5. Типи угод на валютних ринках

Історично всі операції на валютних ринках поділялись на дві групи: з негайним постачанням валюти та з постачанням через певний період. З часом виникли нові типи валютних угод, що призвело до диверсифікації міжнародного валютного ринку:

1. Валютні операції з негайним постачанням ( «спот» ). Іноземна валюта постачається банками-кореспондентами не пізніше двох наступних банківських днів з дня укладення угоди. Строк постачання валюти має назву «дата валютування». Ринок «спот» характеризується участю практично всіх країн світу і практично всіх валют. Він має високу стандартизацію та автоматизацію операцій.

2. Термінові угоди з іноземною валютою (форвардні, ф’ючерсні) – це валютні угоди про постачання обумовленої суми іноземної валюти у визначений угодою термін після її укладення за курсом, зафіксованим на момент її укладення (більше, як через два робочих дні після її укладення). Термінові угоди з валютою укладаються з метою конверсії валют у комерційних цілях, а також страхування портфельних чи прямих капіталовкладень за кордоном та отримання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.

   1. Форвардні операції – це міжбанківські угоди, в яких фіксуються курс і сума, але до настання терміну (1 – 6 міс.) розрахунки за зазначеними сумами не здійснюються. Обсяги форвардної угоди можуть бути будь-якими. І при цьому не вимагається їхнього забезпечення. Серед комерційних банків чи інших учасників валютного ринку є дилери, які «грають» на пониження («ведмеді»)чи на підвищення («бики») курсу валюти. Різниця між курсами валют за угодами «спот» і «форвард» визначається як знижка з курсу «спот», коли курс нижчий, чи премія, якщо він вищий. Премія означає, що валюта котується дорожче за угодою на певний термін, ніж за готівковою операцією. Дисконт означає, що курс валюти за форвардною операцією нижчий, ніж за готівковою.

   2. Ф’ючерні операції – це торгівля стандартизованими контрактами, в яких детально регламентовані всі умови – сума, термін, метод розрахунку тощо. Їх мета – хеджування (страхування ризику) та спекуляція. Готівкою при укладанні угоди вноситься невеликий гарантований депозит. Ф’ючерси – це чисті (абсолютні) застави в умовах руху валютних курсів. Якщо після купівлі ф’ючерсу ціна підвищилася, то його власники отримують прибуток, якщо знизилася – зазнають збитків. Продаж ф’ючерсу дає прибуток, якщо ціна рухається вниз. На ринку ф’ючерсів діють не тільки банки, а й фірми та приватні особи. Ф’ючерси зазвичай не пред’являються для виконання, а використовуються як інструмент спекуляцій та хеджування.

   3. Опціонні угоди – дають право купити (опціон кол) чи продати (опціон пут) валюту в майбутньому за курсом, зафіксованим у момент укладення угоди, за умови сплати невеликої премії (1 – 5% від вартості контракту). При курсових коливаннях, які перевищують розмір премії, це право використовується, у протилежному випадку сплачена премія втрачається і валютна операція не відбувається. Опціонами торгують як на міжбанківському валютному ринку, так і на фондових, товарних ринках.

3. Валютні операції «своп». «Своп» - це валютна операція, яка об’єднує купівлю-продаж на умовах термінового постачання з одночасною контругодою на конкретний термін і типи самими валютами. За операціями «своп» готівкова угода здійснюється за курсом «спот», який у контругоді (терміновій) коригується з урахуванням премії чи дисконту залежно від руху валютного курсу. При здійсненні операцій «своп» клієнт економить на маржі – різниці між курсами продавця та покупця за готівковою угодою. Операції «своп» зручні для банків, які, не створюючи відкритої позиції (купівля покривається продажем), тимчасово забезпечують клієнтів необхідною валютою без ризику, пов’язаного зі зміною її курсу. Розрізняють операції «відсотковий» та «валютний своп», які використовуються з метою нейтралізації несприятливої зміни відсоткових ставок та валютних ризиків за кредитними операціями, а також пониження вартості залучення та надання валютних коштів.

4. Валютний арбітраж – особливий вид валютних угод, основна мета проведення яких полягає в отриманні прибутку на основі розбіжностей курсів на окремих валютних ринках, а також курсів різних платіжних засобів на одному й тому самому ринку. Укладання арбітражних угод, основним принципом яких є купити валюту дешевше і продати дорожче, урівноважує попит і пропозицію на валютних ринках, географічно різних, об’єднуючи їх у єдиний міжнародний ринок. Як наслідок відбувається вирівнювання валютного курсу на різних ринках, що позбавляє арбітраж об’єктивної основи. Але арбітраж не зникає повністю, адже з часом виникає нова неврівноваженість валютних курсів. Економічна доцільність арбітражу визначається розміром витрат на купівлю-продаж валюти. Основні види валютного арбітражу: вирівнюючий, відсотковий, валютно-відсотковий.

Вирівнюючий арбітраж ділиться на прямий та непрямий. Прямий арбітраж – використання курсової різниці між валютами боржника та кредитора. У непрямому вирівнюючому арбітражі бере участь третя валюта.

Відсотковий арбітраж – пов’язаний з операціями на ринку позичкових капіталів і включає дві угоди: отримання кредиту на іноземному ринку позичкових капіталів, де ставки нижчі, та розміщення еквівалента запозичень іноземної валюти на національному ринку капіталу, де відсоткові ставки вищі.

Валютно-відсотковий арбітраж – різновид відсоткового і ґрунтується на використанні банком різниці відсоткових ставок за угодами, які здійснюються в різні терміни.