Особливості змалювання головних персонажів та розкриття проблематики твору

Теккерей блискуче знаходить гармонію типового й індивідуального у створених ним характерах. Типізація ніколи не нівелює у нього особистість, не робить її ані схожою на іншу, ані абстрагованою моделлю певних соціальних якостей. Кожен персонаж запам'ятовується своїми власними неповторними людськими рисами і водночас у кожному характері прозирає типове, соціально й історично обумовлене. Харак­тери, створені Теккереєм, яскраві й соковиті, хоча, здавалося б, стосов­но безвольної Емілії Седлі слово «яскрава» звучить дещо парадоксально. Але безбарвна як особистість, як жива людина, Емілія – яскрава як літературний тип. Це до кінця розкритий характерний для свого часу і свого середовища жіночий тип, жіноча доля. Все в Емілії Седлі переконливе, пояснене соціально, психо­логічно, зрозуміло і зримо. Умови її життя, виховання, завдання, що його могла ставити перед собою і здійснювати в житті ця молода жінка з багатої сім'ї, вузьке коло родинного існування, на яке були приречені сотні й тисячі подібних до неї жінок, – усе це робить сентиментальну вдову легковажного Осборна-молодшого концентрованим утіленням типового жіночого характеру доби. Однак якщо йдеться про яскраві жіночі типи, сильні жіночі характери, то найзначнішими в романі виступають два - це стара тиранка міс Кроулі та сирота Ребека Шарп.

Образ Ребекки Шарп – найбільший творчий успіх письменника. Сповнена буржу­азної діловитості, вона є її узагальненням, її уособленням. Беккі в постійному русі. Як полководець, вона старанно обмірковує свої дрібні житейські баталії, виявляє неабиякий стратегічний хист, великі здібності хитрого тактика у боротьбі за успішну кар'єру. Прагнучи здійснити свою приземлену «золоту мрію», цей «Наполеон у спідниці» раз у раз невтомно готує плацдарм для маленьких тактичних перемог, які мають підносити спритну жінку все вище по щаблях соціальної драбини. Ребекка завжди метушиться. І не лише тому, що вона поспішає, робить дурниці, втрачаючи людську гідність, а й тому, що головна мета її пуста, нікчемна, суєтна. Цю суєтність, убогість життєвого ідеалу Теккерей викриває в духовному світі майже всіх героїв роману.

Серед усіх провідних персонажів роману лише Ребекка та Доббін належать до простого стану. Незважаючи на всі відразливі риси Ребекки Шарп, незважаючи на те, що ця жінка змальована сатиричним пенз­лем, негативна оцінка її не буде вичерпною. Художник-реаліст Теккерей осягнув взаємозв'язок соціальних причин і духовних наслідків у формуванні людської вдачі. Соціальна зумовленість характеру Ребекки Шарп простежується в романі дуже переконливо. Є похмура суспільна визначеність у тому, що ця обдарована, енергійна, вольова жінка марнує своє життя, манівцями йде до досяг­нення своєї мети – багатства, весь час балансує на грані вульгарного злочину, діє підступно й аморально, руйнує не лише свою репутацію, а й своє «Я». Однак у Ребекки була можливість змінити долю. Автор не визначає цю долю так жорстко, він показує й інші можливості само­ствердження для людини з низів. Таким антиподом Ребекки виступає в романі Доббін. Суспільство і його теж намагається поставити на коліна, деморалізувати, зруйнувати духовно, але він протистоїть цим руйнівним впливам, зберігає чистоту і прекрасну наївність, високий ідеалізм доброї, порядної людини. Він не втрачає «живої душі», не втрачає людяності та гідності.

Найчастіше вживана барва в палітрі художніх засобів Теккерея – іронія. Нею просякнуті всі сторінки твору. Вона не обминає жодного з персонажів, забарвлює майже всі ситуації, в яких ті опиняються. Іронія виникає як протилежність видимого і сущого. Вона звучить у авторських відступах, у портретах, діалогах, створюючи загальний тон великого художнього полотна.

В романі багато сатиричних образів. Маркіз Стайн надзвичайно близький до героїв лялькового театру. Він жорстокий і деспотичний, його інтриги приносять шкоду Англії. Зустрівши в Італії Беккі, маркіз намагається її вбити тому, що вона стала свідком неприємної для нього сцени. Старий скнара баронет Кроулі, його тітка, на спадщину якої чекає велике сімейство, жорстокий комерсант Осборн, який намагається наслідувати звички аристократів – представники світу деспотів і кар’єристів. Їх протипоставлено всього декілька фігур. Це Емілія Седлі, майр Доббін, леді Джейн Кроулі, стара ірландка Пеггі О’Дауд. Сатирична майстерність Теккерея виявилась і в створенні групових портретів і масових сцен. Це аристократичні особняки, куди потрапляє Беккі Шарп, воєнно-чиновницке середовище в Брюсселі і Лондоні, буржазія Сіті, приватні пансіони і навчальні заклади.

Теккерей-сатирик розвінчує всі сфери буржуазно-аристократично­го існування. Кохання, подружнє життя, стосунки між батьками і дітьми, між приятелями і приятельками виявляють під пером Текке­рея свою справжню сутність. Постійним рефреном звучать у романі гіркі слова про ярмарок суєти, про марнославство, жалюгідну пустоту позбавлених вищої духовності себелюбців.