22. Призначення покарання за сукупністю вироків.

Сукупність вироків – кримінально-правова ситуація за якої особа після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчиняє новий злочин.

Особливості:

• Підвищений ступінь суспільної небезпечності винного.

• Нереалізація спеціальної превенції.

• Виправлення також не досягнуто (як мета покарання).

• Така кримінально-правова ситуація зумовлює необхідність більш суворого підходу до засудженого в порівнянні із сукупністю злочинів.

• При призначенні покарання суд має справу із раніше винесеним вироком і діє за принципом презумпції правильності попереднього вироку.

• Мають місце спільні ознаки між сукупністю вироків та сукупністю злочинів.

  • При сукупності вироків як і при сукупності злочинів особа вчиняє декілька злочинів.

Процедура призначення покарання за сукупністю вироків:

• Призначається покарання за новий злочин (відбувається на загальних підставах з дотриманням загальних підстав призначення покарання-стаття 65).

• Якщо особа чинила декілька нових злочинів, то їй спочатку призначається покарання за правилами сукупності злочинів.

• Призначення остаточного покарання (загальне правило призначення остаточного покарання. Загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку встановленого для даного виду покарання в особливій частині. Призначення остаточного покарання може здійснюватися шляхом повного,часткового складання та поглинання).

• Якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, то розмір остаточного покарання у виді позбавлення волі на певний строк може перевищувати 15, але не може перевищувати 25 років позбавлення волі.

• При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань Загальний строк покарання призначається шляхом поглинення таких покарань довічним позбавленням волі.

• Суд повністю або частково приєднує не відбуту частину покарання за попереднім вироком до покарання за новим вироком.

• Призначене додаткове покарання підлягає приєднанню до основного покарання остаточно призначеного за сукупністю вироків.

• Остаточне покарання має бути більшим від покарання призначеного за новим злочином, а також не відбутої частини покарання за попереднім вироком. За винятком випадку поглинення одного покарання іншим.

Визначення остаточного покарання за сукупністю вироків повинно обмежуватись максимальними строками та розмірами покарань визначених статтями 53-64 ККУ.

23. Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення.

Правила складання різнорідних покарань встановленні статтею 72 ККУ.

При складанні покарань за сукупністю злочинів та вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид.

Остаточне покарання має завжди визначатися як більш суворий вид покарання.

Основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певну посаду та займатися певною діяльністю складанню не підлягають і застосовуються як самостійні.

Додаткові покарання у всіх випадках виконуються самостійно.

У строк відбуття покарання зараховується весь час тримання особи під вартою:

• Час затримання як підозрюваного у злочині.

• Час перебування під вартою як міра запобіжного заходу.

• Час перебування у психіатричному стаціонарі у зв'язку з проведенням судово-медичної експертизи.

• Час перебування особи на примусовому лікуванні у разі її одужання.

У випадку засудження особи до позбавлення волі попереднє ув'язнення зараховується у його строк день за день.

Якщо особу буде засуджено до інших видів покарань, то зарахування строку попереднього ув'язнення має здійснюватися на підставі частини першої статті 72 ККУ.

Відповідно до частини 5 статті 72 ККУ враховуючи строк попереднього ув'язнення суд може звільнити особу від відбування деяких видів покарання або пом'якшити покарання (шраф, або позбавлення права займатися певною діяльністю).