1.3.2. Вплив на властивості ґрунтів території ддзс

У певній мірі екологічним наслідком зміни гідрологічного режиму лиману можна вважати (при умові проведення зрошування) вплив на властивості ґрунтів ДДЗС.

Чорноземи звичайні формувалися тут в умовах посушливої зони, покриті бідною рослинністю з перевагою ковили. Тому в порівнянні з іншими чорноземами гумусний шар у них неглибокий. Чорноземи південні були сформовані у ще більш посушливому кліматові на лесі. Вміст гумусу в них помітно менший, ніж у чорноземах звичайних.

На обох типах чорноземів для одержання високих урожаїв у цих місцях є необхідним проведення агротехнічних заходів щодо збереження вологи [12].

Зрошення ґрунтів у районі Сасикського водосховища проводилося водою з підвищеним вмістом солей, що призвело до засолення. При цьому також можуть спостерігатися й інші негативні наслідки: ущільнення, втрата структури, вимивання гумусу і т.д., що призведе до зменшення родючості ґрунтового покриву.

У зоні зрошення ДДЗС при експлуатації зрошувальних систем площі засолених ґрунтів постійно збільшувалися приблизно до 1986-87 років. За даними сольової зйомки Одеської гідрогеологомеліоративної експедиції Мінводгоспу УРСР за 1987—1989 р. встановлено, що на ДДЗС осолонцьовані 28,1 тис. га зрошуваних земель, з яких 10,3 тис. га – середньосолонцюваті ґрунти (за вмістом поглиненого натрію в поглинаючому комплексі 5-10 %). Засолені ж площі (за метровим шаром) складають 13,3 тис. га, або 40 % дослідженої території [12].

Деградація ґрунтів носить систематичний і неминучий характер. В даному випадку відбулася диференціація ґрунтового профілю за елювіально-ілювіальним типом, різко зріс відсоток слабо- і навіть середньосолонцюватих ґрунтів [5].

На сьогодні можна чітко констатувати, що стан ґрунту на даній території у порівнянні з 1984 р. погіршився. Якщо раніше утворювалися іригаційні кірки від 2 до 5 см, то зараз – 10-15 см. Таким чином, за подібними умовами за 2-3 роки орний шар цих ґрунтів може бути цілком зруйнований

У чорноземі звичайному тривале зрошення (з 1985 р.) мінералізованою водою призвело до формування мікробного ценозу з новими параметрами. Кількість мікроорганізмів, що засвоюють мінеральні форми азоту, та актиноміцетів у середньому була меншою в 2 рази, мікроскопічних грибів – майже на 25 % .

Повернення ґрунту до попереднього стану після тривалого інтенсивного зрошення мінералізованою водою потребує застосування комплексу меліоративних заходів, можливо протягом не менш тривалого періоду часу. У разі неможливості застосування такого комплексу процес відновлення мікробіологічного стану, характерного для богарних ґрунтів, очевидно, значно уповільниться [12].

У останні роки, після припинення інтенсивного зрошування водою з водосховища невідповідної якості, агроекологічний стан земель ДДЗС визначається, передусім, процесом самопливної, неконтрольованої трансформації інтенсивної системи зрошуваного землеробства в екстенсивну.

1.3.3. Вплив на гідрологічний режим Стенцовсько-Жебріянівських плавнів

Більшість ВБУ України міжнародного значення відносяться до азово-чорноморського регіону. Це – унікальні біологічні системи, що включають майже дві третини видового складу фауни та флори [10].

Водно-болотні угіддя, які знаходяться на півдні країни, відчувають значне антропогенне навантаження, тому ще у 1994 році Всесвітній банк виділив Україні 1,5 млн. доларів на збереження біологічного різноманіття дельти Дунаю, зокрема й Стенцовсько-Жебріянівських плавнів.

Порушення гідрологічного режиму СЖП є однією зі значних екологічних проблем регіону, викликаних будівництвом першої черги ДДЗС.

Стенцовсько-Жебріянівські плавні – це унікальні водно-болотні угіддя, що входять до складу Дунайського біосферного заповідника. На сьогодні СЖП одамбовані по всьому периметру і розділені штучним каналом Дунай-Сасик на дві практично ізольовані частини: Стенцовські плавні займають 4300 га, а Жебріянівські 2800 га території. Та і зараз вони залишаються найбагатшою у природному відношенні акваторією плавневої екосистеми з повністю зрегульованим водообміном. Надходження у плавні води здійснюється через Міжколгоспний канал та НС зрошувальної системи [1]. Проникнення води із Стенцовських до Жебріянівських плавнів відбувається через дюкер перетином 8м², який проходить під каналом Дунай-Сасик. Вказаний дюкер немає можливості компенсувати водообмін, що існував раніше а забезпечувався по всій їхній довжині на протязі 7 км.

Також необхідно враховувати, що СЖП одамбовані, оточені сільгоспугіддями, перш за все рисовими чеками, з яких сюди в значній кількості багато років надходила сільгоспхімія. Цей фактор також сприяє заростанню плавнів очеретом та їх хімічному забрудненню [2].

Результатом значного антропогенного впливу на екосистему плавнів, зокрема при будівництві ДДЗС, є зменшення чисельності водоплавних птахів, ондатри та рибопродуктивності угідь.

Висновки за розділом. Отже, Сасикське водосховище знаходиться в межах двох адміністративних районів на півдні Одеської області, основою господарської діяльності яких є розвиток сільськогосподарського комплексу.

З часу відділення лиману Сасик від моря і створення на його базі водосховища у складі ДДЗС, від нього стала залежати не лише господарська діяльність у регіоні, а й екологічний стан значної території. Зокрема будівництво каналу Дунай-Сасик мало негативні наслідки для екосистеми Стенцовсько-Жебріянівських плавнів, які є водно-болотними угіддями міжнародного значення. Зрошення високомінералізованою водою з водосховища активізувало процеси деградації та осолонцювання ґрунтів на площі більше 28 тис. га.

Наразі можна стверджувати, що використання Сасикського водосховища як компонента іригаційної системи для зрошення полів регіону та для рибогосподарської діяльності у сучасному стані є економічно збитковими.

РОЗДІЛ 2