Питання для самоконтролю

1. Форми застосування спеціальних знань у кримінально-процесуальній діяльності (тобто, способи і напрями використання згаданих знань):

• безпосереднє застосування спеціальних знань слідчим, прокурором, суддею (судом), тобто функціонерами процесуальної діяльності, на яких відповідно до закону лежить обов'язок доказування;

• використання спеціальних знань фахівцями без залучення їх до участі у слідчих діях (консультації, отримання від них усіляких довідок зі спеціальних питань тощо);

• використання результатів несудових (відомчих, адміністративних) розслідувань, а також результатів досліджень окремих об'єктів, що проводились у межах указаних розслідувань (наприклад, результати патолого-анатомічного дослідження трупа особи, після її начебто природної смерті тощо);

• використання спеціальних знань через залучення фахівців -спеціалістів. Спеціаліст (у процесуальному розумінні) - це особа, яка залучається слідчим (судом) для участі у слідчих діях для допомоги у збиранні, дослідженні, оцінюванні й використанні доказів (ст. 128-1 КПК);

• використання спеціальних знань через залучення фахівців, які виконують процесуальні функції судового експерта, після доручення їм проведення судово-експертного дослідження. Експерт - особа, що володіє спеціальними знаннями і залучається органами розслідування чи судом для проведення судової експертизи;

• використання спеціальних знань через призначення слідчим, дізнавачем ревізії, бухгалтерської чи іншої документальної перевірки (інвентаризації);

• доручення відповідним фахівцям за завданням слідчого чи суду провести самостійно технічні чи інші дослідження (обстеження) окремих об'єктів тощо.

2. Спеціаліст – це фізична особа, що досконало володіє певною спеціальністю, має знання і практичні навички у конкретній сфері людської діяльності.

Беручи участь в огляді, спеціаліст допомагає слідчому (іншій особі, яка здійснює огляд) виявити такі ознаки об’єкта, що є очевидними для спеціаліста, проте непомітними для людини без відповідної фахової підготовки. Крім того, спеціаліст пояснить їх природу виникнення, значення, взаємозв’язки і закономірності походження.

Якою ж є ця допомога? Вона різнопланова, назвемо її найголовніші види:

• складання програм (планів) або першочергових заходів;

• участь у виїмці, вивченні, систематизації бухгалтерських, фінансових та інших документів;

• застосування технічних засобів при проведенні обшуку, пошуку і фіксації об’єктів;

• вилучення слідів та їх попереднє дослідження;

• отримання зразків для порівняльного дослідження;

• визначення тактики допиту;

• підбір та вивчення спеціальної літератури, нормативних актів, що регулюють діяльність проведення перевірки;

• виконання самостійних дій за ініціативою органів розслідування та ін.

У криміналістиці розрізняють дві форми застосування спеціальних знань:

1) процесуальну;

2) непроцесуальну.

Процесуальна форма застосування спеціальних знань порівняно з непроцесуальною є більш важливою та ефективною, оскільки вона передбачена законом і має юридичну силу.

Призначення і проведення судових експертиз – це найважливіша процесуальна форма застосування спеціальних знань.

Кримінально-процесуальним законом чітко встановлено, в яких випадках призначається і обов’язково проводиться судова експертиза, зокрема

• для встановлення причини смерті;

• для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;

• для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності сумніву щодо його осудності;

• для встановлення статевої зрілості потерпілої у справах про злочини, передбачені ККУ;

• для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Крім того, поширена процесуальна форма застосування спеціальних знань – участь спеціалістів у здійсненні слідчих дій, передовсім огляду місця події.

Спеціаліста викликає слідчий або особа, що провадить дізнання, для участі у проведенні слідчих дій, консультацій та зборі доказів. Крім того, відповідно до кримінально-процесуального закону спеціаліст зобов’язаний з’явитися за викликом, щоб взяти участь у проведенні слідчих дій; звертати увагу слідчого

на обставини, пов’язані з виявленням, фіксацією та вилученням доказів; давати пояснення з приводу виконання ним дій – це, власне, його обов’язок.

Сформульовані в КПК і права спеціаліста. Зокрема зазначено, що спеціаліст має право робити заяви, що заносяться до протоколу, але ці заяви повинні стосуватися виявлення, фіксації і вилучення доказів; звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слідчої дії, а саме на забезпечення своєї безпеки, шляхом застосування заходів, передбачених законом.

Спеціаліста можна залучати до участі у слідчих діях усіх видів: освідування (медогляді), ексгумації, обшуку, виїмки, слідчому експерименті, отриманні зразків для порівняльного дослідження, допиті неповнолітнього та ін.

До ознак, які характеризують судову експертизу як самостійну форму застосування спеціальних знань, відносять:

- наявність особливої процесуальної форми (матеріальні та процесуальні підстави, процесуальний статус реалізаторів форми, значення результатів);

- суттєвість для кримінальної справи встановлюваних цією формою обставин;

- проведення досліджень компетентними особами (фахівцями);

- дання ними висновку (специфічного процесуального акта). У цьому зв'язку потрібно з'ясувати декілька суміжних термінів.

Поряд із процесуальною формою участі спеціалістів у процесі розслідування на практиці широко використовується також і непроцесуальна форма. До неї належать:

• консультативна діяльність спеціаліста щодо тактики і методики проведення слідчої дії (без залучення спеціаліста"консультанта до безпосередньої участі у слідчій дії);

• консультації слідчого (дізнавача) зі спеціалістом з питань, що потребують спеціальних знань, наприклад, при призначенні конкретного виду експертизи;

• довідкова діяльність спеціаліста;

• документальні ревізії, що проводяться за участю спеціаліста;

• надання технічної допомоги слідчому під час досудового слідства;

• надання допомоги при проведенні попереднього дослідження об’єктів під час провадження оперативно-розшукових заходів тощо.

Необхідно відмітити, що вся діяльність спеціаліста із застосуванням спеціальних знань у непроцесуальній формі не має юридичної сили, оскільки вона не передбачена законодавством.

3. Див. 2 теоретичне питання.

4. Коли судова експертиза проводитиметься поза експертною установою, у постанові про її призначення мусить бути зазначено конкретного фахівця, якому буде доручено проведення. Але ще перед тим слідчий зазвичай запрошує до себе або сам іде до такого експерта, з'ясовує його компетентність, роз'яснює права та обов'язки, попереджає про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Інколи, за «позитивного знайомства», вручає експертові вже готову постанову і необхідні матеріали. Але здебільшого вручення постанови має місце згодом, оскільки з постановою ще потрібно ознайомити обвинуваченого (підозрюваного), у яких можуть бути відповідні клопотання і щодо змісту постанови, і щодо кандидатури експерта.

5. В Україні існує розгалужена мережа експертних установ і відомчих служб із різних галузей знань. Проведення судової експертизи доручається спеціалістам саме цих установ і відомств. Приватним експертам чи окремим громадянам - лише тоді, коли призначити експертизу державним експертним установам неможливо з причин, про які вже йшла мова. МЮ веде Реєстр атестованих експертів як державних експертних структур, так і підприємницьких структур та громадян. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про судову експертизу», органи розслідування і суд зобов'язані доручати проведення судової експертизи переважно фахівцям, внесеним до цього Реєстру.

6. Під час призначення судової експертизи питання формулюються відносно таких типових обставин:

- причинного зв'язку між явищем та його наслідками;

- часу, місця, локалізації, напряму дії, швидкості, сили, послідовності та інших параметрів досліджуваного процесу;

- властивостей і стану досліджуваних об'єктів (наприклад, вік, статева зрілість, справжність зброї тощо);

- родової належності та індивідуальної тотожності.