Тема 5. Загальна характеристика організації та діяльності підприємств Питання

1. Загальні положення про підприємства.

2. Майнові права підприємств.

3. Управління підприємством.

4. Господарська, економічна і соціальна діяльність підприємства.

1. Основним нормативним актом, регулюючим діяльність підпри­ємств, є Закон "Про підприємства в Україні". У цьому законі регулюються питання створення підприємств, порядку їх реєстрації, правового режиму майна підприємства, управління підприємством і самоврядування трудо­вого колективу, господарської, економічної, соціальної діяльності підпри­ємства, ліквідації і реорганізацій підприємств. Закон спрямований на за­безпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з ін­шими підприємствами і організаціями, органами місцевого самоврядуван­ня і т.ін. Крім того, правове регулювання діяльності підприємств здійснює­ться Цивільним кодексом України, законами "Про підприємництво", "Про господарські товариства", "Про власність", "Про приватизацію майна дер­жавних підприємств", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про колекти­вне сільськогосподарське підприємство", "Про режим іноземного інвесту­вання" та іншими.

Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, що має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і коме­рційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку (ст. 1 Закону "Про підприємства в Україні").

Підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або за рішенням трудового колективу. Засновниками юридичної особи за загальним правилом можуть виступати лише власники, які само­стійно розпоряджаються своїм майном шляхом відокремлення його части­ни для передачі юридичній особі, що створюється. Закон передбачає мож­ливість створення підприємства не власником безпосередньо, а його упов­новаженим органом (у разі створення державного підприємства). Відносно , створення підприємств, що відносяться до комунальної власності, рішення може бути прийнято відповідним власником в особі органу місцевого само­врядування. Рішення трудового колективу може служити правовою осно­вою створення підприємства в двох випадках: коли мова йде про викуп майна державного підприємства, а також при виділенні зі складу держав­ного підприємства або об'єднання структурного підрозділу з утворенням нової юридичної особи. Підприємство може бути створене і внаслідок при­мусового розділення іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України.

Для державної реєстрації до виконавчих органів за місцем знахо­дження підприємства, що створюється, подаються такі документи: заява про реєстрацію; рішення власника про створення підприємства, установчі документи, рішення компетентного органу місцевого самоврядування про виділення земельної ділянки, використання інших ресурсів, якщо вони не­обхідні для діяльності підприємства, а також дозвіл на здійснення госпо­дарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Структура підприємства складається з виробничих підрозділів (ви­робництв, цехів, відділень, бригад, лабораторій), а також функціональних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб). Підпри­ємство самостійно визначає свою структуру, встановлює штати, функції; права і обов'язки структурних підрозділів визначаються положеннями про них, які затверджуються керівником підприємства (власником або уповно­важеним ним органом).

Підприємства можуть створювати філіали, представництва, відді­лення та інші відокремлені підрозділи з правом відкриття банківських ра­хунків і затверджувати положення про них. Вказані структурні підрозділи не є юридичними особами. Вони створюються поза місцем знаходження головного підприємства з метою розширення сфери його діяльності.

Підприємство набуває права юридичної особи не з моменту при­йняття рішення власником про його створення і не з моменту затверджен­ня статуту, а з дня його державної реєстрації. День реєстрації визначаєть­ся датою, вказаною в свідоцтві про державну реєстрацію.

У залежності від форм власності існують такі види підприємств:

1. приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

1. колективне підприємство, засноване на власності трудового ко­лективу підприємства;

2. господарське товариство;

3. підприємство, засноване на власності об'єднання громадян;

4. комунальне підприємство, засноване на власності відповідної те­риторіальної громади;

5. державне підприємство, засноване на державній власності, в то­ му числі казенне підприємство.

Казенні підприємства - нова категорія для нашого цивільного зако­нодавства.

Особливості казенного підприємства полягають у такому:

1) майно, що є в державній власності і закріплене за казенним під­приємством, належить йому на праві оперативного управління (в той час як іншим підприємствам державне майно передається на праві повного гос­подарського відання);

2) казенне підприємство має право розпоряджатися закріпленим за І ним на праві оперативного управління майном, що належить до основних

фондів підприємства, тільки з дозволу органу, уповноваженого управляти І відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим май­ном казенного підприємства визначаються в його статуті;

3. управління казенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном. Органами управління казенними підприємствами е міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

4. ліквідація й реорганізація казенного підприємства здійснюються рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства Украї­ни

5. казенне підприємство діє на підставі статуту, який затверджується органом, уповноваженим управляти державним майном, і розробляється на основі Типового статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України;

6. казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних фондів.

Якщо в казенного підприємства таких коштів і майна недостатньо, відповідальність за його зобов'язаннями несе власник, тобто держава.

7. казенні підприємства мають право вступати до об'єднань підпри­ємств тільки за погодженням з Кабінетом Міністрів України;

8. слід звернути увагу і на ту обставину, що підставою рішення Кабінету Міністрів про перетворення державного підприємства на казенне є наявність однієї з таких умов: підприємство здійснює діяльність, яку може провадити лише державне підприємство; більш ніж 50% його продукції І поживає держава; підприємство є суб'єктом природних монополій.

Тобто, особливості правового становища казенних підприємств ви­значаються їхнім значенням для держави, внаслідок чого їхня свобода в здійсненні виробничої та іншої діяльності обмежена, а обсяг прав менший, ніж в інших видів підприємств, навіть державних.

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесене до категорії малих підприємств. До малих підприємств відповід­но до ч. 2 ст. 2 Закону "Про підприємства в Україні" відносяться:

• у промисловості й будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

• в інших галузях виробничої сфери - до 50 чоловік;

• у науці та науковому обслуговуванні - до 100 чоловік;

• у галузях невиробничої сфери - до 25 чоловік;

• у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.

Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Підприємства можуть об'єднуватися в:

1. асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у ви­робничу й комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

2. корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих по­вноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

3. консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промисловості і бан­ківського капіталу для досягнення загальної мети;

4. концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, нау­кових організацій, транспорту, банків, торгівлі і т.ін. на основі повної фінан­сової залежності від одного або групи підприємців.

Можуть утворюватися й інші об'єднання за галузевими, територіаль­ними та іншими ознаками. Об'єднання діють на основі договору або стату­ту. Підприємства, що входять до їхнього складу, зберігають права юридич­ної особи.

Припинення діяльності підприємства здійснюється шляхом реоргані­зації (злиття, приєднання, розділення, перетворення) або ліквідації за рі­шенням власника, а щодо державних підприємств та підприємств, з части­ною державного майна понад 50 відсотків його вартості - за рішенням вла­сника і за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створю­вати такі підприємства, або за рішенням суду.

Припинення діяльності підприємств відбувається внаслідок його ре­організації (крім випадків виділення) або ліквідації.

При реорганізації всі права і обов'язки підприємства, що реорганізує­ться, або їх частина переходять до інших суб'єктів права (відбувається уні­версальне правонаступництво). Реорганізація може здійснюватися шля­хом злиття, приєднання, розділення, перетворення (зміни організаційно-правової форми).

Ліквідація являє собою також спосіб припинення діяльності, але тіль­ки без переходу прав і обов'язків у порядку правонаступництва. Ліквідація здійснюється як у добровільному, так і в примусовому порядку. Підставами для добровільного припинення діяльності підприємства можуть бути як об'єктивні причини, наприклад фінансово-економічний стан, так і суб'єктив­ні, наприклад, небажання власника продовжувати підприємницьку діяль­ність. Підставами для примусового припинення діяльності підприємства можуть бути порушення законодавства, а також визнання його банкротом.

2. Правовий режим майна підприємств визначається правовими спо­собами володіння майном при здійсненні ними господарської діяльності.

Майно підприємства складають, відповідно до ст. 10 Закону "Про підприємства в Україні", основні фонди і оборотні кошти, а також інші цін­ності, вартість яких відбивається в самостійному балансі підприємства. Майно підприємства належить йому на праві власності або повного госпо­дарського відання. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством. Здійснюючи це пра­во, підприємство володіє, користується і розпоряджається закріпленим за ним майном.

Згідно із Законом України "Про власність" підприємства можуть бути як власниками, так і невласниками. Колективні підприємства, як правило, є власниками. Виняток можуть ставити колективні підприємства громадських організацій, дочірні підприємства господарських товариств і т. ін. Якщо правомочності по володінню, користуванню і розпорядженню державного підприємства визначені як право повного господарського відання, то спеці­ального терміну для приватного підприємства закон не передбачає. На практиці застосовується за аналогією така ж термінологія.

У статуті підприємства закріплюється перелік майна, переданого за­сновниками в його власність (повне господарське відання).

Джерелами формування майна підприємства є: грошові і матеріальні внески засновників; прибуток, отриманий від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; прибуток від цінних паперів; кре­дити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів, надходження від роздержавлення та приватизації власності; придбання майна іншого підприємства, організації; безвідплатні або добродійні внес­ки, пожертвування організацій, підприємств, громадян, інші джерела, не заборонені законодавством. Однак потрібно мати на увазі, що кредити не є безпосереднім джерелом формування майна. По-перше, їх необхідно по­вертати, тому джерелом формування майна можуть бути тільки прибутки від використання кредитів. По-друге, у вказаному вище переліку не згадане майно, яке може бути отримане підприємством за договором оренди. У цьому випадку підприємство отримує майно, яке необхідно повертати. Прибутки від використання орендованого майна можуть бути джерелом формування майна підприємства-орендаря.

Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Збитки, за­подіяні підприємству внаслідок порушення його майнових прав громадя­нами, юридичними особами і державними органами, відшкодовуються під­приємству за рішенням суду (ст. 13 Закону "Про підприємства в Україні).

Відповідно до ст. 6 ЦК України захист цивільних прав підприємства здійснюється судом шляхом: визнання цих прав; відновлення стану, що існував до порушення права, і припинення дій, що порушують право; при­судження до виконання обов'язків в натурі; компенсації моральної шкоди; зміни або припинення правовідношення; стягнення з особи, що порушила право, заподіяних збитків.

3. Система і структура управління підприємством залежать, переду­сім, від його типу та його статуту.

Структура управління підприємством безпосередньо залежить від його загальної організаційної структури. Наявність на підприємствах функ­ціональних підрозділів приводить до багаторівневої системи управління. Кожний рівень управління - це певний рівень рішень і відповідальності за них, певний рівень повноважень, контролю і координаційних дій. Рівні управління впорядковані, співвіднесені один з одним, знаходяться в ієрархічному взаємозв'язку. Звичайно виділяють три рівні управління підприємс­твом, які представляються у вигляді піраміди управління:

1. керівники нижчої ланки (особи, керуючі працівниками, що безпо­середньо здійснюють виробничі функції);

2. керівники середньої ланки (керівники великих підрозділів, відді­лів, служб підприємства);

3. керівники вищої ланки (відповідають за прийняття рішень, що стосуються підприємства загалом або його основної частини - голова ради директорів, директор і його заступник, генеральний директор і т.ін.).

Управлінська діяльність складається з декількох самостійних функ­цій:

1. планування, тобто розробка програми, процедури її здійснення, графіків виконання, визначення методів досягнення цілей і т.ін.;

2. організація, тобто опрацювання структури підприємства, здійс­нення координації між структурними підрозділами і т.ін.;

3. мотивація, тобто стимулювання зусиль всіх працівників на вико­нання поставлених завдань;

4. координація;

5. контроль;

6. інновація;

7. маркетинг.

У основі системи управління підприємством лежить низка загальних принципів. Найбільш важливими є: принципи централізації, децентраліза­ції, координації, використання людського потенціалу. Вказані принципи є базою для локальної нормотворчості. Разом з цим потрібно відзначити принципи, що застосовуються кожний день. Вони використовувалися ще в дореволюційній Росії і були сформульовані у вигляді заповідей, адресова­них підприємцям (1912 р.):

"1. Поважай владу. Влада - необхідна умова ефективного ведення справ. У всьому повинен бути порядок. У зв'язку з цим виявляй повагу до охоронців порядку на узаконених ешелонах влади.

2. Будь чесний і правдивий. Чесність і правдивість - фундамент під­приємництва, передумова здорового прибутку і гармонійних відносин в справах..."

Підприємство самостійно встановлює систему органів управління, визначає порядок і строк їх обрання, повноваження, підлеглість, їх взаємо­дію один з одним, з трудовим колективом, а також порядок контролю за їх діяльністю.

Керівник підприємства або інший орган управління відповідно до статуту самостійно встановлює штатний розклад, перелік посад, обов'язки осіб, що їх займають, посадові оклади в межах встановленого фонду за­робітної плати.

Власник здійснює свої права з управління підприємством безпосе­редньо або через уповноважені ним органи. Власник або сам призначає керівника підприємства (на приватному підприємстві), або доручає обрати або призначити керівника підприємства уповноваженим ним органам. Та­кими органами для державних підприємств є міністерства або держкомітети.

4. Під господарською діяльністю потрібно розуміти будь-яку діяль­ність, пов'язану з виробництвом і обміном матеріальних і нематеріальних благ. На всіх підприємствах узагальнюючим показником фінансових ре­зультатів господарської діяльності є прибуток (ст. 18 Закону "Про підпри­ємства в Україні"). Розподіл прибутку, отриманого внаслідок здійснення го­сподарської діяльності після сплати податків і неподаткових платежів до бюджету, визначається установчими документами підприємства. Особли­вості розподілу прибутку між засновниками залежать від виду підприємст­ва, визначаються установчим договором, статутом, положенням і, як пра­вило, обумовлені розміром частки засновника в статутному фонді підпри­ємства.

Державний вплив на вибір напрямків та обсягів використання прибу­тку здійснюється через встановлені нормативи, податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законодавства.

У відповідності з ч.3 ст. 18 Закону "Про підприємства в Україні" част­ка чистого прибутку може передаватися у власність членів або трудового колективу підприємства. Необхідно зазначити, що передача частки прибут­ку у власність членів трудового колективу на практиці зустрічається рідко і, в основному, на держпідприємстві. Розподіл частки прибутку між працівни­ками підприємства, трудовий колектив якого не є власником майна цього підприємства, можливий на основі угоди і повинний бути передбачений в статуті. Вказана частка прибутку розподіляється на внески між членами трудового колективу (персоніфікується). Тільки персоніфіковані внески членів трудового колективу враховуються при приватизації майна держав­них підприємств.

Планування є особливою формою діяльності, в яку входить розроб­ка планів економічного і соціального розвитку підприємства, заходи щодо їх виконання. Перспективи розвитку підприємства визначаються виходячи з попиту на продукцію, що виробляється, роботи, послуги. Зараз планування діяльності підприємств, здійснюване державою, носить рекомендаційний, а не директивний (як це було раніше) характер. Підприємство самостійно ви­значає план своєї діяльності. Існують наступні методи планування:

1. балансовий (складання матеріальних, вартісних та інших балансів);

1. економіко-математичного моделювання;

2. оптимізації планових рішень та ін.

Відносини підприємства з іншими господарюючими суб'єктами у всіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договору.

Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність, яка являє собою діяльність українських та іноземних господарюючих суб'є­ктів, побудовану на взаємовідносинах між ними, здійснювану і розташова­ну як на території України, так і за її межами. Основними нормативними ак­тами, регулюючими порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності, є Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про режим інозем­ного інвестування". Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є: експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили; надання суб'єктами зо­внішньоекономічної діяльності України різного виду послуг іноземним гос­подарюючим суб'єктам; наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господар­ської діяльності; міжнародні фінансові операції з цінними паперами у ви­падках, передбачених законами України, кредитні і розрахункові операції; спільна підприємницька діяльність, що включає створення спільних під­приємств різних видів і форм власності, проведення спільних господарсь­ких операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами; інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені зако­нами України.

Життєво важливими є питання соціального розвитку, що включають в себе поліпшення умов праці, життя та здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування членів трудового колективу та їх сімей та ін. Вирі­шуються вони трудовим колективом з участю власника або уповноважено­го ним органу відповідно до статуту, колективного договору, законодавст­ва. У зв'язку з цим підприємство зобов'язано забезпечити всім працівникам безпечні й нешкідливі умови праці. Відносини між власником підприємства і працівником з цих питань регулюються Законом України "Про охорону пра­ці". Власник підприємства зобов'язаний відшкодувати працівнику шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства.

Підприємство в разі необхідності має право здійснювати професійну підготовку працівників за свій рахунок як безпосередньо на підприємстві, так і шляхом навчання в навчальних закладах на договірних засадах.

Пенсіонери та інваліди, що працювали до виходу на пенсію на під­приємстві, користуються нарівні з його працівниками соціальними послуга­ми та пільгами згідно зі статутом (положенням) підприємства.