорів і укладення колективних угод і договорів. З прийняттям 1 липня 1993 р. Закону України "Про колективні договори та угоди" такі переговори почали проводитися не тільки на рівні окремих підприємств, але також і на трьох інших рівнях: державному, галузевому і регіональному; нарівні з ко­лективними договорами почали укладатися колективні угоди. У вказаному законі визначений порядок урегулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом і профспілкою. Цей закон вирішив питання узгоджен­ня інтересів працівників з власником або уповноваженим ним органом, пи­тання участі трудових колективів у встановленні умов праці та здійсненні контролю за дотриманням законодавства про працю.

Законодавство передбачає різні форми взаємодії власника (або упо­вноваженого ним органу) і профспілкових організацій:

спільне розв'язання питань на паритетних засадах (наприклад, укладення колективного договору);

погоджувальний порядок розв'язання питань, тобто власник (або уповноважений ним орган) розв'язання певних питань повинен заздалегідь погодити з профспілковим органом (встановлення черговості надання від­ пусток, розв'язання питання про проведення понаднормових робіт, звіль­ нення працівника з ініціативи адміністрації і т.ін.);

розв'язання питань з участю профспілкового органу (профспілки залучаються до обговорення певних питань).

2. Колективні угоди і договори є локальними нормативними актами.

Колективна угода - це строкова угода, яка укладається на держав­ному, галузевому і регіональному рівні між власниками і органами, уповно­важеними представляти працюючих, про встановлення нормативних по­ложень з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів держави, працюючих і влас­ників, а також уповноважених ними органів.

Колективний договір являє собою угоду між власником підприємст­ва, установи, організації (або уповноваженим ним органом) і трудовим ко­лективом найманих працівників з метою урегулювання:

виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, що вима­гають додаткової регламентації з урахуванням особливостей праці на да­ному підприємстві, в установі, організації;

питань, неврегульованих чинним законодавством.

Колективний договір є різновидом колективної угоди, яка укладає­ться на виробничому рівні. Положення колективного договору поширюють­ся на всіх працівників підприємств, незалежно від того, чи є вони членами профспілки.

Умови колективних договорів і угод є обов'язковими для сторін, що їх уклали, і для підприємств, на які вони поширюються.

Нормативна сутність колективних угод і договорів полягає в тому, що держава в певних межах надає їх сторонам право у встановленому по­рядку створювати локальні норми права. При цьому умови колективних до­говорів і угод не можуть суперечити чинному законодавству. Умови цих до­говорів і угод, що погіршують у порівнянні з чинним законодавством стано­вище працівників, е недійсними, їх забороняється включати до договорів та угод.

Усі працюючі, а також новоприйняті на підприємство працівники по­винні бути ознайомлені з колективним договором власником або уповно­важеним ним органом.

Сфери укладення колективних договорів і угод різні. Колективні до­говори укладаються на підприємствах, в установах і організаціях незалеж­но від форм власності і господарювання, що використовують найману пра­цю і мають права юридичної особи. Колективні договори можуть укладати­ся також в структурних підрозділах підприємств в межах компетенції цих підрозділів. Угоди укладаються на: а) державному, б) галузевому і в) регіо­нальному рівнях на двосторонній основі.

Колективний договір укладається між власником (або уповноваже­ним ним органом) і профспілковими або іншими органами, уповноваженим на це трудовим колективом. А якщо такі органи відсутні, то трудовий дого­вір укладається зі спеціально обраними та уповноваженими трудовим ко­лективом представниками працюючих.

Сторони угод залежать від рівня цих угод. На державному рівні сто­ронами в генеральній угоді виступають: а) професійні спілки, що об'єдна­лися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, і б) власники, що об'єдналися з цією ж метою, або уповноважені ними орга­ни, на підприємствах яких зайнята більшість найманих працівників держа­ви.

На галузевому рівні сторонами угоди є: а) власники, об'єднання або уповноважені ними органи і б) профспілки, об'єднання профспілок або ін­ших представницьких організацій працюючих, які мають відповідні повно­важення, достатні для ведення переговорів, укладення угоди і реалізації її норм на більшості підприємств, що входять у сферу їх дії.

На регіональному рівні угода укладається між: а) місцевими органа­ми державної влади або регіональними об'єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і б) об'єднаннями профспілок або ін­шими уповноваженими трудовими колективами органами.

Право на ведення переговорів і укладення колективних договорів, угод від імені найманих працівників надається професійним спілкам, об'єд­нанням профспілок (в особі їх виборних органів) або іншим представниць­ким організаціям працюючих, наділених трудовими колективами відповід­ними повноваженнями. При наявності на підприємстві, на державному, га­лузевому, територіальному рівнях декількох профспілок, їх об'єднань або інших органів, уповноважених трудовими колективами на представництво, вони повинні сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення колективного договору або угоди.

Закон забороняє ведення переговорів і укладення колективних дого­ворів і угод від імені працівників політичними партіями, а також організаці­ями або органами, що створені або фінансуються власниками (уповнова­женими ними органами).

Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. Він укладається на основі генеральної, галузевих і регіональ­них угод. У ньому деталізується і конкретизується чинне законодавство про працю з урахуванням специфіки даного підприємства, вирішуються питан­ня, не врегульовані чинним законодавством і т.ін. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробни­чих, трудових, соціально-економічних відносин, в тому числі щодо:

• зміни в організації виробництва і праці;

• забезпечення продуктивної зайнятості;

нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмі­рів заробітної плати та інших видів трудових виплат (премій і т.ін.);

• встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачене статутом);

• режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

- умов і охорони праці;

забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного об­слуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

гарантій діяльності профспілкової або інших представницьких ор­ганізацій працюючих і т.ін.

У зв'язку з тим, що законодавство встановлює тільки мінімальні га­рантії для найманих працівників на всій території держави, колективний до­говір може передбачати додаткові у порівнянні з чинним законодавством і угодами гарантії і соціально-побутові пільги.

Угодами на державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, у тому числі відносно гарантій праці та забезпечення продуктивної зайнятості, міні­мальних соціальних гарантій оплати праці і прибутків усіх груп і верств на­селення, які забезпечували б достатній рівень життя; розміру прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів, соціального страхування, трудових від­носин, режиму роботи і відпочинку, умов охорони праці і навколишнього природного середовища, задоволення духовних потреб населення і т.ін.

Угодами на галузевому рівні регулюються галузеві норми, в тому чи­слі щодо нормування і оплати праці, встановлення для підприємств галузі мінімальних гарантій заробітної плати, мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці та зайнятості, трудових відносин, умов та охорони праці, житлово-побутового, медичного, культурного обслуговуван­ня, організації оздоровлення і відпочинку. Галузеві угоди не можуть погір­шувати положення працюючих в порівнянні з генеральною угодою.

Угоди на регіональному рівні регулюють норми соціального захисту найманих працівників підприємств, включають більш високі в порівнянні з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги.

3. Укладенню колективних договорів і угод передують колективні пе­реговори. Будь-хто зі сторін не раніше ніж за 3 місяці до закінчення строку дії колективного договору або угоди письмово повідомляє іншу сторону про початок переговорів. Інша сторона протягом 7 днів повинна почати пе­реговори. Порядок ведення переговорів з питань розробки, укладення або внесення змін до колективного договору або угоди визначається сторона­ми і оформлюється відповідним протоколом.

Для ведення переговорів і підготовки проектів колективного договору або угоди утворюється робоча комісія з представників сторін. Склад цієї комісії визначається сторонами. Сторони можуть переривати переговори з метою проведення консультацій, експертиз, отримання необхідних даних для вироблення відповідних рішень і пошуку компромісів.

Робоча група готує проект колективного договору, угоди з урахуван­ням пропозицій, що поступили від працівників, трудових колективів галу­зей, регіонів, громадських організацій, і ухвалює рішення, яке оформляєть­ся відповідним протоколом.

Для урегулювання розбіжностей під час ведення колективних пере­говорів сторони використовують примирні процедури.

Якщо в ході переговорів сторони не дійшли згоди з причин, що не залежать від них, то складається протокол розбіжностей, в який вносяться остаточно сформульовані пропозиції сторін про заходи, необхідні для усу­нення цих причин, а також про строки поновлення переговорів. Протягом 3-х днів після складання протоколу розбіжностей сторони проводять кон­сультації, формують зі свого складу примирну комісію, а при недосягненні згоди звертаються до посередника, обраного сторонами. Примирна комі­сія або посередник в строк до 7 днів розглядає протокол розбіжностей і ви­носить рекомендації за суттю спору.

При недосягненні згоди між сторонами відносно внесення рекомен­дації допускається організація і проведення страйків в порядку, що не су­перечить законодавству України. Для підтримки своїх вимог при проведен­ні переговорів з розробки, укладення або зміні колективного договору або угоди профспілки (інші уповноважені працівниками органи) можуть провес­ти у встановленому порядку збори, мітинги, пікетування, демонстрації.

Проект колективного договору обговорюється в трудовому колективі і виноситься на розгляд загальних зборів (конференції) трудового колекти­ву. У випадку, якщо ці збори (конференція) відхилять проект колективного договору або окремі його положення, сторони поновлюють переговори для пошуку необхідного рішення. Строк цих переговорів не повинен перевищу­вати 10 днів. Після цього проект загалом виноситься на розгляд зборів (конференції) трудового колективу.

Після схвалення проекту колективного договору загальними збора­ми (конференцією) трудового колективу він підписується уповноваженими представниками сторін не пізніше ніж через 5 днів з моменту його схва­лення. Угода (генеральна, галузева, регіональна) підписується уповнова­женими представниками сторін не пізніше ніж через 10 днів після завер­шення колективних переговорів (на відміну від колективних договорів, ко­лективні угоди не виносяться на схвалення трудовими колективами).

Колективний договір і угода набирають чинності з дня їх підписання представниками сторін або з дня, вказаного в цих документах. Після закін­чення строку дії колективний договір продовжує діяти доти, доки сторони не укладуть новий або не переглянуть діючий, якщо інше не передбачене договором.

Галузеві і регіональні угоди підлягають повідомній реєстрації Мініс­терством праці України, а колективні договори реєструються місцевими ор­ганами державної виконавчої влади.

4. Контроль за виконанням колективного договору і угоди проводи­ться сторонами, які безпосередньо уклали їх, або уповноваженими ними представниками. При здійсненні контролю сторони зобов'язані надавати необхідну для цього наявну інформацію.

Сторони, що підписали колективний договір і угоду, щорічно в пере­дбачені в них строки звітують про їх виконання. За порушення, що допус­каються при укладенні та виконанні колективних договорів і угод, настає адміністративна та дисциплінарна відповідальність (аж до звільнення з по­сади).

На осіб, що представляють сторони, які ухиляються від участі в пе­реговорах з укладення, зміни або доповнення колективного договору (уго­ди) або які умисно порушують 7-денний строк початку переговорів після отримання письмового повідомлення іншої сторони про початок перегово­рів, або не забезпечують роботу відповідної комісії у визначені сторонами строки, накладається адміністративне стягнення - штраф у розмірі до 10 неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян. Ненадання інформації, необхідної для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням договорів і угод, тягне адміністративну відповідальність у ви­гляді штрафу в розмірі до 5 неоподатковуваних мінімумів прибутків грома­дян.

На вказаних осіб, з вини яких порушено або не виконано зобов'язан­ня за колективним договором і угодою, накладається штраф у розмірі до 100 неоподатковуваних мінімумів прибутків громадян.

Указані справи про адміністративні правопорушення розглядаються судом.

На вимогу профспілки або іншого уповноваженого трудовим колек­тивом органу власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вжити заходи, передбачені законодавством, до керівника, з вини якого порушую­ться або не виконуються зобов'язання за колективним договором або уго­дою. Зокрема, у відповідності до ст. 45 КЗпП України на вимогу профспіл­кового органу, який за дорученням трудового колективу підписав колектив­ний договір, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний розірвати трудовий договір з керівником або звільнити його з посади, якщо він пору­шує законодавство про працю і не виконує зобов'язання за колективним договором.