ББК 67.9 Б2

Світлій пам'яті

моїх рідних — батька і матері,

ПРИСВЯЧУЮ

Рекомендований до друку рішенням вченої ради Одеської національної юридичної академії (Протокол № 3 від 15 червня 2001 року).

Рецензенти;

ЇМ. Пахомов, доктор юридичних наук, професор,

академік Української академії наук національного

прогресу, Заслужений діяч науки і техніки України;

РЛ. Калюжний, доктор юридичних наук, професор.

Баймуратов М.О.Б2 Міжнародне право. — X.: «Одіссей», 2002.—

672 с.

ISBN 966-633-137-3

У підручнику, відповідно до програми курсу міжнародного публічного права, освітлюються основні принципи, галузі й інститути сучасного міжнародного публічного права, розглядаються основні напрямки розвитку міжнародного права, аналізується договірна практика України та її національне законодавство на предмет відповідності нормам міжнародного права і договірних зобов'язань держави.

Для студентів, аспірантів і викладачів юридичних академій, вузів, факультетів і училищ, а також для всіх, хто цікавиться міжнародним правом і зовнішньою політикою.

ISBN 966-633-137-3

© Баймуратов М.О., 2002 ©ТОВ «Одіссей», підготовка до друку, оформлення, 2002

Передмова

Входження України в якості рівноправного партнера у світове співтовариство держав, об'єктивно підвищило інтерес до міжнародної проблематики і насамперед до міжнародного права як універсального інструменту організації міждержавного діалогу і єдиного міжнародного нормативно-правового масиву, у рамках якого можливі становлення, розвиток і вдосконалювання різних форм колективного співробітництва держав і народів із метою досягнення загального миру і взаєморозуміння, що лежать в основі існування людської цивілізації.

Вже в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року було закріплено, що Україна як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосере, -ні відносини з іншими державами, укладає з ними дог. вори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговими представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки в політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

Закріплення такої багатогранної системи міжнародного співробітництва та її подальша успішна реалізація свідчать про вагомі наміри Української держави виступати в якості рівноправного учасника міжнародного спілкування, активно сприяти зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, приймати особисту

участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.

Водночас міжнародне право, дотримання і повага його норм є важливим не тільки для держави, але і для її громадян, які через призму його основних положень можуть судити не тільки про виконання державою узятих нею міжнародних зобов'язань у відношенні інших держав і всього світового співтовариства, а, отже, про цивілізованість своєї держави, але і достатньо точно і повно оцінювати відношення держави до самої себе.

Сьогодні стало модним і навіть необхідним з кожного потрібного і непотрібного приводу посилатися на міжнародне право з позицій відповідності або невідповідності йому національного законодавства, дій органів держави і її посадових осіб. Проте такі посилання на загальновизнані принципи і норми міжнародного права носять здебільшого дуже загальний, абстрактний характер, без указівки на якийсь конкретний документ, його статтю або параграф. Нам представляється це тривожним симптомом, тому що ця позиція є свідченням низької правової культури не тільки державних службовців, але і широких верств населення. Це перетворює міжнародне право в якийсь символ, а іноді і жупел, спустошує його раціональний зміст, знижує соціальну й індивідуальну значимість і необхідність.

Міжнародне право є не тільки вагомим елементом правової культури особистості, але і цілком необхідною частиною загальнолюдської культури. Його знання допомагає людині більш впевнено орієнтуватися в складних хитросплетіннях політичних подій, що відбуваються на міжнародній арені, аналізувати позиції окремих держав з найбільш важливих проблем міждержавних відносин, співвідносити міжнародні події з подіями, що відбуваються всередині своєї держави, робити достовірні висновки й узагальнення.

Особливої значимості набуває знання міжнародного права для молоді, студентів, особливо студентів-право-знавців. Без знання його основних галузей, інститутів і термінологічного апарату дуже складно пізнати гли-

бинні процеси й особливості становлення, розвитку і функціонування правової системи своєї держави й інших країн, що знаходяться в процесі загальносвітового розвитку.

Нарешті, знання міжнародного права є своєрідною «перепусткою у майбутнє». Посилення європейської інтеграції держав та їхніх об'єднань, тенденції до стирання державних кордонів, поява єдиного громадянства і єдиної валюти свідчать про якісно нову перспективу розвитку людської цивілізації в третьому тисячолітті, при якому Земля перетвориться в єдину сім'ю народів — в основі її існування буде лежати міжнародне право.

Виходячи з цих позицій і побудований цей підручник, у якому в узагальненій формі, іноді досить лапідарно, висвітлюються основні галузі сучасного міжнародного публічного права. Підручник написаний за зразком видань, прийнятим в державах Західної Європи. Він може слугувати не тільки для формування в читача основних опорних знань про міжнародне право, але й у якості довідкового видання з цієї специфічної системи права і послужити відправною точкою для більш глибокого її пізнання.

Автор буде щиро вдячний усім, хто висловить йому свої зауваження і висуне пропозиції у відношенні подальшої роботи з удосконалення цього підручника.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ 1

ПОНЯТТЯ І ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

1. Поняття і визначення міжнародного права

Міжнародне право виникло внаслідок реальних суспільних процесів. Вже на ранніх стадіях розвитку первісні общини і племена не існували відокремлено, а були об'єднані неписаними родовими законами. Перші звичаєві норми зароджувалися ще в період первіснообщинного ладу, до становлення державності. Поява ж міжнародного права в сучасному його розумінні як права міждержавного прямо пов'язано з процесами становлення державності.

Міжнародне право є результатом суспільної практики. З'явившись як засіб усвідомлення людьми (групами, класами) свого матеріального інтересу, особливо в зв'язку з міжнародними відносинами, що постійно змінюються, воно справляло і справляє величезний вплив на розвиток держав і народів.

З огляду на особливу значимість міжнародного права як соціального феномена, пошуком його визначення займається доктрина міжнародного права.

Міжнародне право — це система юридичних принципів і норм договірного і звичаєвого характеру, що виникають у результаті угод між державами й іншими

суб'єктами міжнародного спілкування і регулюючих відносини між ними з метою мирного співіснування.

Виходячи з особливої значимості міжнародного права для становлення, розвитку й існування людського співтовариства і світового об'єднання держав, воно має різноманітні трактування, що даються як ученими-міжна-родниками, так і різними міжнародними органами.

Так, наприклад, проф. Н.Т. Блатова думала, що міжнародне право — це сукупність юридичних норм, договірних і звичаєих, вироблюваних у результаті угоди між державами і регулюючих відносини між учасниками міжнародного спілкування. Л. Оппенгейм бачив у міжнародному праві сукупність звичаєво-правових і договірних норм, визнаних цивілізованими державами, юридично обов'язкових у взаєминах між ними. В.П. Панов вважає, що міжнародне право — це особлива правова. система, що регулює відносини між його суб'єктами за допомогою юридичних норм. Ж.Тускоз визначає міжнародне право як сукупність юридичних норм та інститутів, що регулюють відносини в міжнародному співтоваристві з метою встановлення в ньому миру, справедливості і сприяння його розвитку.

Як приклад визначення міжнародного права міжнародними органами можна навести рішення Постійної палати міжнародного правосуддя в справі пароплава «Лотос», у якому говорилося: «Міжнародне право регулює відносини між незалежними державами».

Таким чином, можливо запропонувати узагальнююче трактування міжнародного права, відповідно до котрого міжнародне право — сукупність норм, що виникають у результаті угоди між суб'єктами державного права, що досягається в результаті взаємних поступок і компромісів, із метою підтримки міжнародного правопорядку й організації усіх форм спілкування між державами, реалізація яких забезпечена заходами примусового характеру.

З наведених вище формулювань можливо виділити основні ознаки міжнародного права:

6

_і

• міжнародне право — це сукупність юридичнихнорм і принципів;

• ці норми створюються шляхом фіксованої (договір) або мовчазно вираженої (звичай) угоди між суб'єктами міжнародного права;

• ці норми признаються суб'єктами міжнародногоправа в якості юридично обов'язкових;

• реалізація норм міжнародного права забезпечується примусом, форми, характер і межі якого визначаються в міждержавних угодах.

Важливою характерною рисою міжнародного права є те, що воно виступає в якості окремої відособленої правової системи зі своїми галузями й інститутами. Таким чином, воно не є галуззю внутрішньодержавного права і не входить у його правову систему.

Питання про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного (національного) права є одним із центральних у теорії міжнародного права. Міжнародна доктрина в цьому питанні виробила три основних напрямки: одне дуалістичне і два моністичних.

В основі дуалістичного підходу лежить теза про те, що міжнародне право і право національне являють собою два різноманітних правопорядки. Відмічаючи це, основоположник цього напрямку німецький учений XIX сторіччя Г. Трипель писав: «Міжнародне і внутрішньодержавне право суть не тільки різноманітні галузі права, але і різноманітні правопорядки. Це два кола, що не більш ніж стикаються і ніколи не перетинаються».

Суть моністичних концепцій полягає у визнанні єдності обох правових систем. Міжнародне і національне право розглядаються як частини єдиної системи права. При цьому прихильники цих концепцій розходяться тільки в питанні примату (першості, верховенства) цих правових систем. Одні з них виходять із примату внутрішньодержавного права над міжнародним (німецька юридична література другої половини XIX — початку XX в.). Так, один із видатних представників цього напрямку німецький вчений А. Цорн писав: «Міжнародне право юридично є правом лише тоді, коли воно

є державним правом». А його колега А. Лассон стверджував, що «держава лишає за собою свободу вирішувати, дотримуватися міжнародного права або ні, в залежності від того, чи диктується це її інтересами».

Обгрунтування позиції прихильників іншого різновиду моністичної концепції — примату міжнародного права над внутрішньодержавним, що одержала широке поширення, міститься в працях австрійського юриста XX в. X. Кельзена, у повоєнні роки, професора Каліфорнійського університету (СІЛА). Ототожнюючи державу з корпорацією, Кельзен писав: «Держава розглядається тільки як правове явище, як юридична особа, тобто корпорація». Тому співвідношення між міжнародним правопорядком і національними правопорядками «нагадує співвідношення національного правопорядку і внутрішніх норм корпорації».

Радянська концепція по цьому питанню грунтувалася на таких посилках:

• міжнародне і внутрішньодержавне право, будучисамостійними правовими системами, знаходяться в постійній взаємодії, що опосередковується волею держав-учасниць міжнародного спілкування;

• оцінюючи обидві моністичні теорії як невідповідні об'єктивній реальності існування суверенних держав,не можна заперечувати можливого переважного значення тієї або іншої системи права в процесі їхньоїтісної взаємодії;

• якщо вплив норм внутрішньодержавного правана міжнародне можна назвати первинним, тому що кожна держава, що бере участь у створенні міжнародногоправа, виходить із характеру і можливостей свого внутрішнього права, то в процесі взаємодії вже існуючихнорм вона не може не визнавати принципу переважного значення норм міжнародного права. Цей принциподержав чітке вираження в статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, відповідно до якої учасник договору «не може посилатисяна положення свого внутрішнього права в якості виправдання для невиконання ним договору».

8

Таким чином, хоч і з досить туманними застереженнями, признавався примат норм міжнародного права над нормами національного законодавства. В даний час такий примат норм міжнародного права знаходить своє закріплення в поточному законодавстві України (див., наприклад, частина 2 статті 17 Закону України від 22 грудня 1993 року «Про міжнародні договори України»).

Тут доречно торкнутися питання про взаємовплив міжнародного і національного права. Дійсно, з одного боку, міжнародне право справляє суттєвий вплив на становлення, формування і динаміку норм національного права, покладаючи на держави виконання зобов'язань, узятих ними під час підписання різних міжнародних договорів (наприклад, до цього їх зобов'язував Віденський документ НБСЄ 1989 p.). Але, з іншого боку, і саме міжнародне право може відчувати на собі вплив норм внутрішньодержавного права. Наприклад, прийняття в 1951 році в СРСР Закону про заборону пропаганди війни призвело до того, що в статті 20 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 році, з'явилася норма, відповідно до котрої «всяка пропаганда війни повинна бути заборонена законом».

Норми міжнародного права створюють права й обов'язки тільки для суб'єктів міжнародного права. Органи державної влади й інші суб'єкти, що знаходяться на території держави, безпосередньо нормам міжнародного права не підпорядковуються.

Реалізація міжнародних зобов'язань на внутрішньодержавному рівні здійснюється шляхом входження норм міжнародного права в норми внутрішньодержавного права.

Сам процес входження норм міжнародного права в національне законодавство називається імплементацією. Засоби входження іменуються трансформацією. У широкому значенні трансформація, на думку Р.А. Мюл-лерсона, являє собою «засіб здійснення міжнародного права за допомогою видання державою внутрішніх нормативних актів (законів, актів ратифікації і публікації

міжнародних договорів, адміністративних постанов, розпоряджень і т.п.) і забезпечення виконання нею свого міжнародного зобов'язання або в інтересах використання нею своєї міжнародної правомочності». Таким чином, норма міжнародного права не перетворюється, вона зберігає свій статус. А от її змісту, правилу поводження надається статус норми національного права. Власне, як відзначає І.І. Лукапіук, мова йде про імплементацію міжнародної норми за допомогою національного права.

Трансформація може бути загальною й індивідуальною.

При загальній трансформації держава встановлює, що усі або тільки визначені види прийнятих нею міжнародно-правових норм є частиною національного права країни.

При індивідуальній трансформації необхідно в кожному випадку вводити міжнародні норми в національне право країни спеціальним актом.

У деяких країнах, наприклад у Великобританії, у відношенні звичаєвого міжнародного права застосовується загальна трансформація, а у відношенні договорів — індивідуальна. В Україні у відношенні міжнародних договорів застосовується індивідуальна трансформація (Верховної Радою України видається спеціальний закон про ратифікацію).

У доктрині міжнародного права розрізняють декілька засобів трансформації:

а) пряму рецепцію — коли норма міжнародного права без зміни запозичується національним законодавством — має місце в Україні (див., наприклад, статтю 9Конституції України). Нерідко цей засіб іменується інкорпорацією, тобто включенням;

б) бланкетну рецепцію — коли норма міжнародногоправа не запозичується, але на неї робиться відповіднепосилання (див., наприклад, статтю 18 Конституції України);

в) власне трансформацію — коли норма міжнародного права змінюється шляхом створення словесної національної транскрипції (перекладається на іншу мову)

10

11

і закріплюється в національному нормативному акті, але її смислове значення при цьому не зазнає значних

змін.

Міжнародне право слід відрізняти від міжнародних

відносин і дипломатії.

Міжнародні відносини набагато ширші, ніж міжнародне право. Вони можуть виникати між фізичними і юридичними особами й іншими суб'єктами різних держав і міжнародних суб'єктів, у тому числі такими, що не є суб'єктами міжнародного права.

Під міжнародними відносинами розуміють сукупність економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних, військових, соціальних, культурних та інших зв'язків між державами, основними соціальними, економічними і суспільними рухами, що діють на міжнародній арені, тобто між народами в широкому значенні цього слова.

Основними рисами міжнародних відносин є:

— зміцнення різнопланового співробітництва між

державами;

• розширення міжнародних відносин;

• забезпечення миру;

• зростання ролі науково-технічного прогресу;

• посилення глобальної тенденції інтернаціоналізації господарського життя і зміцнення світової системи господарських зв'язків;

• зростання ролі міжнародних організацій, у томучислі і неурядових, і їхньої кількості;

• виникнення якісно нових міжнародних проблем(глобальні проблеми виживання людської цивілізації);

• актуалізація глобальних проблем виживання людської цивілізації (особливо проблем миру, запобіганняядерній війні, роззброювання);

• підвищення регулятивної, інтегруючої і координаційної ролі міжнародного права.

Отже, можна стверджувати, що міжнародні відносини на порозі Ш тисячоліття стають усе більш універсальними, різноманітними, всеобіймаючими, рівнообов'язко-вими для всіх суб'єктів міжнародного права.

Міжнародні відносини частіше всього виявляються зовні в таких видах:

• міждержавні відносини (між державами, між державами і націями, що борються за незалежність); міждержавні відносини недержавного характеру (наприклад,відносини між державами і міжнародними організаціями, а також державоподібними суб'єктами; між міжнародними організаціями; між державами, міжнародними організаціями, з одного боку, і фізичними і юридичними особами — з іншого; між фізичними і юридичними особами);

• внутрішньодержавні відносини, що входять, по суті,у внутрішню компетенцію держави, але включені в сферу міжнародно-правового регулювання (питання оборони і міжнародної безпеки, надання гуманітарної й іншоїдопомоги у разі стихійних лих в інших країнах і т.д.).

Міжнародні відносини стають міжнародно-правовими відносинами в результаті угод (укладання договорів або усних угод) між державами й іншими суб'єктами міжнародного права, що містять правові норми, які регулюють їхню поведінку.

Дипломатією називають сукупність прийомів і методів реалізації зовнішньої політики держав та інших суб'єктів міжнародного права, за допомогою яких:

а) реалізується зовнішньополітична програма конкретної держави;

б) реалізуються статутні задачі й функції міжнародної організації;

в) реалізуються на практиці норми міжнародногоправа.