2.1. Особливості українського перекладу збірки

Художній переклад – це яскравий приклад взаємодії та взаємного впливу культур, представлених текстами оригіналу та перекладу. Особливе значення для перекладу має передача в художньому творі не тільки експліцитних явищ, втілених у семантиці, стилістиці чи синтаксисі, але й самобутнього колориту оригінального твору, присутність індивідуалізованого бачення об’єктивних реалій автором, тобто те, що, на перший погляд, є прихованим від ока.

Віршовані твори тим складніші для перекладу іншою мовою, що складають собою не тільки “цілісну систему мовних елементів (змістово –формально –суспільних за своїм характером)”, але й цілісний емоційно –чуттєвий образ, спрямований автором безпосередньо на читача –реципієнта його емоційного стану, і покликаний справити конкретне враження, викликати запрограмовані образністю вірша емоційні стани [21; 517]. Ця естетично-експресивна спрямованість відрізняє художню мову взагалі і мову поезії зокрема від інших типів мовленнєвої комунікації, первинним ядром і пріоритетом яких є передача інформативного змісту.

Микола Зеров, аналізуючи проблеми поетичних перекладів, зазначає, що для досягнення високого рівня художності перекладу вірша надзвичайно важливим для перекладачів є «повне розуміння тексту, над відтворенням якого в рідній мові вони [перекладачі] працюють» [22; 284]. Поруч із цією вимогою М. Зеров наголошує, що «перекладач не має нехтувати евфонією оригіналу –як звукописам, так і римою» ,тобто не втратити авторської мелодики поезії [22; 195–305]. Перекладач віршів стикається із особливим завданням, пов’язаним із розміром, римою, кількістю складів і строф, образністю, емоційністю, підтекстом оригіналу і створенням самостійного художнього твору мовою перекладу. Досліджуючи перекладацьку діяльність, потрібно врахувати, що абсолютно точна, дослівна передача тексту оригіналу засобами мови реципієнта є об’єктивно неможливою як технічно, так і стилістично. Доцільним є говорити про еквівалентність перекладу, яка припускає розбіжність у формальному вираженні семантико –синтаксичного зв’язку [6; 98].

При передачі, наприклад епітетів в поезії Джорджа Байрона “Сонце безсонних”, Григорій Кочур намагається зберегти семантику: A night –beam Sorrow watcheth to behold [23; 41] – Так в ніч сумну минувшина зійшла [24; 551]; структуру: Thy tearful beam grows tremulously far [25; 534] – Твій слізний пломінь криє далина [26; 551]; функції: Sun of the sleepless! Melancholy star! [25; 534] –Безсонних сонце, зірко жалібна! [26; 551]. Важливим аспектом у порівнянні перекладів є співвідносність частин мови. Григорій Кочур здебільшого нею нехтує і вживає структури, більш властиві українській мові: дієприкметник з прислівником заміняє іменником (remembered well → минуле), модальне дієслово із заперечною часткою –прикметником (canst not → безсилий), передає словосполучення єдиним словом (a pair of us → вдвох), або навпаки (livelong → день при дні.) У процесі перекладу змістовий компонент тексту підлягає переосмисленню, а сам текст – різноманітним трансформаціям. Англомовні переклади Г. Кочура – не виняток. Опираючись на класифікацію Леоніда Бахударова, ми знаходимо в аналізованому матеріалі такі випадки перекладацьких трансформацій: перестановки: How like are thou to joy remembered well [24; 688] – Як на минуле щастя схожа ти [26; 551]; заміни: Thy tearful beam glows tremulously far [24; 688] – Твій слізний промінь криє далина [26; 551];

Усі згадувані вище перетворення та перебудови призводять до зміни ритму і мелодики. Найбільш помітно це у перекладі вірша Дж.Байрона, який написаний шестистопним ямбом, а перекладений п’ятистопним. Прикметним для перекладу Григорія Кочура є те, що він уникає нанизування синонімів, яке для посилення емоційної насиченості практикує Джордж Байрон: the past, the light of other days; watcheth to behold, але використовує власне українські стилістично забарвлені слова замість нейтральних.

Порівнюючи переклад Микoли Koстoмaрoвa та Григoрiя Koчурa поезії Джорджа Байрона “Сонце безсонних”, ми помічаємо, що автори перекладу надають нове життя віршові. Вони дотримуються усіх норм, зберігають тему та ідею вірша, проте переклади повністю відрізняються. Г.Кочур (дод.10) зберігає атмосферу та характер вірша, а Микола Костомаров (дод.11) замінює їх на м’який та мелодичний вірш, читаючи який, ми не відчуваємо тієї енергетики.

Перекладати мініатюри – особливо важко, адже їм властива надзвичайна семантична та стилістична місткість. Але в даному випадку перекладачі не звертають на це увагу. Вище ми вже привели приклади перекладу Григорія Кочура і прийшли до висновку, що він намагається зберігати семантичну місткість, проте нехтує співвідносністю частин мови. Для того, щоб зберегти адекватність перекладу та передати ідею, йому доводиться трохи відступити від інших норм. Говорячи про перекладу Миколи Костомарова, він дозволяє собі замінити деякі слова синонімами, а також збільшити кількість слів. Якщо Григорій Кочур замінює дієприкметник з прислівником іменником, модальне дієслово із заперечною часткою – прикметником , а словосполучення передає єдиним словом, то Микола Костомаров в свою чергу, навпаки, додає слова для того, щоб створити мелодію поезії, але йому не вдається передати самобутній колорит оригінального твору та, на нашу думку, втрачає авторську мелодику поезії. Ось, наприклад, словосполучення “melancholy star” він перекладає як “зіронько мутная”, проте прикметник “melancholy” прийнято перекладати як “меланхолійний, сумний, пригнічений, жалібний”. А словосполучення “ tearful beam”, що в даному випадку означає “слізний промінь” і саме так його перекладає Григорій Кочур, в перекладі Миколи Костомарова звучить як “дрижачий світ”. Йому вдається зберегти модальне дієслово із заперечною часткою–прикметником (canst not), яким нехтує Григорій Кочур. Рядок “Distinct, but distant - clear - but, oh how cold!” Г. Кочур перекладає як “ Хоч видна — та здаля, ясна — та без тепла.”, а М. Костомарову не вдається зберегти його таким і він перекладає як “От-от вони! Ан ні! — хоч сяють, та холодні!”. В цьому випадку ми вкотре помічаємо, що кожен переклад має в собі індивідуальний стиль перекладача. Порівнявши переклади М.Костомарова та Григорія Кочура, ми прийшли до висновку, що національний дух та національна форма оригіналу, а також індивідуальний стиль поета більш чітко відчувається в перекладу Григорія Кочура.

У перекладознавсті існують теорії, які в основу перекладацьких трансформацій кладуть формально-логічний принцип. Так, за теорією закономірних відповідників Я. Рецкера, в перекладі є повні, часткові, абсолютні та відносні еквіваленти. Така теорія, слід зауважити, майже зовсім непридатна для осмислення перекладу романтичної поезії, де образ створено всупереч звичній логіці. Доцільно орієнтувати перекладацький підхід на культурні, світоглядні та позатекстові аспекти, які здатні розкрити зміст образу у всій його повноті. Подібну ситуацію спостерігаємо при перекладі В.Самійленком (дод.13) та В.Богуславською (дод.12) поезії Дж.Байрона “Мій дух згасає” («My soul is dark”). Перекладачі дотримуються формально логічного підходу лише на рівні відтворення ключових понять, збереження яких необхідне задля передачі основи структурної організації, як от: heart – серце, harp – арфа, soul – дух, tear – сльоза. Це ключові елементи образної складової вірша, через які автор розкриває мотив душевного смутку і страждань. Особливої уваги заслуговує трактування поняття “душа” через “дух”. Навіть це окреме переосмислення говорить про відхід тлумачів від основ формально-логічного підходу. Така інтерпретація видається закономірною та виправданою, оскільки співзвучна із загальним ідейно-семантичним забарвленням поезії. Дж. Байрон вимальовує картину страждань, де струни арфи уособлюють емоції ліричного героя. Мова йде саме про необхідність передачі тлумачами певного відтінку емоційності. Якби це поняття переклали як “душа”, образ ліричного героя міг би перетворитися із страждальця на негативну особистість з хворою душею. Таке тлумачення частково суперечить світоглядній романтичній позиції, де хвора не стільки душа, скільки дух ліричних героїв. Душа ж ліричних героїв у романтичних текстах завжди страждає і болить. В.Богуславська, ніби підтверджуючи таку думку, використовує додаткове уточнювальне словосполучення “душа зболіла”. Врахування специфіки романтичного світогляду дозволяє тлумачам зробити правильний вибір і зберегти “іскру” романтичного бачення дійсності. Крім того, перекладачі зберігають загальну організацію оригіналу і особливості розгортання емоційної палітри, але роблять це кожний по-своєму. В. Самійленко відтворює страждання та присмак гіркоти через образ серця, яке в інтерпретації тлумача акумулює в собі весь життєвий біль: “аnd ached in sleepless silence, long – воно (серце) в собі терпить давно, оr else this heavy heart will burst – розпадеться серце з мук, for it hath been by sorrow nursed – давно вже в ньому вщерть образ, аnd break at once – or yield to song – од мук тяжких порветься враз”. Формально перекладач дотримується оригінальної концепції ототожнення серця із життєвим болем, однак як показують приклади, він вербалізує це зовсім відмінно від оригіналу твору. В.Самійленко зберігає домінування пригніченої емоційності як головної складової вірша. Досягнення такої мети потребує зміни лексичного складу задля досягнення єдності звучання та цілісності сприйняття – емоційна вірність важливіша за словесну точність. В.Богуславська дотримується у своїй інтерпретації такої самої думки, однак вона йде ще далі у намаганні створити цілісну картину емоційних страждань. Тлумачка переосмислює рядки оригіналу і байронівський біль серця переростає в українській інтерпретації у пекучий біль, у зотлілий жар, звичний щем, смертельний згар. Перекладачка не скупиться на експресивні епітети, які межують з оригінальними метафоричними конструкціями: хай серце, цвинтар безнадій, озветься пам’яттю розлук, розірве груди цей тягар, нехай пропалить мозок мій сльоза. Аналіз перекладів дозволяє стверджувати, що з погляду формально-логічного підходу відповідність незначна, а от ідейно-смислову складову відтворено на найвищому рівні. В. Самійленко та В. Богуславська інтерпретують настрій поезії, а не лише лексичний склад.

Кожний романтичний поет по-своєму втілював світоглядну позицію. Оскільки ми визнаємо множинність романтичних концепцій в межах романтичного напрямку, очевидно, що кожна така концепція характеризується своєрідною образністю. Тому неможливо говорити про використання шаблонного перекладацького підходу при тлумаченні англо-мовних романтичних поетичних творів.

Отже, складність відтворення романтичної образності зумовлена специфікою романтичного образу у кожному конкретному випадку і його залежністю від світоглядних позицій певного романтичного напрямку. Тлумачу доводиться обирати між збереженням структурно-лексичної відповідності, ідейно-смислової вірності та цілісності звучання інтерпретації. У такому випадку формально логічний підхід поступається контекстуальному методу з елементами структурної організації, що дозволяє відтворювати романтичний образ з урахуванням можливих екстралінгвістичних імплікацій. Крім того, при перекладі романтичної поезії враховуються світоглядні засади, на яких формується окремий образ.

Говорячи про розвиток перекладу від початку ХІХ століття і до сьогодні, то його можна описати як рух від травестійного обігрування оригіналу до його адекватного відтворення. Але ця “адекватність” доволі ефемерна в поетичному перекладі, і попри зусилля теоретиків художнього перекладу вивести якісь закономірності відтворення поетичного тексту, читачам зрозуміло, що насправді про перекладну поезію можна говорити як про більшою чи меншою мірою переспіваний текст.

За останнє десятиліття вийшло друком кілька презентабельних томів Байрона українською мовою в перекладах Валерії Богусловською. Можна говорити навіть про безпрецедентність такого явища, коли одна людина переклала більшу частину віршового доробку Байрона самотужки. Якщо колись важко було уявити перекладну книгу, тим паче поетичну, без редактора а то й кількох, то переклади Валерії Богуславської були видані в авторській редакції. Проте в них є кілька каменів спотикання, що тягнуть на статус перекладознавчих курйозів. Звіривши їх з оригіналом, ми знову ж дійшли до висновку, що деякі переклади є польотом фантазії автора-перекладача, якій звертає більшу увагу на звучання вірша, і нехтує його змістом. Натрапивши на відомий вірш “Вона йшла, вродлива”, де замість Байронового “She walks in beauty, like the night Of cloudless climes and starry skies” читаємо: “Вона йшла сяюча, як ніч Між хмар по зірочках-свічах”(дод.15). Тобто автор-перекладач замінила слово “cloudless”, що в перекладі на українську означає “безхмарний” на “хмари”, тобто використала абсолютно протилежне за значенням слово. Розглядаючи переклад даного вірша, ми звертаємо увагу на те, що оригінал твору, а саме рядки: “One shade the more, one ray the less, Had half impair’d the nameless grace Which waves in every raven tress, Or softly lightens o’er her face; Where thoughts serenely sweet express How pure, how dear their dwelling-place.” звучить набагато романтичніше та гарніше, аніж його переклад: “Тінь довшає, і день згаса. Вражає врода, як стріла, І личка осяйна краса, І рвійних кучерів імла; Які ж погідні небеса Над місцем, де вона зросла! “. Ми не можемо сказати, що переклад неадекватний, неправильний або ж далекий від ідеї оригіналу, проте в даному перекладі він втрачає свою мелодичність та оригінальність.

Якщо узагальнити здобуті результати, то, як бачимо, при перекладі романтичного образу важливо передати певні відтінки настрою з притаманною романтизмові експресією. Формальна вірність важить небагато в порівнянні з відповідністю ідейно-смисловою.