3.1. Перспективи розвитку туризму в Україні.

Туристсько-рекреаційна діяльність як масове соціально-економічне явище світового масштабу перетворюється у важливий стимул регіонального розвитку. Досвід останніх років свідчить про те, що в умовах всезагальної стагнації галузей матеріального виробництва рекреація і туризм залишаються високорентабельними галузями, які функціонують стабільно і ефективно.

Масштаби та результативність розвитку туристично-рекреаційного комплексу регіону залежить від раціонального поєднання господарської автономності, самоуправління господарських структур з координуючою управлінською діяльністю на державному і регіональному рівнях. У цьому контексті галузь може стати своєрідним „полюсом росту” у господарстві регіону, джерелом наповнення місцевого бюджету, стимулом розвитку соціальної та ринкової інфраструктури, потенційним об’єктом іноземного інвестування та засобом досягнення реальних структурних зрушень в економіці регіону [12].

Враховуючи вплив рекреаційного фактору на майбутній економічний профіль України, зазначимо, що з економічної точки зору функціонування даної галузі прискорюватиме розвиток інших галузей господарства, розширятиме сферу докладання праці. Рекреація і туризм справляють суттєвий вплив на структуру балансу фінансових доходів і витрат населення, стимулюють притік у регіон іноземної валюти.

Важко переоцінити роль рекреаційної діяльності для подальшого розвитку туризму в Україні у реалізації сучасної соціальної парадигми економічного розвитку, кінцевою метою якої є покращення умов життєдіяльності людини, задоволення її матеріальних і духовних потреб.

Проведення комплексів природоохоронних та екологічних заходів забезпечить раціональне використання рекреаційних ресурсів України, насамперед:

- проводення комплексної оцінки рекреаційного фонду з визначенням тієї його частини, яка може підлягати сертифікації за міжнародними вимогами і використовується для вітчизняного та іноземного туризму;

- визначення території земель історико-культурного призначення, цінних джерел мінеральних вод, тропи озер та покладів лікувальних грязей, цінних ландшафтів, інші цінні природні території та об’єкти (встановлювати та забезпечувати відповідний режими їхнього використання);

- створення округів санітарної охорони в межах українських курортів для забезпечення збереження курортологічних ресурсів, їх охорони від забруднення, пошкодження та передчасного виснаження;

- розширення системи приміських природоохоронних територій з подвійною функцією: як легенів міста та зон короткочасного відпочинку;

- врахування вимог та умов щодо розвитку і охорони рекреаційних ресурсів під час планування і забудови населених пунктів приміської зони;

- раціональне використання природно-ландшафтних комплексів, проведення роботи щодо їх збереження та відтворення.

Успіх справи туризму передбачає вирішення конфлікту між необхідністю для людини незабрудненого повітря, води, незайманого ландшафту і посяганням на їх чистоту й первинність з боку підприємств і самих людей. Отже розвиток туризму залежить від стану довкілля та ефективності природоохоронної діяльності [1].

Рекреаційно- туристична галузь належить до найбільш динамічних галузей народного господарства за темпами росту доходів. На початку другого десятиліття третього тисячоліття Україна входила в десятку країн світу за кількістю туристів які її відвідали. В умовах зменшення показників зовнішнього туризму зберігається позитивна динаміка росту внутрішнього. Зокрема відбувається перерозподіл туристичних потоків у регіонах України, а саме спостерігається значний приріст відпочиваючих у Карпатах.

Розвитку туристично-рекреаційної сфери сприяють наступні чинники:

- відкритість України для зовнішнього світу;

- давні туристичні традиції України;

- значний туристично-рекреаційний потенціал України;

- розвиток нових видів туристично-рекреаційної діяльності (підводний туризм, сільський туризм, пізнавальний туризм, мала рекреація, мобільна і елітарна рекреація та інші), в яких приймає участь щоразу більша кількість населення;

- розширення спектру туристично-рекреаційних послуг;

- функціонування туристично-рекреаційних центрів, які мають міжнародне визнання і користуються популярністю як в Україні, так і за її межами (старі історичні міста, бальнеологічні, бальнеогрязьові, кліматичні та приморські курорти, гірськолижні туристичні центри);

- впровадження нових форм власності в туристично-рекреаційній галузі (приватні, акціонерні, малі та спільні підприємства), що сприяє суттєвому покращенню якості наданих послуг.

Державна туристична політика в Україні реалізується через державні, обласні та міські стратегії й програми розвитку туризму. На національному рівні програмним документом, який окреслює основні напрями функціонування туристичної сфери України, є Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки, проте її аналіз дає змогу стверджувати, що заходи з розвитку туризму в малих містах України не належним чином відображені у цьому стратегічному документі, державна цільова соціальна програма розвитку в Україні спортивної та туристичної інфраструктури у 2011 - 2022 роках, концепція державної цільової програми розвитку туризму і курортів на 2011-2015 роки. На регіональних рівнях розробляються та затверджуються обласні програми розвитку туристичної сфери. Надзвичайно негативними тенденціями формування нормативно-правового поля туристичної політики в Україні є те, що, незважаючи на науково-обгрунтований підхід до складання програмних та стратегічних документів, які містять важливі заходи, в більшості випадків значна їх частина залишається декларативними внаслідок відсутності фінансування, а також відсутності обов'язкового звітування перед громадськістю щодо виконаних зобов'язань згідно з програмами та стратегіями.

Стратегічне планування розвитку рекреаційних послуг у регіоні повинно відбуватися в одному руслі із загальнодержавною програмою розвитку рекреації та туризму в Україні. Це означає, що розвиток рекреаційних послуг у регіоні має розвиватися запланованим шляхом, із раціональним використанням ресурсів навколишнього середовища, підтримкою соціально-культурних особливостей місцевого населення, з реалізацією довгострокових економічних програм підтримки рекреаційної галузі в межах, які не суперечать загальнодержавним засадам розвитку рекреації та туризму в Україні [20].

Якісна регіональна рекреаційна політика повинна не тільки створювати умови для розвитку якісного конкурентоспроможного рекреаційного продукту в регіоні, а також зменшувати негативні наслідки від розвитку рекреаційної галузі в регіоні, максимально ефективно використовувати позитивні ефекти. Для ефективного проведення якісної регіональної рекреаційної політики потрібно поєднувати стратегічне планування розвитку рекреації в регіоні з організаційними та економічними механізмами державного регулювання розвитку рекреаційних послуг [6].

Регіональна рекреаційна політика стає такою ж важливою, як і державна рекреаційна політика, тому що державна рекреаційна політика не може враховувати повну специфіку українських регіонів. А також якісна регіональна рекреаційна політика може вирішити різноманітні соціально-економічні проблеми регіону.

Якісна регіональна рекреаційна політика повинна базуватися на таких принципах:

- цілеспрямованості - чітке формулювання кінцевих результатів реалізації регіональної рекреаційної політики;

- комплексності - усі заходи, які передбачені регіональною рекреаційною політикою, повинні не суперечити іншим заходам, які передбачені іншими програмами розвитку регіону;

- поетапності - планомірне виконання завдань, передбачених регіональною рекреаційною політикою, відповідно до графіку виконання завдань, який затверджується при складанні регіональної рекреаційної політики.

Отже, маючи такий ресурсний потенціал, туризм України має сприяти зміцненню економіки країни, наповненню державного бюджету, зростанню добробуту українських громадян, збереженню історико-культурної спадщини, піднесенню духовного потенціалу суспільства. В Україні фактично є два регіони, умови яких дають змогу забезпечити процес задоволення суспільних потреб у рекреаційних послугах, а саме: Чорноморсько-Азовський і Карпатський регіони. Кожен із них має свої проблеми, які здебільшого мають одне підґрунтя – розвиток рекреаційно-туристичного комплексу неможливий без загального економічного піднесення України і без стабільної політичної ситуації в ній. Але багато питань потрібно вирішувати вже сьогодні [22].

Виходячи з основних стратегічних завдань і очікуваних результатів, політика перспективного розвитку рекреаційної сфери має будуватись на таких основних принципах, а саме:

- створення багатопрофільних рекреаційних центрів та об’єктів із поєднанням у них оздоровлення, відпочинку, туризму і спорту;

- підвищення якості й розширення асортименту, покращення сервісних умов обслуговування;

- концентрація коштів і ресурсів на об’єкти інфраструктури соціального призначення;

- створення рекреаційних зон у приміських територіях для короткотривалого відпочинку населення великих міст;

- створення сучасної інформаційно-маркетингової служби у сфері рекреаційного бізнесу;

- активне формування висококваліфікованого кадрового потенціалу у сфері рекреаційного бізнесу;

- налагодження потужної реклами, випуск високоякісного інформаційно-довідкового матеріалу;

- розв’язання проблеми відомчої належності санаторно-курортних закладів;

- розвиток системи зв’язку і комунікацій;

- розв’язання проблеми водопостачання та каналізації населених пунктів рекреаційних центрів;

- організація надійного енергозабезпечення рекреаційних зон, у тому числі використання альтернативних джерел електроенергії [19, 27, 2].

Реалізація вищенаведених пріоритетів створить необхідні умови для подальшого цілеспрямованого розвитку рекреаційної індустрії, стабілізує економічне становище рекреаційних об’єктів.