3. Міжнародний фондовий ринок. Міжнародний ринок фінансових дериватів

Міжнародний фондовий ринок – це та частина міжнародного валютно-фінансового ринку, де, в основному, здійснюється купівля-продаж цінних паперів – титулів власності. Найбільш поширеними видами цінних паперів є акції та депозитарні розписки. Акції – це цінні папери, що підтверджують право власника на частку в статутному капіталі акціонерного товариства. Депозитарні риски - це цінні папери, що підтверджують право власності національного банку на акції іноземних компаній.

Міжнародний ринок титулів власності дуже сегментований. На національних фондових ринках акції місцевих компаній переважають над іноземними цінними паперами. Це пов’язано як із законодавчими обмеженнями на обіг акцій компаній-нерезидентів, так і з консерватизмом інвесторів, які надають перевагу місцевим компаніям.

Міжнародний ринок фінансових дериватів – це специфічний сегмент міжнародного валютно-фінансового ринку, на якому здійснюється торгівля інструментами фінансового ризику (фінансових дериватів).

Фінансовий дериват – це інструмент торгівлі фінансовим ризиком, ціна якого прив’язана до ціни іншого фінансового чи реального активу.

За класифікацією банку міжнародних розрахунків існує чотири групи активів, до кожної з яких чи їхнього поєднання може бути прив’язаний дериват: товари, акції, іноземна валюта та ставка відсотка.

Характерною рисою дериватів є те, що при їх продажу чи купівлі сторони обмінюються не стільки активами, скільки ризиками, що витікають з цих активів. Їхня ціна визначається рухом цін на товари чи фінансові інструменти. Закриваються такі контракти шляхом розрахунку готівкою і не вимагають зміни власника чи поставки зазначеного в них товару.

Мета фінансового деривату:

• фіксація майбутньої ціни на певний актив уже сьогодні (форварди та ф’ючерси);

• обмін потоками готівки чи обмін активами (своп);

• придбання права, але не зобов’язання на здійснення операції (опціон).

4. Євроринок. Євровалюта. Ринок золота

Регіональним валютно-фінансовим ринком виступає євроринок.

Євроринок – це частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-кредитні операції в євровалютах.

Євровалюта – це конвертована валюта будь-якої країни, переказана на рахунки іноземних банків і використовується ними для операцій в усіх країнах, включаючи країну – емітента цієї валюти. Хоч євровалюти функціонують на світовому ринку, вони зберігають форму національних грошових одиниць. Приставка «євро» свідчить про вихід національних валют з-під контролю національних валютних органів. Операції з євродоларами не підлягають регламентації з боку американської держави, як і інших держав. Ринок євровалют, початково – євродоларів, виник з кінця 50-х років ХХ ст.

Процентна ставка на ринку євровалют включає як змінну ЛІБОР – лондонську міжбанківську ставку пропозиції за короткотерміновими міжбанківськими операціями в євровалютах (зазвичай на 6 місяців), а як постійний елемент – надбавку до базової ставки «спред», тобто премію за банківські послуги (маржу). Рівень маржі коливається від 0,75 до 3% і залежить від співвідношення попиту на кредит і його пропозиції, строку позики, кредитоспроможності клієнта, кредитного ризику. Міжбанківська процентна ставка попиту за короткотерміновими операціями на євроринку в Лондоні називається ЛІБІД.

Особливим сектором світового валютного ринку є ринки золота, економічне значення якого полягає в його використанні протягом тривалого історичного періоду як основи грошової і валютної систем. У результаті демонетизації золото пішло з обігу в скарб, а операції з ним зосереджені на особливих ринках.

Ринки золота – спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється його регулярна купівля-продаж за ринковою ціною. Основними джерелами попиту на золото є промислово-побутове споживання, приватна тезаврація, інвестиції, страхування ризику, спекуляції, купівля центральними банками.

Попит на ринку золота представляють фірми, комерційні банки, приватні особи. МВФ дозволив центральним банкам укладати угоди на ринках золота за поточними цінами. У зв’язку з державним регулюванням використання офіційних золотих резервів обмежено. Тому споживання золота зосереджено, в основному, в приватному секторі. Основним джерелом (до 80%) пропозиції золота на ринку служить його новий видобуток.

На ринках золота здійснюється купівля-продаж стандартних зливків – великих і дрібних. Організаційно ринок золота представляє консорціум із декількох банків, уповноважених робити угоди стосовно операцій із золотом. Вони здійснюють посередницькі операції між покупцями і продавцями, концентрують у себе їхні заявки, зіставляють їх і за взаємною домовленістю фіксують середній ринковий рівень ціни (звичайно двічі на день). Крім того, спеціальні фірми займаються очисткою і зберіганням золота, виготовленням зливків.

Ринки золота поділяються на чотири категорії: світові (Лондон, Цюріх, Нью-Йорк, Чикаго, Сянган (Гонконг), Дубай та ін.); внутрішні вільні (Париж, Мілан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро); місцеві контрольовані (Афіни, Каїр); «чорні» ринки.

Готівкові угоди із золотом здійснюються через 48 годин після їхнього укладання. Для здійснення ризикованих (венчурних) інвестицій інвестор віддає перевагу терміновим (форвардним і ф’ючерним) угодам із золотом (терміном 1, 3, 6 міс. за ціною, зафіксованою при укладанні угоди).

На ринку форвардних операцій із золотом розрізняються три основні різновиди:

• хеджування з метою страхування ризику зміни ціни золота;

• спекулятивні термінові угоди (купівля-продаж золота з метою отримання прибутку);

• арбітражні операції з золотом, аналогічні валютному арбітражу.

Формування ринкової ціни золота – багатофакторний процес. Вона коливається залежно від економічних, політичних, спекулятивних чинників. Сьогодні ринки золота залишаються нестабільними. Крім ринків золота, функціонують також ринки срібла, платини.