2.2. Основні напрями та особливості управління потенціалом підприємства

Як не одноразово вже зазначалось, найважливіша умова ефективного використання виробничого потенціалу - це дотримання збалансованості та якісної відповідності між собою усіх його структурних елементів, організація їх взаємодії.

З точки зору організації виробництва виробничий потенціал розглядається як складна система взаємопов'язаних характеристик окремих його елементів. Останні, в свою чергу, здатні заміщати один одного. Наприклад, із збільшенням основних фондів та рівня їх автоматизації, знижується частка такого елементу виробничого потенціалу, як робоча сила. В той же час додаткове залучення працівників скорочує в структурі потенціалу обсяги енергетичного ресурсу (елементу) і основних фондів. Найбільший ефект можна досягти у випадку впровадження прогресивних технологічних процесів та нових видів техніки, що призведе до суттєвого зменшення потреб в інших елементах виробничого потенціалу.

По різному в часі відігравав свою роль і кожен окремий елемент виробничого потенціалу. В період командно-адміністративної економіки та переважання екстенсивних факторів виробництва велике значення надавалось постійному нарощуванню обсягів трудових ресурсів, матеріалів і сировини, виробничого обладнання.

В ринкових умовах суттєво зросла роль впровадження та використання у виробництві нових прогресивних видів техніки, швидке прийняття рішень, використання ринкової інформації, орієнтація на споживача, підвищення конкурентоспроможності продукції (послуг), що виробляється, та покращення її споживчих характеристик.

Покращенням якого-небудь одного елементу неможливо суттєво збільшити значення виробничого потенціалу. Мова йде про комплексне вдосконалення складових його взаємопов'язаних частин. Останнє твердження доведене довгою практикою роботи промислових підприємств, коли постійне зростання фондоозброєності праці при невідповідній технологічній базі та недостатній кваліфікації робітників не супроводжувався помітним покращенням техніко-економічних показників. Отже, максимальне підвищення виробничого потенціалу і його якісне вдосконалення можливі при одночасній модернізації всіх його складових елементів.

Провідна роль в управлінні потенціалом належить виявленню та використанню резервів потенціалу. Тому особливу увагу при вдосконалені виробничого потенціалу потрібно надавати вивченню і детальному аналізу зовнішнього середовища (ринків, конкурентів, постачальників і особливо споживачів, динаміки розвитку їх споживчих інтересів та побажань), визначення "сильних" та "слабких" сторін підприємства та аналізу наявних організаційних резервів.

Організаційні резерви представляють собою потенційні, не використані в конкретних умовах можливості розвитку виробництва і його інтенсифікації за рахунок вдосконалення організації виробництва, праці та управління.

Оскільки, управління виробничим потенціалом має своєю головною метою створення умов для найкращого використання всіх видів ресурсів, відповідно до цього організаційні резерви класифікують за такими ознаками:

1. резерви покращення використання засобів праці - це можливості завантаження виробничих потужностей більш повно, збільшення змінності роботи обладнання, скорочення часу перебування його в ремонті, максимальне використання технічних параметрів устаткування та інших типів обладнання;

2. резерви скорочення часу виробництва являють собою невикористані можливості скорочення періоду підготовки виробництва і освоєння нових видів продукції, скорочення тривалості виробничого циклу, а також зменшення розмірів виробничих запасів;

3. резерви покращення використання трудових ресурсів визначають можливості росту продуктивності праці за рахунок більш повного завантаження робітників з урахуванням їх кваліфікації та здобутого досвіду, а також скорочення витрат і непродуктивних затрат робочого часу;

4. резерви підвищення якості продукції характеризують можливості подальшого покращення техніко-економічних параметрів виробів, що виготовляються, збільшення питомої ваги високоякісної продукції у загальному обсязі виробництва, скорочення браку.

Реалізація кожної із названих вище груп резервів забезпечується різноманітними напрямками організаційної діяльності виробництва, технічних та економічних служб. Різноманітність виробничо-технічних умов роботи паграрних підприємств визначає роль різних шляхів використання організаційних резервів.

При цьому основні напрямки реалізації організаційних резервів, в свою чергу, можуть бути поділені на дві групи: ті, що дозволяють реалізувати резерви визначеного виду; ті, що мають комплексний характер і реалізують можливості використання різних видів резервів.

Наприклад, такі шляхи реалізації резервів, як вдосконалення виробничої структури, розробка і впровадження нових систем оперативного планування, впровадження колективного підряду, дозволяють використовувати практично всі види резервів.

В той же час резерви покращення використання засобів праці за рахунок скорочення часу перебування устаткування в ремонті - це можливості вдосконалення організації ремонту, а скорочення браку досягається шляхом активізації "людського фактора", організації роботи гуртків якості та інше.

Значним і досі мало використовуваним резервом підвищення виробничого потенціалу є підвищення ефективності капіталовкладень, шляхом значного скорочення тривалості всіх стадій інвестиційного циклу - від проектування до освоєння введених в дію виробничих об'єктів та об'єктів соціальної інфраструктури.

Ефективне управління виробничим потенціалом пов'язане із ефективним управлінням кожним з його елементів. Основні напрямки зосередження зусиль керівників стосовно управління потенціалом мають наступний вигляд:

- зміна питомої ваги окремих видів продукції та виробництв;

- модернізація обладнання;

- запровадження автоматизованих систем управління;

- механізація та автоматизація виробництва;

- застосування прогресивних технологій;

- використання альтернативних видів сировини, матеріалів та енергії, які характеризуються економністю та (або) підвищеною якістю;

- удосконалення виробничої та управлінської структур;

- раціональний розподіл функції управління;

- раціональний розподіл та організація праці робітників;

- збільшення реального фонду робочого часу;

- відносне зменшення чисельності промислово-виробничого персоналу завдяки зростанню обсягів виробництва;

- диверсифікація та введення в експлуатацію нових цехів;

- підвищення кваліфікації працівників;

- покращення умов праці тощо.

Нагромадження і оновлення виробничого потенціалу підприємства здійснюється у процесі технічного переозброєння, реконструкції, модернізації та розширення діючих або спорудження нових виробничих одиниць (цехів, заводів, і т.д.).

Такі форми відтворення основних фондів і методи оновлення виробничого потенціалу підприємства виступають як взаємозв'язані елементи єдиного відтворювального процесу, що доповнюють один одного.

Шляхи підвищення ефективності використання основних елементів виробничого потенціалу:

1. Місце реалізації у системі управління діяльністю:

а) зовнішні:

- державна економічна та соціальна політика;

- інституціональні механізми;

- інфраструктура;

- структурні зміни.

б) внутрішні:

- технологія;

- устаткування;

- матеріали та енергія;

- вироби;

- працівники;

- організація та методи управління;

- методи роботи, стиль управління.

2. Основні напрямки розвитку та вдосконалення діяльності:

- науково-технічний прогрес;

- структура виробництва;

- організаційна система управління;

- форми і методи організації діяльності;

- конкурентоспроможність продукції;

- планування і мотивація діяльності;

- зовнішньоекономічна діяльність.

3. Джерела підвищення ефективності:

- зростання продуктивності праці;

- зниження фондомісткості, матеріаломісткості, продукції;

- раціональне використання природних ресурсів.