Пояснення до схеми:

Історична епоха 17-го і 18-го ст., з погляду духовного змісту, дістала назву Просвіт­ництва. Класичне визначення Просвітни­цтва дав І. Кант (1783 р.):

"Просвіта є виходом людини зі стану незрілості, відповідальність за яку несе вона сама. Незрілість — це нездатність обходитися власним розумом без стороннього керівництва". Таким чином, для Просвітництва характерні розум і самостійне мислення індивіда, а на­далі дистанціювання від традиції та автори­тету, повага до свободи і позитивне став­лення до здатності розумно розв'язувати всі питання.

Основи Просвітництва закладалися в двох напрямах:

1. Раціоналізм (передусім у Франції та Німеччині) . Його головні представники стверджували, що дійсність можна пізнати на засадах чистого мислення. Логічне влаштування світу робить можливим пізнання його дедуктивним шляхом. Зразком є метод математики, в якій висновки робляться на основі нечисленних достовірних аксіом.

Дійсність складається з двох (Декарт), од­нієї (Спіноза) чи багатьох (Лейбніц) субстанцій, і Бог створив її досконалою.

2. Емпіризм (насамперед у Великій Британії, потім і у Франції, частково у вигляді матеріалізму). Від Ф. Бекона (с. 95) тягнеться традиція, продовжена Гобвсом, Локком, Берклі й завершена Юмом, яка основою пізнання вважає (чуттєвий) досвід. Насправді існують лише одиничні предмети і події. Правильне застосування розуму може впорядкувати їх і вивести з них індуктивні висновки.

Значимість цього напряму полягає перед­усім у його зв'язку з виникненням при­родознавства, а також у наголошуванні ним на ролі індивіда у філософії держави і права.

Багато філософів-просвітників досягли значних успіхів і в інших галузях, таких як математика, фізика, політика чи дипломатія.

Скепсис просвітників щодо традицій та авторитетів породжує критику релігії: перевірка її розумом намагається виділити з неї "забобонність", замінивши її більш раціональним благочестям. Особливим завданням просвітників було встановлення відносин віротерпимості у відносинах між общинами. Типовий у цьому розумінні деїзм.

Бог створив світ досконалим, але відтоді в нього не втручається.

Застосування математики і метод спостереження спричинили прорив у природознавстві. Найяскравіший приклад цього — Ньютон: його механіка (1687 р.) — це всеохоплю-юче квантитативне пояснення природи, яке грунтується на принципі чіткої причинності і відкидає зайві гіпотези.

На цю епоху припадає багато наукових відкриттів. На поступі в оволодінні природою заснована віра в прогрес, характерна для Просвітництва.

Із соціального погляду, для цієї епохи характерне піднесення буржуазії, чому сприяв розвиток економіки. Цей процес супрово­джується лібералізмом у теорії: як економічне вчення він вимагає свободи ремесла і торгівлі. Його девіз:

"Laissez faire, laissez passer" (нехай робиться, нехай діється). До цього додається і філософське обґрунту­вання прав індивіда на противагу державі та співгромадянам.

В Англії виникають важливі юридичні документи, які гарантують ці свободи, на­приклад, акти "Habeas-Corpus" (1697 р.) та "Декларація прав" (1689 р.). Вагомими результатами роботи у сфері філософії права стали нові формулювання при­родного права і прав людини, наприклад, "Віргінський білль про права" (США, 1776 р.): "Усі люди від природи вільні... і мають... вроджені права, а саме: право на життя і свободу, а крім того, можливість придбавати і зберігати власність, а також прагнути до щастя і безпеки й досягати їх".

Ідеї Просвітництва мали важливі наслідки для практики державного будівництва. У їхніх рамках філософськи сформульовано важливі принципи:

— теорія договору: здійснення влади розглядати як договір між народом і урядом:

— суверенітет народу: влада в державіналежить народу:

• розподіл влади: щоб виключити зловживання владою, влада має бути поділена на різні, (взаємно) контрольовані органи. Класичні формулювання цієї вимоги належать Локку і Монтеск'є;

• вимога демократичної участі в управлінні всіх громадян.

Впровадження цих принципів відбувалося по-різному. В Англії складається конституційна монархія (королівська влада, обмежена демократичними правами, закріпленими документами конституційного значення). На континенті — "освічений абсолютизм", заснований на принципі

"Ніщо не робиться народом, усе робить­ся для народу".

У Франції спробу втілити в життя нові ідеї держави і прав своїх громадян здійснила революція 1789 р.