2. Відходи тваринництва та їх утилізація
Проблема забруднення оточуючого середовища відходами тваринництва виникла в зв'язку з переходом цієї важливої галузі сільськогосподарського виробництва на промислову основу. Впровадження сучасних технологій, що забезпечать досить високу продуктивність праці можливо лише при високій концентрації виробництва, в даному випадку – при створенні великих тваринницьких комплексів. На відміну від промислового виробництва, основною виробничою одиницею, яка втілюється в процес концентрації, є не машина, а біологічний об'єкт, високоорганізована тварина. Звідси цілий ряд специфічних труднощів – підвищена можливість захворювання тварин, пов'язана з великою їх скупченістю на невеликій площі, малою рухомістю та інше.
Друга – великий об'єм рідкого гною, який утворюється в результаті гідрозмиву.
Відсутність економічних і надійних систем дезодорації, утилізації великих мас відходів є перепоною на шляху створення великих тваринницьких комплексів, а стоки їх – одним з головних джерел забруднення оточуючого середовища. Ці стоки представляють собою подвійну небезпеку, тому, що є джерелом як хімічного, так і біологічного забруднення. Забруднюються річки і водоймища не тільки великою кількістю біофільних елементів, а й вміщують багато хвороботворних мікроорганізмів та яєць гельмінтів.
Наприклад, типовий свинарський комплекс на 108 тис. голів свиней дає щорічно біля 1,0 млн. м3 стоків гною. По ступеню забрудненості це відповідає стокам міста із населенням 150 тис. чоловік.
В Україні щорічно збирається біля 50 млн. т рідкого гною. При цьому не всі тваринницькі комплекси забезпечені технікою для транспортування і внесення в ґрунт рідких добрив, що призводить до накопичення великих мас гною на господарських дворах.
Спостерігалися випадки, коли рідка фракція витікає із гноєсховищ, попадає в ґрунтові води та водосховища. Виникає реальна загроза забруднення ґрунту, ґрунтових вод та водоймищ патогенними мікроорганізмами, нітратами та іншими шкідливими хімічними сполуками.
Поряд із застосуванням відходів тваринництва як добрив, практикується переробка рідкого гною на кормові дріжджі, білок, інші кормові добавки, одержання технічної води.
3. Залишки пестицидів та їх вплив на довкілля
Незважаючи на те, що пестициди складають незначну частину загальної маси забруднювачів, які потрапляють у зовнішнє середовище, ці речовини можуть бути небезпечними в зв'язку з їх високою біологічною активністю. В даний час світовий асортимент пестицидів нараховує більше 100 тис. препаратів на основі, приблизно 1000 хімічних сполук. Зараз, щорічно виробляється біля 2,0 млн. т засобів захисту рослин. Світове виробництво хімікатів складає понад 100 млн. т.
Негативні наслідки застосування пестицидів в цілому пов'язані з тим, що ці речовини не тільки знищують шкідливі організми – бур'яни, шкідники, фітопатогенні мікроби, а і пригнічують життєдіяльність деяких інших організмів. Шкідливий вплив пестицидів проявляється у дії на людину – у прямій дії, чи в отруєнні харчовими продуктами, які вміщують залишкові кількості цих речовин. Одним із механізмів негативної дії цих речовин – передача і скупчення залишків стабільних пестицидів по трофічним ланцюгам. Стійкі до відповідних пестицидів флора і фауна можуть накопичувати їх у значних концентраціях. Цей процес біологічного концентрування має особливо важливе екологічне значення у харчових ланцюгах пов'язаних з водним середовищем.
Класичний приклад біологічного концентрування – накопичення ДДТ і препаратів ртуті в організмах морських птахів.
Птахи – кінцева ланка трофічного ланцюга: морська вода ® планктон ® риба, що вживає планктон ® риба хижак ® птахи хижаки, які харчуються рибою.
При цьому концентрація токсиканта від початкової ланки (морська вода) до кінцевої (птахи) може зростати у багато разів. По даним вітчизняних дослідників концентрація деяких гербіцидів у синьо-зелених водоростях може перевищувати початкову концентрацію у іригаційній воді у 150-200 разів. Причому в процесі міграції по трофічним ланцюгам пестициди, вступаючи в метаболізм можуть створювати речовини більш токсичні, ніж вихідні. Це відноситься до поліхлорбіфенілу (ПХБ), який у зовнішньому середовищі виявився більш стійким, ніж такі хлорорганічні сполуки як ДДТ.
Більш широке застосування мають хлорорганічні та фосфорорганічні сполуки, які використовуються для боротьби з хворобами та шкідниками. Серед них дуже відомі карбофос, метатіон, хлорофос. Всі вони дуже добре розчиняються у воді і дуже небезпечні для мешканців водоймищ. Біологам і працівникам сільського господарства відомо, що карбофос і хлорофос викликають масову загибель бджіл, джмелів з якими пов'язана врожайність насіння конюшини і люцерни.
У складі пестицидів велика питома вага гербіцидів. Вони також призводять до отруєння водоймищ, ґрунту, хоча сприяють полегшенню людської праці.
Швидкість розкладу пестицидів у ґрунті залежить від типу ґрунту, вмісту гумусу, температури і вологості ґрунту.
Наприклад, за даними ЦИНАО повна інактивація симазину і атразину при застосуванні в дозі 3-6 кг/га діючої речовини проходила у дерново-підзолистому ґрунті через 1-2 роки після внесення. При використанні симазину в дозі 0,5-1,0 кг/га залишок препарату в ґрунті знайдено через рік, а прометрину (1,5-2,0 кг/га) через 110-140 днів, що вказує на стійкість препаратів.