16

1. Поняття і ознаки покарання.

2. Мета покарання.

3. Поняття, ознаки і значення системи покарань. Класифікація покарань.

4. Штраф як вид покарання.

5. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу як вид покарання.

6. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як вид покарання.

7. Громадські роботи як вид покарання.

8. Виправні роботи як вид покарання.

9. Службові обмеження для військовослужбовців як вид покарання.

10. Конфіскація майна як вид покарання. Відмінність конфіскації як виду покарання від спеціальної конфіскації.

11. Арешт як вид покарання.

12. Обмеження волі як вид покарання.

13. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців як вид покарання.

14. Позбавлення волі на певний строк як вид покарання.

15. Довічне позбавлення волі як вид покарання.

16. Загальні засади призначення покарання, їх поняття і зміст.

17. Обставини, що пом’якшують покарання.

18. Обставини, що обтяжують покарання.

19. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті.

20. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом за даний злочин.

21. Призначення покарання за сукупністю злочинів.

22. Призначення покарання за сукупністю вироків.

23. Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення.

24. Обчислення строків покарання.

25. Поняття і юридична природа звільнення від покарання та його відбування.

26. Види звільнень від покарання та його відбування.

27. Звільнення від покарання у зв'язку з втратою особою суспільної небезпечності.

28. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

29. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років.

30. Звільнення від відбування покарання у зв’язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

31. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

32. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким.

33. Звільнення від покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

34. Звільнення від покарання за хворобою.

35. Звільнення від покарання на підставі Закону України про амністію або акта про помилування.

36. Умови, порядок і правові наслідки звільнення від покарання та його відбування.

37. Поняття і правове значення судимості. Виникнення і припинення судимості.

38. Поняття і умови погашення судимості. Дострокове зняття судимості.

39. Особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності.

40. Особливості застосування до неповнолітніх покарання.

41. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання.

42. Особливості звільнення неповнолітніх від відбування призначеного покарання.

43. Особливості припинення судимості у неповнолітніх

1. Ч. 1 ст. 50 ККУ

Ознаки:

• Покарання є заходом примусу.

• Покарання – це форма кримінальної відповідальності.

• Покарання застосовується від імені держави вироком суду.

• Покарання застосовується до особи,яка визнана винуватою у вчиненні злочину.

• Покарання має особистісний характер.

• Змістом покарання є кара, тобто позбавлення або обмеження прав і свобод засудженої особи.

• Покарання породжує для засудженої особи особливий правовий статус – судимість.

2. Ч. 2 Ст. 50 ККУ

Мета покарання – це соціально значимий результат, якого прагне досягти держава, встановлюючи в санкціях особливої частини ККУ види, строки покарань за вчинення злочинів, а також загальні засади,порядок і правила їх призначення в загальній частині ККУ.

• Кара.

• Виправлення засудженого.

• Запобігання вчиненню нових злочинів (превенція).

  • Загальна превенція.

  • Спеціальна превенція.

3. Система покарань – визначений в загальній частині ККУ вичерпний перелік розміщених у певному порядку обов'язкових для суду видів покарань.

Класифікація покарань:

За змістом обмежень і позбавлень прав і свобод засудженого:

• Покарання, що обмежують або позбавляють засуджену особу особистої волі (Обмеження волі,арешт, пункт 10,11,12 статті 51).

• Покарання, що обмежують або позбавляють засуджену особу права власності (штраф, конфіскація майна).

• Покарання, що обмежують трудові та інші права і свободи засудженої особи (пункт 2,3,4,5,6)

За суб'єктом до якого можуть застосовуватися покарання:

• Загальні – можуть застосовуватися в межах закону до будь-якого суб'єкта(1,7,11).

• Спеціальні – можуть застосовуватися лише до певного кола осіб (2,3,4,5,6,8,9,10,12).

За можливістю визначення строку покарання:

• Строкові – ті в яких законодавець чітко визначає строки на які призначається покарання (3,4,5,6,8,9,10,11).

• Безстрокові (1,2,7,12).

За характером впливу на засудженого:

• Покарання пов'язані з виправно-трудовим впливом на засуджену особу (4,5,9,11,12,6,10).

• Покарання не пов'язані з виправно-трудовим впливом на засуджену особу (1,2,3,7,8).

За порядком чи способом призначення покарань (Стаття 52):

• Основні покарання (4,5,6,8,9,10,11,12).

• Додаткові покарання (2,7).

• Покарання, що можуть застосовуватися і як основні і як однакові (1,3).

4. Штраф Стаття 53 кку. Особливості:

• Розмір штрафу визначається судом в залежності від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного.

• Штраф призначається в межах від 30 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (якщо статтями особливої частини не передбачено вищого розміру штрафу.

• Як додаткове покарання штраф може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено санкцією статті особливої частини ККУ.

• У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену його частину покаранням у виді громадських робіт із розрахунку 10 годин громадських робіт за 1 неоподаткований мінімум або виправними роботами із розрахунку 1 місяць виправних робіт за 4 неоподаткованих мінімумів громадян, але на строк не більше 2 років.

5. Позбавлення військового,спеціального звання, чину або кваліфікаційного класу (ст.. 54):

• Може застосовуватися судом до особи,яка має військове,спеціальне звання,ранг,чин або кваліфікаційний клас.

• Може застосовуватися за вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

6. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55):

• Може застосовуватися як основне та додаткове покарання.

• Як основне призначається на строк від 2 до 5 років, як додаткове від 1 до 33.

• Може бути призначене як додаткове також у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті особливої частини ККУ.

• При призначенні даного виду покарання як додаткового до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців та позбавлення волі на певний строк поширюється на весь час відбування основного покарання і крім цього на весь строк встановлений вироком суду.

• Може застосовуватися як додаткове покарання лише у випадках, коли вчинення злочину було пов'язане з посадою підсудного або із заняттям певною діяльністю.

• Позбавлення права керувати ТЗ може бути призначене судом як додаткове покарання незалежно від того, що особа вже позбавлена такого права в порядку адміністративного стягнення, однак суд не вправі призначати це покарання особі,яка немає права керувати ТЗ.

7. Громадські роботи:

• Можуть призначатися на строк від 60 до 240 годин.

• Відбуваються не більше 4 годин на день.

• У вільний від роботи чи навчання час.

• Не призначаються інвалідам 1 та 2 групи, вагітним жінкам, особам,які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

• Вид громадських робіт визначається органом місцевого самоврядування.

8. Виправні роботи:

• Можуть призначатися на строк від 6 місяців до 2 років.

• Відбуваються за місцем роботи засудженої особи.

• Не застосовується до вагітних жінок та жінок,які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних осіб,до осіб, що не досягли 16 років, до осіб пенсійного віку, а також до військовослужбовців,працівників правоохоронних органів,нотаріусів,суддів, прокурорів,адвокатів,державних службовців, посадових осіб, ОМС.

• Особами, які стали непрацездатними після винесення вироку виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку 3 неоподаткованих мінімумів громадян за один місяць виправних робіт.

• Із суми заробітку особи засудженої до виправних робіт проводиться відрахування в доход держави в межах від 10 до 20% заробітку.