Тема 12. Міжнародні валютно-фінансові інститути

1. Міжнародний валютний фонд

2. Група Світового банку

3. Банк міжнародних розрахунків

4. Регіональні валютно-фінансові інститути

1. Міжнародний валютний фонд

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – це міжнародна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи ООН. МВФ був створений на Бреттон-Вудській конференції (1944 р.) і розпочав свою діяльність з березня 1947 р. Місце розташування – Вашингтон.

МВФ найбільш впливова глобальна організація, яка регулює міжнародну макроекономіку. Його політика та діяльність визначаються статутом, який має назву Статті Угоди МВФ. Для досягнення головної мети – забезпечення стабільності міжнародної економіки – МВФ виконує сьогодні чотири основні функції: регулювання, нагляд, фінансування та технічне сприяння.

Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються із внесків країн-членів, для кожної з яких встановлюється вступна квота, залежно від розміру: валового внутрішнього продукту за певний час; середньомісячного показника резервів; середньорічних поточних платежів країни; середньорічних грошових надходжень. Квота переглядається кожні п’ять років і виконує принаймні чотири основні функції:

1. внесок у статутний капітал МВФ: джерело формування ресурсів організації;

2. на суму квоти може розраховувати країна, якій потрібні кредити;

3. розмір квоти визначає кількість голосів у процесі прийняття рішень;

4. розмір квоти дає право на призначення свого директора у виконавчий орган Фонду – Директорат.

До МВФ входять 182 країни за станом на 01.01.2002 р.. Статутний фонд МВФ становить наразі 212 414,9 млн. СДР.

Україна стала членом МВФ 27 квітня 1992 р. Розмір квоти України – 0,65% статутного фонду МВФ. Україна делегувала своє представництво та захист інтересів на Раді директорів Нідерландам, які вважаються країною-опікуном України. Завдяки членству в МВФ Україна може отримати досить значні кредити для структурної перебудови економіки, стабілізації валюти і залучати іноземні інвестиції.

Фінансові операції МВФ проводить через три свої структури: Департамент загальних рахунків; Департамент СДР; Спеціальні рахунки МВФ.

Основні механізми фінансування МВФ:

• резервні кредити «стенд бай» - короткострокова допомога у фінансуванні дефіциту платіжного балансу;

• розширене кредитування (ЕФФ) – для підтримки середньострокових програм (3 – 4 роки) подолання труднощів платіжного балансу, причиною яких є макроекономічні та структурні проблеми;

• компенсаційне та надзвичайне фінансування (ССФФ) – фінансування в умовах непередбаченого падіння експортних цін, зростання імпортних цін, коливання відсоткової ставки;

• фінансування системних перетворень (СТФ) – для країн з перехідною економікою, які мали проблеми з платіжним балансом внаслідок переходу від торгівлі на базі неринкових цін до торгівлі на ринковій основі;

• фінансування буферних запасів (БСФФ) – для компенсації труднощів платіжного балансу, пов’язаних з дефіцитом надходжень від експорту основних сировинних товарів, шляхом підтримки систем буферних запасів;

• фінансування структурної перебудови (САФ) – пільгова допомога найменш забезпеченим країнам – членам Фонду;

• розширене фінансування структурної перебудови (ЕСАФ) – збільшення об’єктів фінансування для найменш забезпечених країн (на 3 роки, 0,5% річних).