3.6.3. Coppermine-128

Процесор відноситься до сімейства Pentium III Celeron. Часто, щоб відрізняти процесори Pentium III Celeron від процесорів Pentium II Celeron, перші часто іменують Celeron II. Ядро Coppermine-128 побудоване на ядрі Coppermine, при цьому, як і раніш, кеш L2 дорівнює 128 Кбайт, що відображено у назві ядра; частота шини FSB складає 66 МГц. У іншому ядра фактично ідентичні. Практично всі процесори, що тоді випускалися, у тому числі і AMD, використовували шину FSB з частотою 100 і навіть 133 МГц, у результаті Celeron значно відставав по продуктивності від інших процесорів. Коли ж AMD випустила Duron, у відповідь Сеlеrоn'у, то 66 МГц шина привела до неконкурентноздатності цього процесора. Однак Intel довго не бажала щоб Celeron використовував системну шину з частотою 100 МГц, тому що в той час ще продовжували вироблятися процесори Pentium III, що використовували 100 МГц шину, і їх необхідно було реалізувати. Але, проте, 3 січня 2001 року Intel представляє Celeron 800, перший процесор сімейства Celeron, що використовував шину FSB частотою 100 МГц.

Перші процесори Celeron на ядрі Coppermine-128 (степінг cВО) працювали при напрузі живлення ядра 1,5 В, однак пізніше були випущені процесори, що були засновані на новій версії ядра, і використовували напругу 1,7 В (степінг cСО) та 1,75 В (степінг cDО). На відміну від процесорів на степінгові cВО оновлені процесори були більш стабільні та легше розганялися.

Нові процесори, як і Pentium III, вироблялися для Socket 370 і використовували тип корпуса FC-PGA.

3.6.4. Tualatin

Наступна серія процесорів Celeron була побудована на ядрі Tualatin. У новому Сеlеrоn'і Intel використовувала кеш-пам’ять L2 об’ємом 256 Кбайт і шину FSB частотою 100 МГц. Спочатку, 3 січня 2002 року, стали доступні моделі з частотами 1,0 та 1,1 ГГц, щоб відрізняти їх від аналогічних моделей на ядрі Coppermine-128, наприкінці назви нових процесорів додавали букву «A». Процесори на ядрі Tualatin користувалися популярністю серед оверклокерів, тому що мали більш високі показники, ніж Pentium III. У результаті збільшення частоти шини FSB до 133 МГц процесори почали значно випереджати Pentium III, і навіть Pentium 4. Це ядро є останнім, що використовує архітектуру P6, хоча пізніше був випущений Celeron M.

3.6.5. Willamette-128

15 травня 2002 року Intel випускає новий процесор Celeron, побудований на архітектурі NetBurst, яку використовує ядро Willamette, аналогічне Pentium 4, за винятком “різаного” до 128Кбайт кешу L2. Крім того, що процесор мав усі недоліки звичайного ядра Willamette, він мав і різаний кеш, що істотно зменшувало його продуктивність. Однак реклама (про недоліки архітектури в рекламі, природно, не згадувалося) зіграла велику роль у популяризації цього процесора. У ній пропонувалося придбати комп'ютери з процесором Pentium 4, з маленькою буквою «c» на кінці (Pentium 4c), це означало, що мова йде саме про Сеlеrоn. Celeron на ядрі Willamette-128 був випущений усього у двох частотних модифікаціях — 1,7 та 1,8 ГГц. Незабаром після виходу Сеlеrоn'а на ядрі Northwood-128 ці процесори були витиснені з ринку.