55

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Теоретичні основи активізації пізнавального інтересу учнів основної школи в процесі навчання математики……………………………….5

1.1 Зміст та основні положення активізації пізнавального інтересу учнів основної школи……………………………………………………………………5

1.2. Нетрадиційні прийоми активізації навчального процесу на уроках математики………………………………………………………………………...9

1.3. Різні види нетрадиційних уроків...………………………………….15

Розділ 2. Нетрадиційні форми навчання в сучасній загальноосвітній школі……………………………………………………………………………...30

2.1. Класифікація нетрадиційних форм навчання ……………………30 2.2. Ефективність застосування нетрадиційних форм навчання ……..36

Висновки………………………………………………………………………...39

Список використаних джерел………………………………………………...39

Додатки…………………………………………………………………………..42

Вступ

Однією з актуальних проблем на сучасному етапі розвитку педагогічної теорії та практики є активізація пізнавального інтересу учнів. Саме від його вирішення залежить ефективність навчання, яка проявляється в міцному засвоєнні знань, стимулюванні та розвитку інтересу до навчання, формуванні самостійної думки та підготовці до самостійного життя.

У педагогічних дослідженнях найчастіше активізацію пізнавального інтересу розглядають як організацію сприйняття навчального матеріалу учнями, коли засвоєння знань відбувається шляхом розкриття взаємозв'язку між явищами, порівняння нової інформації з уже відомою, а також конкретизації, узагальнення та оцінки навчального матеріалу з різних точок зору [6].

Урок - це основна організаційна форма навчання в школі. Він є не тільки важливою організаційною, але і, перш за все, педагогічною одиницею процесу навчання.

На уроці принципи, методи і засоби навчання отримують реальну конкретизацію і знаходять своє правильне рішення та втілюються в життя. Кожен урок вносить свій специфічний, властивий лише йому, внесок у вирішення завдань.

Викладання - це організований процес пізнання. Крім тематичного планування, в результаті якого визначається система уроків по темі, мета кожного уроку, величезне значення має правильний підбір тих організаційних форм роботи з учнями, які найбільше відповідають завданням кожної конкретної теми, особливостям предмета, загальним цілям навчання.

Навчальні предмети включають в себе багаті можливості для духовного, морального, емоційного та інтелектуального розвитку дитини, розвиток пізнавальної та творчої активності, формування умінь і навичок володіння матеріалом.

Говорячи про організацію процесу навчання, не можна забувати також про нестандартні форми організації навчально-пізнавальної діяльності дітей на самому уроці.

Резюмуючи сказане вище, вважаємо тему курсової роботи «Розвиток пізнавального інтересу в учнів на уроках математики нетрадиційними методами» актуальною.

Метою курсової роботи є визначення значущості нестандартних уроків у підвищенні інтересу до досліджуваного матеріалу.

Об'єктом дослідження є організація навчального процесу.

Предметом дослідження є методика проведення нетрадиційних уроків у середній школі.

Нестандартні форми уроків підвищують ефективність уроку і сприяють підтримці стабільного інтересу до навчальної роботи та кращому засвоєнню програмного матеріалу.

Завдання: 1. Аналіз літератури по даній темі. 2. Складання класифікації нестандартних уроків. 3. Виявлення особливостей підготовки та проведення нетрадиційних уроків. Робота складається з 2 розділів. Використано 37 джерел.

Обсяг і структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (37 позицій) та додатків. Загальний обсяг роботи – 55 сторінок.

Розділ 1. Теоретичні основи активізації пізнавального інтересу учнів основної школи в процесі навчання математики

1. Зміст та основні положення активізації пізнавального інтересу учнів основної школи в процесі навчання математики

Інтерес - складне поняття, яке можна розглянути з позицій різних груп авторів. У перекладі з латинської мови слово «інтерес» (interest) означає «має значення, важливо». 

Філологи дають таке означення: «Інтерес - це особлива увага до чого-небудь, бажання вникнути в суть, дізнатися, зрозуміти; цікавість, значущість» [7]. 

З точки зору психологів: «Інтерес - це активна пізнавальна спрямованість людини на той чи інший предмет, явище або діяльність, що пов'язана з позитивним емоційним ставленням до неї».

Значить, які б не були трактування цього поняття, можна сказати, що значення інтересу велике. Інтерес спонукає до оволодіння знаннями, змушує учнів активно працювати, долаючи труднощі та перешкоди. 

Інтерес має складну структуру, яку складають як окремі психічні процеси: інтелектуальні, емоційні, регулятивні, - так і об'єктивні, і суб'єктивні зв'язки людини зі світом, що виражені у відносинах. 

Пізнавальний інтерес - явище багатозначне, тому на процеси навчання і виховання він може впливати різними своїми сторонами. У педагогічній практиці пізнавальний інтерес розглядають часто лише як зовнішній стимул цих процесів, як засіб активізації пізнавальної діяльності учнів, ефективний інструмент учителя, що дозволяє йому зробити навчальний процес привабливим, виділяти в навчанні саме ті аспекти, які можуть привернути до себе мимовільну увагу учнів, змусити активізувати їхнє мислення, хвилюватися і переживати, захоплено працювати над учбовим завданням. «Смертний гріх учителя - бути нудним» (Гербарт). Цей афоризм визначає розуміння вчителем місця пізнавального процесу в навчанні, який розглядається ним як інструмент пожвавлення навчального процесу [11].  Такий підхід до пізнавального процесу як зовнішнього стимулу навчання можуть мати підстави. Дійсно, якщо з навколишнього світу людина відбирає тільки те, що є для нього більш значущим, то слід замислитися над тим, що особливо важливе і значне в навчанні потрібно представити в цікавій для учнів формі. Пізнавальний інтерес на шляху свого розвитку зазвичай характеризується пізнавальною активністю, спрямованістю навчальних предметів, цінною мотивацією, в якій головне місце займають пізнавальні мотиви. 

Пізнавальний інтерес стає найціннішим мотивом пізнавальної діяльності, якщо школяр виявляє готовність, прагнення вдосконалювати свої знання. Як мотив навчання, пізнавальний інтерес має ряд переваг перед іншими мотивами, які можуть існувати разом і поряд з ним.  1. Пізнавальний інтерес раніше інших усвідомлюється школярем. «Цікаво» - «нецікаво» - основні критерії його оцінки. На питання «Що тобі подобається в школі?» значна частина учнів відповідають: «Цікаво вчитися, цікаво щодня дізнаватися нове». 

2. Пізнавальний інтерес у порівнянні з іншими мотивами більш точно виражає мотивацію навчання, ясно розуміється. 

3. Пізнавальний інтерес більш доступний для спостереження. Його легше виявити, розпізнати, викликати. А, отже, легше управляти його розвитком.  4. Пізнавальний інтерес є ланкою у процесі мотивації і не відокремлений від інших мотивів, якими керується одночасно школяр. 

Проблема формування пізнавального інтересу до математики являє собою особливу значимість для методики навчання математики. Значний внесок у розробку даної проблеми внесли Г. І. Щукіна, Н. Г. Морозова, А. К. Маркова, О. М. Леонтьєв, В. Н. Мясищев, З. І. Слепкань, Н. М. Бібік, О. І. Киричук, Г. С. Костюк, Л. М. Проколієнко, О. Я. Савченко, Н. Ф. Скрипченко, О. В. Скрипченко та інші. 

За характером прояву пізнавального інтересу в процесі вивчення предмета виділяються рівні розвитку пізнавального інтересу: 1 - низький рівень, 2 - середній і 3 - високий рівень. Так, в учнів з низьким рівнем розвитку пізнавального інтересу активність на уроках ситуативна, часті відволікання, перевага віддається завданням репродуктивного характеру, зі стереотипними діями. Учні з середнім рівнем розвитку пізнавального інтересу віддають перевагу також пошуковому характеру діяльності, але не завжди схильні до виконання творчих завдань, їх самостійна діяльність носить епізодичний характер, залежить від зовнішніх стимулів. Учні з високим рівнем розвитку інтересу відрізняються самостійністю, активною участю на уроці, перевагою навчальної діяльності більш важкого характеру. 

Умови, які необхідно дотримуватися вчителю при розвитку інтересу:  · Володіння поняттям «пізнавальний інтерес» (вчителю необхідно знати, що таке «пізнавальний інтерес», розрізняти рівні розвитку даного інтересу в учнів);  · Врахування вікових і індивідуальних особливостей; 

· Зміст завдання (задачі повинні мати цікавий зміст, тобто формулювання і шлях рішення задачі); 

· Труднощі завдання (слід враховувати, що якщо виникають труднощі, то інтерес до вирішення завдання знижується); 

· Властивість локальної стійкості задачі (інтерес до якої-небудь задачі здатний викликати інтерес до схожих завдань). 

Сформульовані умови є необхідними: якщо дотримуватися їх, то можливий ефективний розвиток пізнавального інтересу до математики. Сформульовані умови достатні: розвиток пізнавального інтересу до математики досягається дотриманням уже перерахованих умов [18]. 

Таким чином, розвиток пізнавальних процесів школярів грунтується на створенні інтересу до предмета. Вміле застосування вчителем знань зпсихології, педагогіки і з предмета в цілому, дають гарантію результативності освітнього процесу.

Активізація пізнавальної діяльності учнів – це перехід до більш високого рівня активності та самостійності учнів у процесі навчання, який стимулюється розвитком пізнавального інтересу, та відбувається завдяки удосконаленню методів та прийомів навчального процесу.

Для активізації пізнавальної діяльності учнів також важливим є вдалий вибір методів, прийомів та засобів навчання, при якому враховуються певні психологічні особливості учнів. Головне призначення методів та прийомів навчання полягає в організації пізнавальної діяльності учнів. Кожний метод навчання має зовнішню та внутрішню сторони. До зовнішньої сторони відносять різні способи його прояву у діяльності вчителя та учнів. Внутрішня сторона методу не підлягає зовнішньому спостереженню. Вона визначається змістом навчання, рівнем та характером діяльності [34].

Методи та прийоми навчання виконують такі функції:

·  спонукальну (активізуючу), бо саме завдяки вдалому вибору методів розвивається інтерес учнів до навчання;

·  освітню, бо в процесі їх використання учні набувають знання, вміння та навички;

·  розвиваючу, бо система методів навчання націлена на формування та розвиток інтелекту, логічного мислення, пізнавальної активності та самостійності учнів.

Сьогодні, коли кожний учень розглядається як особистість, велика увага звертається на розвиваючу та активізуючу функції методів навчання.

Методи навчання є системним об’єктом. Він включає “прийоми та види навчальної діяльності педагога та пізнавальної діяльності вихованців у їх взаємозв’язку, дії та операції, які забезпечують досягнення поставлених завдань [40]”. Правильний вибір методів навчання у відповідності до цілей та змісту навчання і вікових особливостей учнів сприяє розвитку пізнавальної активності та пізнавальної самостійності учнів, а також підвищує інтерес учнів до предмету, виробляє вміння та навички використовувати набуті знання на практиці, спонукає учнів до самостійної діяльності, формує світогляд. Важливим зауваженням при виборі методу є той нюанс, що “ефективність застосування того або іншого методу залежить не лише від елементів пізнання, які необхідно засвоїти в процесі навчання, але й від того, скільки нових понять вводиться та скільки використовується опорних [17]”.

Сьогодні в основі процесу навчання покладена мета створення умов для розвитку особистості. Тому вибір системи методів та прийомів навчання на цих засадах робить його розвиваючим та особистісно-орієнтованим.