3.6. Intel celeron

Celeron — велике сімейство бюджетних x86-сумісних процесорів компанії Intel. Сімейство Celeron призначалося для використання у дешевих комп'ютерах. Процесори Celeron споконвічно позиціонувались як low-end процесори, і призначалися для розширення частки ринку компанії Intel. Однією з причин невисокої ціни є їх низька, стосовно “старших” процесорів, продуктивність.

Перший процесор сімейства Celeron був анонсований 15 квітня 1998 року і був побудований на основі Pentium II. Пізніше вийшли процесори засновані на платформі Pentium III, Pentium 4 і Pentium M.

До випуску Сеlеrоn'а Intel активно витіснялася з ринку low-end такими конкурентами, як AMD, зі своїм процесором K6 та IDT, зі своїм процесором Winchip. Обидва процесори були призначені для вже застарілої платформи Socket 7. Конкурувати з ними міг тоді тільки Pentium MMX, який у той час уже позиціонувався як процесор для low-end ринку. Але продуктивності Pentium MMX вже не вистачало, і Intel вирішує випустити процесор побудований на архітектурі Pentium II і при цьому з ціною яка була б привабливою для побудови малобюджетної системи. У результаті Intel вдалося відвоювати велику частку ринку.

3.6.1. Covington

Перші процесори сімейства Celeron були випущені на ядрі Covington, що представляє собою ядро Deschutes без кешу другого рівня. Відсутність кешу L2 привело до того, що процесор був помітно менш продуктивний, навіть за Pentium MMX, і це при тому, що частота Сеlеrоn'ів була більше. У результаті вийшло так, що на зміну старому процесору прийшов процесор з новою архітектурою, але при цьому помітно більш повільний. Більшість експертів негативно відзивалися про новий процесор, йому навіть дали кілька прізвиськ, такі як Slugeron, Celery (селера) чи Deceleron. Усе це змусило Intel швидко випустити нове ядро — Mendocino. На ядрі Covington було випущено всього дві моделі з частотами 266 і 300 МГц.

3.6.2. Mendocino

Intel добре знала про погану репутацію перших Сеlеrоn'ів, тому не стала робити ті ж помилки двічі і випускає нове ядро з кешем L2. Ядро Mendocino багато в чому має ту ж архітектуру, що і Katmai, хоча і випущено раніше. Кеш L2 був інтегрований у ядро і, відповідно, розміщався на одному кристалі з ядром, що дозволило працювати кешу L2 на частоті ядра. Тому, хоча частота FSB була навмисно зменшена до 66 МГц, у деяких випадках (в основному у іграх) цей процесор часом випереджав по продуктивності більш дорогі процесори, що випускалися Intel, кеш яких працював на половинній частоті ядра.

Щоб відрізнити процесор Celeron 300 МГц, на ядрі Mendocino від аналогічної моделі на ядрі Covington, було вирішено наприкінці назви моделі на ядрі Mendocino ставити букву «A» — Celeron 300A.

Спочатку процесор випускався для Slot 1. Але через те, що кеш L2 був інтегрований у ядро, Intel вирішує відмовитися від Slot 1 і використовувати картриджі, тому переходить до нового типу корпуса (PPGA) і нового роз’єму (PGA-370, відомому як Socket 370), що дозволило знизити собівартість процесора і зменшити розміри системи. Процесори для Slot 1 продовжували випускатися паралельно. Останньою моделлю Celeron для Slot 1 є процесор з частотою 433 МГц, однак було випущено безліч адаптерів — перехідників з Slot 1 у Socket 370. Це дозволило встановлювати і більш швидкі моделі (466 МГц і більш) у Slot 1.

Процесор Celeron з ядром Mendocino є першим процесором з інтегрованим на кристал ядра кешем L2. Виробництво таких процесорів, спочатку, було досить важким і дорогим процесом, але з вдосконаленням технології виробництва, виготовлення таких процесорів стало значно дешевшим. Крім того, це дозволило запустити кеш L2 на частоті ядра і значно підвищити продуктивність. Надалі всі процесори, у тому числі й у конкурентів, використовували інтегрований кеш L2.

Ядро Mendocino вироблялося з використання 250 нм техпроцесу, у результаті виробництво процесорів з частотою більш 533 МГц стало проблематичним. Intel вирішує перейти на нове ядро — Coppermine-128.