Тема: патентне право

План:

1. Поняття та джерела патентного права.

Концепція та структура ЦК України дають підстави розрізняти такі різновиди цивільних правовідносин інтелектуальної власності:

1) авторські правовідносини;

2) правовідносини, суміжні з авторськими;

3) правовідносини промислової власності;

4) правовідносини, суміжні з правовідносинами промислової власності;

5) інші правовідносини інтелектуальної власності.

Промислова власність згідно з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності від 20.03.1883 р. – це права (очевидно, маються на увазі відносини), що стосуються винаходів, корисних моделей, промислових зразків, знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань, зазначень походження товарів, а також захист від недобросовісної конкуренції.

Таким чином, „право промислової власності” включає в себе патентне право, право інтелектуальної власності на правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Звідси випливає, що категорія „правовідносини промислової власності”, у свою чергу, є узагальнюючим поняттям, яким охоплюються патентні правовідносини та „індивідуалізаційні” правовідносини (правовідносини „індивідуалізації”).

Патентні правовідносини – це врегульовані нормами законодавства (права) відносини, що виникають у процесі створення і використання винаходів, корисних моделей та промислових зразків.

Нормативну базу патентного права складають ЦК, Закон України від 15 грудня 1993 р. (у редакції від 1 червня 2000 р. з наступними змінами) „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, Закон України від 15 грудня 1993 р. (з наступними змінами і доповненнями) „Про охорону прав на промислові зразки”, міжнародні угоди, підзаконні нормативно-правові акти. Об’єктами патентних правовідносин є патентноздатні винаходи, корисні моделі та промислові зразки.

Суб’єктами патентних правовідносин, згідно зі ст. 463 ЦК, є: 1) винахідник, автор промислового зразка; 2) інші особи, які набули прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок за договором чи законом.

Зміст патентних правовідносин складають права уповноважених та обов’язки зобов’язаних їх учасників.

Особливістю патентних правовідносин є те, що права уповноважених осіб щодо об’єктів цих відносин виникають лише після їх визнання такими державними органами та отримання патенту. Патент – це охоронний документ, який засвідчує визнання заявленої пропозиції винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, авторство на них, пріоритет і право інтелектуальної власності на ці об’єкти (ч. 1 ст. 462 ЦК). Видача патенту супроводжується встановленням організаційних патентних правовідносин, у межах яких відбувається спеціальна процедура легітимації таких об’єктів.

О.І. Харитонова,доктор юридичних наук, НУ „Одеська юридична академія”

“Різнорівнева класифікація цивільних правовідносин інтелектуальної

Поняття та джерела патентного права.

Патентне право є важливим інститутом права інтелектуальної власності. Об'єктами правовідносин, що регулюються патентним правом, є результати науково-технічної творчості й художнього конструювання — винаходи, корисні моделі й промислові зразки. В основу правової охорони вказаних об'єктів покладено те, що виникнення права інтелектуальної власності на них пов'язується з одержанням охоронного документа, яким засвідчуються права на винаходи, корисні моделі й промислові зразки, — патенту. Власне, звідси і походить сам термін «патентне право».

За часів існування Союзу термін «патентне право» вживався, здебільшого, в контексті характеристики законодавства зарубіжних країн. Це пов'язувалося з тим, що за законодавством СРСР домінуючою правовою формою охорони прав на винаходи були авторські свідоцтва, а не патенти, хоча їх теж видавали. Тому в літературі набув поширення термін «винахідницьке право».

Слід звернути увагу на співвідношення патентного права з правом промислової власності. Визначення останнього окреслюється в Паризькій конвенції про охорону промислової власності 1883 pоку, у ст. 1 якої вказано, що об'єктами охорони промислової власності є патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування й вказівки про походження чи найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції. Отже, право промислової власності охоплює ширше коло об'єктів, ніж патентне право. Тому можна сказати, що патентне право є складовою права промислової власності.

Патентне право можна розглядати в об'єктивному й суб'єктивному значеннях. У першому випадку патентне право є одним з інститутів права інтелектуальної власності. Тому патентне право в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають при створенні й використанні винаходів, корисних моделей й промислових зразків.

У суб'єктивному розумінні патентне право можна визначити як певні юридично забезпечені можливості суб'єкта щодо винаходу, корисної моделі, промислового зразка. При цьому суб'єктивне патентне право можна поділити на дві складові - право на патент і право з патенту:

• право на патент передбачає юридично забезпечену можливість суб'єкта звернутися до компетентного державного органу з вимогою про видачу патенту на створений винахід, корисну модель, промисловий зразок. Відносини, що виникають між особою, яка подала заявку про видачу патенту, і компетентним державним органом при здійсненні права на патент, мають публічно-правовий характер;

• право з патенту розкривається через сукупність особистих немайнових і майнових прав на винахід, корисну модель і промисловий зразок, що випливають з патенту як охоронного документа. Саме ці права є цивільними за своєю природою.

Патентне право має відмінності від авторського права. Основні з них такі:

• об'єктами патентного права є результати науково-технічної творчості й художнього конструювання, водночас об'єкти авторського права — це результати духовної творчості (літературної, наукової, художньої). Для патентного права характерним є чіткий перелік об'єктів, правова охорона яким може бути надана лише за умови їх відповідності передбаченим законом вимогам. На відміну від цього, для авторського права характерною є відсутність вичерпного переліку його об'єктів, а також поширення правової охорони на твори, незалежно від їх достоїнства, завершеності мети, тощо;

• для виникнення прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, крім створення цих об'єктів, необхідне також одержання охоронного документа — патенту, що видається компетентним державним органом за результатами проведеної експертизи. На противагу цьому, виникнення авторського права не пов'язується з будь-якими формальностями — достатньо факту створення твору.

Основними джерелами патентного права України є:

• Конституція України;

• Цивільний кодекс України, в якому право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок врегульоване окремою главою 39;

• спеціальні Закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки».

Діє також низка підзаконних нормативно-правових актів, зокрема Порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 p. № 1716, Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 22.01.2001 р. № 22, Правила складання і подання заявки на промисловий зразок, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 18.02.2002 р. № 110 тощо.

Відповідно до ст. 9 КУ міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, є частиною нац-ого зак-ва. До осн. міжнародних договорів у сфері патентного права, в яких бере участь Укр., належать Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 p., Договір про патентну кооперацію 1970 p., Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури 1977 p., Договір про патентне право 2000 р.

Поняття та види патентних правовідносин

Правовідносини – це суспільні відносини, врегульовані нормами права. Різновидом правовідносин є патентні правовідносини.

Патентні правовідносини – це майнові та особисті немайнові відносини, врегульовані нормами патентного права, які складаються між рівними учасниками, що є носіями прав та обов’язків. Вони виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Елементи патентно-правових відносин:

Суб’єкт – активно або пасивна діюча особа, що є носієм певних прав та обов’язків.

Об’єкт – це благо, на яке спрямовано суб’єктивне право і суб’єктивний обов’язок з метою задоволення інтересів фізичних і юридичних осіб.

Об’єктивна сторона – дія або бездіяльність суб’єктів при реалізації патентних прав та обов’язків.

Суб’єктивна сторона – внутрішня сторона правовідносин, до якої відносять мотиви, мету, що рухають суб’єктом при здійсненні їх діяльності (мета – одержання патенту)

Патентні правовідносини класифікуються за різними критеріями:

1. Залежно від прав і обов’язків, що виникають у суб’єкта патентних правовідносин, вони поділяються на активні та пасивні правовідносини.

Активні правовідносини надають суб’єкту право вимоги від інших суб’єктів утримуватися від дій у відношенні прав суб’єкта. Патентовласник може жадати від інших суб’єктів утримуватися від дій стосовно його прав, зокрема користуватися патентом.

Пасивні правовідносини виражаються у бездіяльності суб’єктів. Тобто зобов’язана особа повинна утримуватися від посягання на право інтелектуальної власності, не перешкоджати здійсненню патентновласником своїх прав. У цих правовідносинах активною фігурою є власник патенту.

2. Залежно від кола суб’єктів, на яке поширюються правовідносини виділяють абсолютні і відносні.

Абсолютні правовідносини поширюються на абсолютне коло суб’єктів, тобто на суспільство в цілому. Вони можуть бути: активними і пасивними. В даному випадку діє такий принцип: дозволено усе, що не заборонено законом.

Відносні правовідносини поширюються на чітко визначене коло суб’єктів (патентовласник і автор, їх взаємовідносини).

Патентні правовідносини виникають, змінюються і припиняються не самі по собі, а лише коли виникають певні життєві обставини, які називаються юридичними фактами. Це такі обставини, з якими закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення певних прав та обов’язків учасників патентних правовідносин.

У цивільному законодавстві передбачено перелік (який не є і не може бути вичерпним) юридичних фактів як підстав виникнення, зміни чи припинення правовідносин. Ці юридичні факти мають універсальне значення і стосуються не тільки цивільних правовідносин. Роль правоутворюючих, правозмінюючих та правоприпиняючих відносин вони відіграють і в інших нормах права, в тому числі і патентного. З урахуванням цього для полегшення орієнтування серед чисельних юридичних фактів, відмежування їх один від одного, проведена їх класифікація.

Залежно від характеру перебігу та вольових ознак усі юридичні факти поділяються на дві основні групи: дії та події.

Дії – це такі юридичні факти, в яких виражена воля людей, конкретних індивідів або їх колективів, наприклад, укладення угоди, виконання зобов’язання, здійснення правочинів, заподіяння шкоди тощо. У свою чергу дії поділяються на правомірні та неправомірні. Правомірними є всі дозволені, не заборонені законом дії. І навпаки, дії, які порушують установлені законом заборони, визнаються як неправомірні (заподіяння шкоди, невиконання або неналежне виконання зобов’язань тощо).

Правомірні дії поділяються на три великі групи – адміністративні акти, правочини та юридичні вчинки.

Адміністративні акти становлять владні розпорядження державних органів і органів самоврядування, адресовані конкретним суб’єктам патентних правовідносин, або управлінських органів того чи іншого підприємства своїм підрозділам, які спрямовані на виникнення, зміну чи припинення патентних правовідносин, наприклад, акти місцевих органів влади і управління про розвиток інновацій тощо.

Правочинами є дії, спеціально спрямовані на встановлення, зміну або припинення патентних правовідносин. Це вольові дії фізичних чи юридичних осіб, які передбачають досягнення конкретного правового результату. В умовах запровадження ринкових відносин в секторі інтелектуальної власності правочини набувають широкого розвитку. З’являються їх нові види, причому такі, які в умовах командно-адміністративної системи були просто неможливі.

Під подіями слід розуміти такі юридичні факти, які виникають незалежно від волі людей (наприклад, землетрус, пожежа або інші стихійні лиха).

Ця класифікація має важливе не тільки теоретичне, але й практичне значення. Так, стихійне лихо звільняє державні сільськогосподарські підприємства від відповідальності за непоставку чи недопоставку сільськогосподарської продукції.