Тема 9. Характеристика основних видів господарських і цивільних договорів Питання

1. Договір купівлі-продажу.

2. Договір оренди.

3. Договір перевезення.

1. Загальне поняття договору купівлі-продажу подане в ст. 224 ЦК України. За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Договір є двостороннім, сплатним, консенсуальним.

Предметом договору купівлі-продажу може бути будь-яке майно, не вилучене з цивільного обороту.

Сторонами в договорі є продавець і покупець. Продавець повинен бути власником майна, що продається. Форма договору може бути усною або письмовою в залежності від предмета договору. Більшість угод з купі­влі-продажу виконуються при самому їх здійсненні і не потребують пись­мового оформлення. Форма договору купівлі-продажу будинку тільки пи­сьмова.

Договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріаль­но посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин, і зареєстрова­ний у виконавчому комітеті місцевої ради.

Ціна в договорі є істотною умовою. Згідно зі ст. 228 ЦК продаж май­на проводиться за цінами, встановленими за погодженням сторін.

Основний обов'язок продавця - передати майно у власність покупце­ві, інформуючи його про якість речі, її дефекти та недоліки. Якість проданої речі повинна відповідати умовам договору, а при відсутності вказівок в до­говорі - вимогам, що звичайно пред'являються (ст. 233 ЦК). Річ, що прода­ється торговою організацією, повинна відповідати стандарту, технічним умовам або зразкам, встановленим для таких речей, якщо інше не випли­ває з характеру даного виду купівлі-продажу.

Стаття 229 ЦК України закріпила обов'язок продавця - попереджати покупця про всі права третіх осіб на річ, що продається. Крім того, коли право власності переходить до покупця раніше передачі речі, то продавець зобов'язаний до передачі зберігати річ, не допускаючи її погіршення.

Покупець зобов'язаний прийняти річ і сплатити за неї обумовлену ціну. Відповідно до ст. 238 ЦК України покупець зобов'язаний залучити продавця до участі в справі, якщо третя особа на підставі, що виникла до продажу речі, пред'явить до покупця позов про її відібрання.

За невиконання зобов'язання за договором купівлі-продажу настає цивільно-правова відповідальність. Якщо продавець, порушуючи договір, не передає покупцеві продану річ, покупець має право вимагати передачі проданої йому речі та відшкодування збитків, заподіяних затримкою вико­нання, або, зі свого боку, відмовитися від виконання договору і зажадати відшкодування збитків. Закон, охороняючи права покупця, спеціально встановлює правові наслідки, що наступають у разі продажу товарів нена­лежної якості. Покупець має право зажадати:

1. або заміни речі річчю належної якості, або пропорційного зменшення купівельної ціни;

2. або безвідплатного усунення недоліків речі продавцем, або відш­кодування витрат покупця на їх усунення;

3. або розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків;

4. або заміни на такий же товар іншої моделі з відповідним перерахунком купівельної ціни.

Претензії з приводу недоліків проданої речі, на яку встановлені га­рантійні строки, можуть бути заявлені покупцем протягом цього строку; а якщо придбана річ, на яку не встановлений гарантійний строк - протягом 6 місяців з дня передачі; відносно нерухомого майна - не пізніше 37 років з дня передачі його покупцеві.

Відповідальність продавця настає у разі відсудження речі у покупця. Якщо внаслідок рішення суду, господарського або третейського суду про­дана річ вилучена у покупця, продавець зобов'язаний відшкодувати покуп­цеві понесені ним збитки (ст. 239 ЦК).

2. Закон України "Про оренду майна державних підприємств і орга­нізацій" покликаний забезпечити підвищення ефективності використання майна державних підприємств, організацій шляхом передачі його в оренду фізичним і юридичним особам, створити передумови для можливої прива­тизації цього майна.

Згідно зі ст. 2 вищезгаданого Закону "оренда являє собою засноване на договорі строкове оплатне володіння й користування майном, необхід­ним орендареві для здійснення підприємницької діяльності".

Договір оренди є оплатним, двостороннім, консенсуальним.

Предметом договору можуть бути цілісні майнові комплекси держав­них підприємств, організацій або їх структурних підрозділів (філіалів, цехів, дільниць) або окреме індивідуально визначене майно, що не споживається в процесі користування.

Сторонами в договорі оренди є: орендодавець - особа (органи, під­приємства, організації), що надає майно у тимчасове користування, і орендар, одержуючий дане майно у тимчасове користування за плату. Орендарями можуть бути організації орендарів, створені членами трудового колективу держпідприємства, організації, їх структурні підрозділи, громадяни та юридичні особи України, іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства.

Ініціатива з укладення договору оренди може виходити від членів трудового колективу підприємства, організації або їхніх структурних підро­зділів, фізичних і юридичних осіб.

Істотними умовами договору оренди є:

1. об'єкт оренди (склад і вартість майна);

2. строк, на який укладається договір;

3. орендна плата;

4. порядок використання амортизаційних відрахувань;

5. відновлення орендованого майна;

6. умови повернення майна;

7. виконання зобов'язань, а зі згоди сторін - можуть бути й інші умови.

Строк договору визначається за погодженням сторін. При відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну після закінчення строку до­говору, він вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах. Орендар має переважне право на продовження строку дії договору орен­ди.

Орендар зобов'язаний;

1. використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства;

2. зберігати орендоване майно, уберігаючи його від пошкодження та псування;

3. вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі.

Орендна плата встановлюється, як правило, в грошовій формі, але зі згоди сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі.

Одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який він був укладе­ний; викупу об'єкта оренди; загибелі об'єкта оренди. У разі розірвання до­говору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди. Якщо орендар здійснив зі згоди орендодавця поліпшення орендованого майна за рахунок своїх коштів, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому здій­снені витрати, якщо інше не визначене в договорі.

За невиконання обов'язків за договором оренди, в тому числі за змі­ну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та догово­ром.

3. Переміщення засобів виробництва і предметів споживання - не­одмінна умова життя сучасного суспільства У залежності від способу транспортування розрізнюють залізничний, річковий, морський, повітряний, автомобільний, трубопровідний і гужовий транспорт. Перевезення на кож­ному виді транспорту мають свої особливості і тому особливе правове ре­гулювання.

За договором перевезення вантажу транспортна організація (пере­візник) зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж у пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення ван­тажу встановлену плату.

За договором перевезення пасажира перевізник зобов'язується пе­ревезти пасажира в пункт призначення, а у разі здачі пасажиром багажу - також доставити багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання багажу особі; пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу - і за провезення багажу.

Договір перевезення в основному плановий, двосторонній і сплат­ний. За загальним правилом - він реальний, оскільки необхідна передача вантажу транспортній організації. Але договір морського перевезення по бартеру, договір автомобільного перевезення і перевезення пасажира - консенсуальні.

Сторонами, що укладають договір перевезення вантажів, є перевіз­ник - транспортна організація - і відправник вантажу, яким можуть бути і ор­ганізації, і громадяни. Якщо перевезення починається і закінчується в ме­жах сфери діяльності однієї транспортної організації (однієї дороги, одного пароплавства), то це перевезення місцевого сполучення і перевізник один - дана залізниця, дане пароплавство. Якщо вантаж перевозиться одним видом транспорту за єдиним транспортним документом (наприклад, між двома станціями різних доріг), то це перевезення прямого сполучення. Як­що вантаж слідує різними видами транспорту (наприклад, відправляється по воді з подальшою перевалкою на залізницю) за єдиним транспортним документом, це - перевезення змішаного сполучення.

Основний обов'язок перевізника - доставка вантажу в призначене місце в строк, у повній цілості і здача його одержувачу. Перевізник зобов'я­заний надати технічно справні, чисті та придатні для перевезення саме да­ного вантажу транспортні засоби. Однак придатність транспортного засобу для перевезення вантажу визначає відправник. Вантаж повинен бути до­ставлений в строки, встановлені статутами (кодексами) або виданими у встановленому порядку правилами. Після закінчення передбаченого зако­ном строку (30 днів при доставці залізницею або рікою) недоставлений вантаж вважається втраченим, і одержувач може вимагати відшкодування його вартості.

Відправник зобов'язаний надати вантаж до перевезення в стані, що відповідає правилам перевезення. Вантажі, що перевозяться в тарі, по­винні бути пред'явлені в тарі, що відповідає вимогам закону і забезпечує збереження вантажу. Оплату перевезення проводить відправник при здачі вантажу в пункті відправлення. При несвоєчасній оплаті стягається штраф -1% від суми платежів за кожний день прострочення і, крім того, відправка вантажу може бути затримана до внесення платежів. Моментом виконання договору є не прибуття вантажу в пункт призначення, а здача його одержу­вачу.

Отримання вантажу - право одержувача і в той же час його основний обов'язок. Він повинен здійснити розвантаження транспортних засобів і ви­везення прибулого вантажу. При затримці отримання вантажу одержувач сплачує перевізнику особливу плату за зберігання. Крім того, на нього ля­гає відповідальність за псування і пошкодження вантажу, що відбулися внаслідок затримки отримання.

За невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків за дого­вором перевезення сторони несуть відповідальність, встановлену законом. Штраф, що сплачується у відносинах при перевезенні, відноситься до ви­няткової неустойки, тобто збитки (навіть якщо вони перевищують розмір неустойки) не стягаються, хоча в деяких випадках (наприклад, ст. 159 СЗ) можливість відшкодування збитків крім сплати штрафу передбачена. За невиконання планових зобов'язань перевізником (неподача транспортних засобів) і відправником (непред'явлення вантажу до перевезення) встано­влені штрафи в твердому розмірі за облікову планову одиницю або в про­центному відношенні до провізної плати. Відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу встановлена у вигляді штрафів. При втра­ті або недостачі вантажу перевізник, крім відшкодування вартості вантажу, якого бракує, повертає отриману провізну плату, якщо вона не входить в ціну втраченого вантажу або вантажу, якого бракує,

Для пред'явлення вимог до перевізника встановлений обов'язковий претензійний порядок, відповідно до якого клієнт свої вимоги з приводу не­належного виконання зобов'язання перевізником пред'являє спочатку без­посередньо транспортній організації протягом 6 місяців з моменту виник­нення права вимоги (про сплату штрафів - 45 днів). Позови до перевізника в господарський суд подаються протягом 2 місяців з дня отримання відпо­віді на претензію або з дня закінчення строку відповіді, якщо відповідь не отримана.

Для позовів перевізника до клієнтів встановлений 6-місячний строк позовної давності.