2. Складні випадки аналізу присудка

Присудок становить вершину граматичної основи двоскладного речення: саме у присудку зосереджується предикативне значення речення. З огляду на це характерною рисою присудка є дієслівність, адже саме дієслівним формам притаманна здатність виражати модально-часові значення.

У сучасній синтаксичній науці традиційним є підхід до класифікації присудків за їх структурою. Виділяються два типи присудків:

1. Простий присудок, напр.: Життя навчить, а досвід покарає (Г. Чубач).

2. Складений присудок, напр.: Поезія не може жити на смітнику, а без неї життя —  злочин (М. Коцюбинський).

У простому присудку первинною формою вираження є дієслово в особовій формі. Звідси і його повна назва — простий дієслівний присудок. Дієслівна форма в простому дієслівному присудку виконує дві функції. Такими є:

1) семантична функція (присудок називає ознаку підмета);

2) граматична функція (присудкова дієслівна форма актуалізує названу ознаку, надає їй модально-часового значення).

Так, у реченні Життя навчить дієслівна лексема називає певний процес і водночас актуалізує цей процес в дійсності, виражаючи предикативне значення реальної модальності майбутнього часу.

Таким чином, характерною ознакою простого дієслівного присудка є те, що в ньому синтетично, в одній дієслівній формі, виражається і лексичне, і граматичне (предикативне) значення.

Складений присудок постає як аналітична форма, у якій вираження лексичного та граматичного значення розподілено між компонентами:

— лексичне значення виражається в основній частині;

— граматичне (предикативне) значення виражається в допоміжній частині.

Складені присудки неоднорідні за морфологічним оформленням основної частини. Відповідно виділяються два різновиди складених присудків:

1. Складений дієслівний присудок (основна частина представлена інфінітивом).

2. Складений іменний присудок (в основній частині знаходяться іменні компоненти — іменник, прикметник, дієприкметник, займенник, прислівник).

Так, у реченні Поезія не може жити на смітнику, а без неї життя —  злочин (М. Коцюбинський) у першій частині присудок складений дієслівний (не може жити), у другій — складений іменний ([є] злочин).

У складеному дієслівному присудку лексичне значення зосереджене в інфінітивному компоненті (див. жити в аналізованому реченні). Саме цей компонент називає процес, що стосується підмета. Однак інфінітив лише називає процес, але не актуалізує, не предикує його, оскільки не має форм способу і часу. Тому у складеному дієслівному присудку інфінітив завжди супроводжується допоміжним дієсловом (див. не може). Допоміжне дієслово виконує граматичну функцію, тобто виражає предикативне значення. Так, у присудку не може жити відмінюване допоміжне дієслово виражає предикативне значення реальної модальності теперішнього часу. Водночас особова дієслівна форма має супровідне значення неможливості, яке накладається на основне лексичне значення.

У складеному іменному присудку лексичне значення зосереджене в іменному компоненті (див. іменник злочин у другій частині аналізованого речення). Іменний компонент називає ознаку, що стосується підмета, але, як і інфінітив, не актуалізує цю ознаку. Саме тому всі недієслівні форми вживаються в ролі присудка у супроводі дієслова-зв’язки. Воно предикує названу ознаку, виражаючи граматичне значення речення. Так, у аналізованому реченні біля іменного компонента злочин вживається дієслово-зв’язка бути у формі дійсного способу теперішнього часу (читай є, що матеріально не виражається в реченні). Саме дієслово-зв’язка бути виражає предикативне значення реальної модальності теперішнього часу.

Дієслово-зв’язка, як видно з наведеного прикладу, може бути матеріально не виявленим. У зв’язку з цим, для того щоб не помилитись у визначенні присудка, зокрема компонентів присудка, потрібно змінити форму речення. Порівняй: Життя —  злочин / Життя було злочином / Життя буде злочином / Життя було б злочином / Нехай життя буде злочином. У чотирьох із п’яти наведених форм присутнє дієслово-зв’язка бути, яке виражає різні модально-часові значення (реальної модальності минулого часу — було; реальної модальності майбутнього часу — буде; ірреальної модальності — було б; нехай буде). І лише виражаючи граматичне значення реальної модальності теперішнього часу, дієслово-зв’язка стає «нульовим» ([є] злочин).

Таким чином, у складеному присудку простежується аналітичний спосіб вираження лексичного та граматичного значення:

— лексичне значення виражається інфінітивом (у складеному дієслівному присудку) або іменним компонентом (у складеному іменному присудку);

— граматичне значення виражається допоміжним дієсловом (у складеному дієслівному присудку) або дієсловом-зв’язкою (у складеному іменному присудку).

У результаті виділяються три види присудків:

1. Простий дієслівний присудок.

2. Складений дієслівний присудок.

3. Складений іменний присудок.

Попри всі відмінності, які виявляють ці присудки у способах вираження лексичного та граматичного значення, їх об’єднує обов’язкова наявність дієслівної форми — будь вона повнозначним дієсловом, допоміжним дієсловом з несамостійним значенням чи дієсловом-зв’язкою. Саме дієслівна форма визначає структуру присудка.

Під час аналізу присудка виникають певні труднощі, які варіюються залежно від типу присудка.