41)Стаціонарні засоби пожежогасіння-На тих промислових підприємствах, де пожежі можуть дуже швидко розповсюджуватися проектують установки пожежогасіння, які спрацьовують у автоматичному режимі.

Автоматичні установки пожежогасіння класифікуються за:

призначенням;

принципом дії;

режимом роботи;

видом вогнегасної речовини;

способом подавання вогнегасних речовин в осередок вогню і т.і.

За призначенням установки автоматичного пожежегасіння поділяють на такі, що призначенні для:

попередження пожеж;

гасіння пожеж;

локалізації пожеж;

блокування пожеж.

За тривалістю пуску пожежні установки поділяються на:

надшвидкодіючі (тривалість пуску до 0,1с);

швидкодіючі (тривалість пуску 0,1-0,3с);

середньоінерційні (3-30с);

інерційні (понад 0,5 хв).

За тривалістю гасіння пожежні установки можуть бути короткочасної дії (до 15хв), середньої тривалості (до 30 хв) і тривалої дії (понад 30хв).

Серед стаціонарних засобів пожежогасіння найбільш розповсюджені сприклерні і дренчерні установки автоматичного водного пожежогасіння. За обліковимим даними, у будівлях, обладнаних цими установками, 96% пожеж було погашено до прибуття пожежно-рятувальних підрозділів.

Обладнанню спринклерними і дренчерними установками підлягають деревообробні комбінати площею 700м2, склади целулоїду, кіноплівки й цехи з сировиною для їх виготовлення обладнують цими установками незалежно віж їх площі.

Автоматична спринклерна установка — це мережа водопровідних труб під перекриттям приміщення, обладнане так званими спринклерними головками, отвори яких закриті легкоплавкими замками.

Сплав, з якого виготовляють замки, має температуру плавлення 72-93?С або 141-182?С. При підвищенні температури замок розплавляється, спринклерна головка розкривається й осередок пожежі зрошується водою.

Скринклерні установки обладнані конрольно-сигнальними клапанами, які при відкритті головки спрацьовують і подають сигнал тривогиі воду у мережу.

При пожежах у спринклерних установках відкриваються лише ті головки, що перебувають у зоні високої температури, крім того вони мають досить високу інерційність — відкриваються лише через 2-3 хвилини з моменту підвищення температури у приміщенні.

Така інертність у деяких промислових будівлях буває недопустимою особливо в тих випадках, коли потрібно подати воду відразу на всю площу приміщення. У цих випадках влаштовують дренчерні установки.

Дренчерні установки не мають легкоплавких замків, вони є сухотрубними і постійно відкритими.

У звичайних умовах надходження води в мережу блокує клапан групової дії, який відкривається при потребі автоматично чи вручну і одночасно подається сигнал тривоги. У момент пожежної небезпеки вода в дренчерну систему подається під тиском, а по закінченні пожежних робіт виливається з системи через спусковий вентель.

Дренчерні установки обладнують для захисту поверхонь стін, вікон, дверей, для створення локальних і блокуючих водяних завіс, для зрошення елементів технологічного обладнання, всередині будівель з високою пожежною небезпекою, де можливе швидке розповсюдження вогню.

42)Первинні засоби пожежогасіння-До первинних засобів пожежогасіння належать:

вогнегасники;

пожежні крани-комплекти, ручні насоси

лопати, ломи, сокири, гаки, пили, багри;

ящики з піском, бочки з водою;

азбестові полотнища, повстяні мати та ін.

Первинні засоби пожежогасіння розміщують на пожежних щитах, які встановлюють на території об'єкта з розрахунку один щит на 5000м2. Вони мають бути пофарбовані у червоний колір, а пожежний інструмент у чорний.

Серед первинних засобів пожежогасіння найважливішу роль відіграють вогнегасники різних типів: водяні, водо-пінні, порошкові, вуглекислотні, газові.

Залежно від способу транспортування вони бувають: переносні (до 20 кг) та пересувні (до 450 кг).

Залежно від об'єму вогнегасники бувають малолітражні (до 5л), ручні (до 10 л), пересувні (понад 10л).

Вогнегасники маркують буквами, що означає їх вид та цифрами, що визначають їх об'єм.

Найбільш перспективними є порошкові вогнегасники, які застосовують для гасіння лужних металів, ЛЗР і ТР, електрообладнання, що горить під напругою до 1000В, твердих та газоподібних речовин.

Найбільш розповсюдженими є:

ОП-1, ОП-2, ОП-9, ОП-10 — переносні;

ОПА-50, ОПА-100 — пересувні.

Вони відрізняються між собою лише складом порошку та пристроєм для його подачі.

Вуглекислотні вогнегасники застосовуються для гасіння загорянь на машинах, автомобілях і для невеликих об'ємів нафтопродуктів, а також електроустановок під напругою до 1000В.

У корпусі вогнегасника міститься вуглекислий газ у рідкому стані під високим тиском 6мПа (ручні) і 15 мПА (переносні). У горловині балону змонтований спеціальний пусковий пристрій із сифонною трубкою, який приводиться у дію за допомогою вентильного або пістолетного пристрою. Виходячи з балону назовні, зріджений двооксид вуглецю перетворюється на снігоподібну масу за температури - 80?С.

Вибір типу вогнегасника визначається розмірами загоряння і можливих осередків пожеж.Первинні засоби пожежогасіння застосовуються для боротьби з пожежами на початковій стадії. До них належать: пожежні кран-комплекти, вогнегасники, пожежний інвентар (резервуари з водою, ящики з піском, пожежні відра, лопати), а також різний переносний пожежний інструмент (кирки, сокири, багри, ломи і т. ін.).

Для гасіння пожеж промисловість випускає різні вогнегасники. Найбільшого поширення набули водопійні, водяні, газові (вуглекислотні) і порошкові. За ефективністю пожежогасіння гасіння, економічністю та іншими показниками більш перспективними вважаються порошкові вогнегасники.

Первинні засоби пожежогасіння розміщують на пожежних щитах, які встановлюють на виробничій території з розрахунку один щит на 5000 м2. Вони фарбуються у червоний колір.

Залежно від способу транспортування, вогнегасники бувають переносні (до 20 кг) та пересувні (до 450 кг). Залежно від об’єму вони поділяються на малолітражні (до 5 л), ручні (до 10 л), пересувні (понад 10 л).

Вогнегасники маркують буквами, що означає їх вид, та цифрами, що означають їх об’єм.

Як побудовані і для чого застосовують водопійні вогнегасники?

Водопійні вогнегасники за параметрами формованого ними пінного потоку поділяють на вогнегасники:

генераторами піни низької кратності (кратність піни від 5 до 20 включно);

з генераторами піни середньої кратності (кратність піни понад 20 до 200 включно).

За принципом витиснення вогнегасної речовини вогнегасники поділяють на:

закачні;

з балоном стисненого чи зрідженого газу.

43)Загальні принципи надання першої медичної долікарської допомоги-Перша медична допомога - це сукупність доцільних дій, спрямованих на збереження життя і здоров'я потерпілого.

Основними принципами, якими керуються при наданні першої долікарської допомоги, є:

25. Надання першої долікарської допомоги

- правильність і доцільність дій;

- швидкість та рішучість при виконанні дій;

- продуманість та спокій.

Людина, яка надає першу долікарську допомогу, повинна знати:

- характерні ознаки порушення функцій організму потерпілого;

- загальні принципи надання першої долікарської допомоги при отриманих ушкодженнях;

- способи евакуації людей.

Людина, що надає допомогу, повинна вміти:

- оцінити стан здоров'я потерпілого;

- визначити, якої допомоги він потребує;

- забезпечити прохідність повітря через верхні дихальні шляхи;

- виконати штучне дихання та зовнішній масаж серця;

- зупинити кровотечу;

- накласти пов'язку при ушкодженні;

- іммобілізувати ушкоджену частину тіла при переломі кісток;

- надавати допомогу при тепловому та сонячному ударах, отруєнні, ураженні електричним струмом, опіках;

- користуватися аптечкою швидкої допомоги.

При наданні першої допомоги необхідно керуватися такою послідовністю дій:

- усунути вплив на організм людини факторів, які загрожують її здоров'ю та життю;

- оцінити стан потерпілого;

- визначити послідовність дій щодо рятування потерпілого залежно від тяжкості травми, що становить найбільшу загрозу для його життя;

- викликати швидку допомогу або медичних працівників, якщо є така можливість;

- виконувати необхідні дії для рятування потерпілого в порядку терміновості;

- підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичних працівників.

Тому, хто надає долікарську допомогу, треба розрізняти ознаки життя і смерті.

Розрізняють дві фази смерті - клінічну та біологічну. Тривалість клінічної смерті 5-7 хвилин. Незворотні явища протягом цього часу ще не настають, організм можна повернути до життя (табл. 25.1).

За наявності ознак життя необхідно негайно розпочати надання допомоги, однак якщо вони навіть і відсутні, допомогу необхідно надавати доти, доки не буде повної впевненості у смерті потерпілого.

Біологічна смерть характеризується незворотними явищами в тканинах кори головного мозку, серця та легенів. її ознаками є:

- помутніння рогівки ока та її висихання;

- деформація зіниці при здавленні;

- трупне задубіння;

- трупні синюваті плями.

44)Надання першої допомоги при втраті свідомості-Втрата свідомості. Головною причиною втрати свідомості є раптова недостатність кровонаповнення мозку під впливом нервово-емоційного збудження, страху, болю, нестачі свіжого повітря тощо.

Ознаки. Звичайно непритомність настає раптово, але інколи перед нею наступає блідість, блювання, нудота, слабкість, позіхання, посилене потовиділення. Пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується. Під час непритомності пульс уповільнюється до 40-50 ударів на хвилину.

Допомога. При втраті свідомості потерпілого необхідно покласти на спину, щоб голова була нижче рівня ніг (на 15-20 см) для поліпшення кровообігу мозку. Потім звільнити шию і груди від одягу, забезпечити приток свіжого повітря, поплескати по щоках, полити обличчя, груди холодною водою, дати понюхати нашатирний спирт. Коли потерпілий опритомніє, дати йому гарячий чай або каву, 20-30 краплин настоянки валеріани.

Якщо потерпілий починає дихати з хрипінням або взагалі не дихає, в першу чергу треба подумати про западання язика. У крайньому разі вживаються заходи щодо оживлення.

Шок. Причиною шоку може стати сильний біль, втрата крові, утворення в пошкоджених тканинах шкідливих продуктів, що призводять до виснаження захисних можливостей організму, внаслідок чого виникають порушення кровообігу, дихання, обміну речовин.

Ознаки – блідість, холодний піт, розширені зіниці, короткочасна втрата свідомості (знепритомнення), прискорене дихання і пульс, зниження артеріального тиску. При важкому шоці – блювання, спрага, попелястий колір обличчя, посиніння губ, мочок вух, кінчиків пальців, можлива зупинка дихання і кровообігу.

Допомога. Необхідно надати першу допомогу, яка відповідає виду поранення (наприклад, зупинити кровотечу, іммобілізувати переломи тощо). Потерпілого слід зігріти (закутати в ковдру), покласти на спину з дещо опущеною головою. Якщо немає підозри на ушкодження внутрішніх органів, потерпілому дають гарячий напій. Заходами, що перешкоджають виникненню шоку, є: тепло, зменшення болю, пиття рідини.

Тепловий або сонячний удар. Тепловий або сонячний удар настає внаслідок тривалого перебування на сонці без захисного одягу, при фізичному навантаженні у нерухомому вологому повітрі.

Ознаки. Легкий ступінь – загальна слабкість, нездужання, запаморочення, нудота, спрага, шкіра обличчя червона, вкрита потом, пульс і дихання прискорені, температура тіла 37,5 – 38,9°С. Середній ступінь – температура 39 – 40°С, сильний головний біль, різка м’язова слабкість, миготіння в очах, шум у вухах, серцевий біль, виражене почервоніння шкіри, сильне потовиділення, посиніння губ, прискорення пульсу до 120-130 уд./хв, часте і поверхневе дихання. Тяжчі ступені перегрівання кваліфікуються по-різному: якщо температура повітря висока і його вологість підвищена, кажуть про тепловий удар, якщо довго діяли сонячні промені – про сонячний удар. При цьому температура тіла піднімається вище 40°С, настає непритомність і втрата свідомості, шкіра суха, можуть початися судоми, порушується серцева діяльність, припиняється дихання.

Допомога. Потерпілого необхідно перенести в прохолодне місце, намочити голову і ділянку серця холодною водою, дати прохолодне пиття, піднести до носа ватку з нашатирним спиртом. Якщо різко порушується серцева діяльність, зупиняється дихання, треба розпочати штучне дихання.

Опіки. На виробництві і в побуті часто виникають термічні та хімічні опіки. Термічні опіки з’являються від дотику до розжарених предметів, полум’я, попадання на шкіру гарячої рідини або пари. Хімічні опіки виникають внаслідок дії на дихальні шляхи, шкіру і слизові оболонки концентрованих неорганічних та органічних кислот, лугів, фосфору тощо. При займанні або вибухах хімічних речовин утворюються термохімічні опіки.

Ознаки. Розрізняють 4 ступеня опіків:

I ступінь –набрякання і почервоніння шкіри;

II ступінь – утворення пухирів, змертвіння шкіри, відмирає роговий і блискучий шар епідермісу;

III ступінь – некроз епідермісу, змертвіння шкіри в її глибоких шарах, м’язів, тканин, частковий некроз дерми; струпи, кровотеча;

IV ступінь – некроз (обвуглення) шкіри і м’яких тканин, сухожиль, кісток.

Ураження опіком третини або половини шкіри, внутрішніх тканин призводить до шоку, гострої судинної недостатності, смерті.

45)Надання першої медичної допомоги при переохолодженні-Завдання першої медичної допомоги полягає в тому, щоб найпростішими засобами врятувати життя потерпілому, полегшити його страждання, запобігти розвитку можливих ускладнень, зменшити тяжкість перебігу травми чи захворювання.

Перша медична допомога може бути надана на місці ураження самим потерпілим (самодопомога) чи його товаришем (взаємодопомога). Це – тимчасова зупинка кровотечі, накладання стерильної пов’язки на рану або опікову поверхню, штучне дихання, непрямий масаж серця, уведення заспокійливих ліків, гасіння одягу, що загорівся, транспортна іммобілізація, надівання протигаза, виведення (винесення) потерпілого із зараженого місця, часткова санітарна обробка.

Надання першої медичної допомоги якомога швидше має вирішальне значення для врятування життя і подальшого перебігу ураження. Першочергову допомогу надають дітям і тим потерпілим, які можуть загинути, якщо не допомогти їм вчасно.

ОБМОРОЖЕННЯ

Вплив на організм негативних температур, особливо якщо погода вітряна і волога, сполучено з постійним ризиком переохолодження й обмороження. Вітер підвищує імовірність і того, і іншого, тому що охолодне дія повітря підсилюється. Охолодна здатність повітря, що рухається при температурі -20 С

зі швидкістю 48 км/годину, така ж, як у повітря при -40 С, у якого швидкість всьго 8 км/годину. Вологість також підвищує небезпеку, оскільки теплопровідність вологого і холодного повітря більша, ніж у сухого і теплого; тому він може більш інтенсивно відводити тепло від тіла.

Особливої уваги вимагають руки і ноги. Вони знаходяться на периферії кровообігу, а тому можуть дуже швидко прохолоджуватися. Зробіть усе можливе, щоб застібки на зап'ястях, щиколотках, шиї і талії були ефективні, але не перешкоджали кровообігу. У морозну погоду потрібно частіше перевіряти ноги, чи немає симптомів обмороження. При обмороженні ноги зніміть з потерпілого взуття і сховайте ногу в тепле місце на своєму тілі — у пахву, у чи пах на грудях. Зберігайте руки по можливості захищеними, у разі потреби зігрівайте їх під пахвами чи між стегнами. Якщо ви відчуєте, що мороз "кусає" пальці ніг, зігрійте їх, якщо можливо, об тіло свого супутника. Якщо ви один, постарайтеся зігріти пальці, ворушачи ними, рухаючи ногою чи за допомогою масажу.

46)Перша допомога при охолодженні та відмороженні-З настанням холодів збільшується кількість випадків переохолодження та відмороження серед населення. Вплив низької температури на весь організм людини викликає загальне переохолодження, а вплив на окремі ділянки тіла – відмороження. Розвитку холодової травми сприяє висока вологість повітря, вітер, мокрий або тісний одяг, втома, прийом алкогольних напоїв, паління, попадання у холодну воду, лежання на землі, тощо.

Дія низьких температур викликає стійкий спазм судин, який призводить до ішемії (різке зменшення постачання крові) та гіпоксії (кисневе голодування) тканин, виникненню мікротромбів, різко знижується температура тіла, порушується функціонування всіх внутрішніх органів.

В залежності від інтенсивності і тривалості дії холоду при переохолодженні виділяють три стадії:

- легка – характеризується зниженням температури тіла до 35-33 градусів. Проявляється втомою, сонливістю, апатією, утрудненням активних рухів, «гусячою шкірою». Шкіра відкритих ділянок тіла бліда або синюшна, холодна. Мова утруднена, уповільнена;

- середня - характеризується зниженням температури тіла до 33-29 градусів. Проявляється сонливістю, пригніченням свідомості, відсутністю міміки, невиразним поглядом. Рухи утрудненні, тіло «задубіло», шкіра холодна бліда, синюшна. Може бути порушення дихання;

- важка – характеризується зниженням температури тіла нижче 29 градусів, відсутністю свідомості, наявністю судом. Кінцівки зігнуті та приведені до тулуба, шкіра льодяна на дотик. Дихання поверхневе, рідке, не завжди визначається. Можлива блювота, мимовільне сечовипускання. Стан хворого вкрай тяжкий і іноді оточуючі помилково вважають людину померлою.

Перша допомога при переохолодженні (замерзанні) повинна надаватись якомога раніше, ще до прибуття бригади швидкої медичної допомоги. Слід перенести хворого в тепле приміщення; зняти холодне взуття, одяг, рукавички. Замінити мокрий та холодний одяг на сухий і теплий; розтерти обережно вражені кінцівки горілкою чи спиртом, м'якою теплою тканиною; зігріти хворого шляхом накривання теплими ковдрами у ліжку; напоїти гарячим чаєм або кавою; прийняти 1-2 таблетки но-шпи, аспірину; при необхідності – викликати швидку допомогу або сімейного лікаря.

Інший прояв холодової травми – відмороження, тобто локальний вплив низької температури на окремі ділянки тіла, що призводить до їх реактивного запалення та омертвіння.

Найчастіше враженню холодом піддаються відкриті ділянки тіла. В основному це вуха, ніс, обличчя, кінцівки. Особливо швидко відмороження настає при вітрі, тісному взутті, мокрому одязі. Як і при переохолодженні, факторами, що прискорюють відмороження, є алкоголь, куріння, хронічні захворювання судин, травми кінцівок, перевтома, тривале перебування на відкритому просторі та відсутність відповідного теплого одягу і взуття.

У перебігу відморожень розрізняють два періоди: дореактивний - триває від декількох годин до однієї доби. В цей період не завжди видно ступінь враження шкіри та прилеглих тканин; реактивний - починається з моменту зігрівання. З'являється біль у ділянках відмороження, відчуття печії, припухлість, набряк. Шкіра враженої ділянки стає мармурового вигляду.

Залежно від тяжкості та глибини ураження розрізняють чотири ступені відмороження:

1 – виникають при короткочасній дії холоду. Шкіра місця враження бліда, холодна, її чутливість знижена або відсутня взагалі. Після зігрівання вона стає набряклою, червоніє або стає синюшною, відновлюється больова та тактильна чутливість. Симптоми відмороження проходять через 5-7 днів;

2 – характеризуються почервонінням і набряком шкіри з утворенням міхурів, заповнених прозорою рідиною. Виражений больовий синдром, порушення чутливості. Відновлення наступає через 2-3 тижні;

3 – на фоні почервоніння шкіри із синюшним відтінком і набряку з’являються осередки некрозу і міхури з примішками крові. Рани загоюються впродовж 1-2 місяців;

4 – характеризуються глибоким і тяжким враженням тканин, некрозом і гангреною. Без хірургічного втручання неможливо обійтись. Нажаль, інколи це ампутація відмороженої кінцівки або її частини. Тому дуже важливо не допускати відмороження та переохолодження і вчасно звертатись за медичною допомогою.

47)Перша допомога при перегріванні: тепловому та сонячному ударах-Перегрівання організму – це хворобливий стан, що може виникнути внаслідок тривалої дії на організм підвищеної температури зовнішнього середовища (на виробництві, в умовах, які утруднюють тепловіддачу з поверхні тіла, в районах з гарячим кліматом).

спека може призвести до теплового та сонячного ударів. Тепловий удар – це загальний перегрів організму через розлад терморегуляції під впливом надлишку тепла. Сонячний удар – ураження центральної нервової системи внаслідок інтенсивної тривалої дії прямих сонячних променів на голову.

Що сприяє перегріву:

фізичні навантаження та інтенсивна робота м’язами, цупкий і теплий одяг, підвищена вологість повітря, мала швидкість руху повітря, недостатнє вживання рідини.

Ознаки теплового удару:

сонливість, позіхання, похитування, розлад мови, червоне обличчя, важке дихання.

Якщо у цій стадії не надати хворому допомоги, він знепритомніє, його шкіра стане холодною, хоча пульс буде під 160 ударів за хвилину, а температура тіла підніметься до +40-41 градусів. Дихання у цій ситуації стає поверхневим, з хрипами та стогонами.

Людина може померти від зупинки дихання чи серця.

Ознаки сонячного удару:

розбитість, в’ялість, головний біль і запаморочення, розлад зору, шум у вухах, нудота і блювота, почервоніння обличчя, висока температура тіла (+38-39 градусів), дуже часті удари пульсу та дихання.

У важких випадках – галюцинації, кома, смерть.

1. Причини перегрівання організму.

Поняття теплового та сонячного ударів

Причинами перегрівання організму є порушення тепловіддачі в районах зі спекотним кліматом, на виробництвах із високою температурою, у приміщеннях, що не провітрюються. Перегріванню сприяє і утворення тепла у процесі виконання фізичної роботи, особливо в одязі з синтетичних волокон, що перешкоджає випаровуванню поту. Такі умови викликають у людини тепловий удар або, якщо людина знаходиться на сонці, сонячний удар.

48)Перша допомога при термічних опіках-Опіки – ушкодження тканин, обумовлене впливом високої температури, хімічних речовин, електроструму.

Опіки діляться на чотири ступені:

1 ступінь –почервоніння і набряк шкіри, біль у місці опіку;

2 ступінь – поява пухирів в обпечених місцях;

3 ступінь - омертвіння поверхневих і глибоких шарів шкіри, пухирі з кров'яною рідиною

4 ступінь – обвуглювання шкіри, поразка м'язів, сухожиль, кісток.

При великій площі опіку виникають загальні розлади та шок. Постраждалий скаржиться на біль, шкіряні покрови бліді, пульс частий. Але швидко настає загальне пригнічення, порушується дихання і кровообіг, спостерігається нестача рідини в організмі.

Схема надання першої допомоги:

- зупиніть дію високої температури: загасить одяг, що зайнявся, за допомогою ковдри, води;

- зніміть обгорілий одяг або розріжте його (не відривати шматочків одягу, що пристали до місця опіку!);

- при можливості, зніміть металеві предмети (кільця, браслети, часи);

- при обмеженій поверхні опіку І-ІІ ступеню охолоджуйте місце опіку чистою холодною водою протягом 10-15 хв.

- накладіть стерильну (при відсутності – чисту) серветку (якщо частки одягу пристали до місця опіку – пов’язку накладають на них);

- заспокойте постраждалого, не давати йому рухатись;

- укрийте потерпілого теплою ковдрою, одягом;

- постійно давайте потерпілому багато теплого пиття (чай, воду, розчин: 1 ч.л. поварської солі та ½ ч.л. соди на літр води);

- дайте знеболювальне (1-2 таблетки анальгіну);

- при великій поверхні опіку загорніть потерпілого в чисте простирадло, укрийте;

- викличте швидку допомогу.

49) Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом-Перша медична допомога — це комплекс заходів, спрямованих на відновлення або збереження здоров'я потерпілих, здійснюваних немедичними працівниками (взаємодопомога) або самим потерпшим (самодопомога). Найважливіше положення надання першої допомоги — її терміновість. Чим швидше вона надана, тим більше сподівань на сприятливий наслідок.

Послідовність надання першої допомоги:

— усунути вплив на організм ушкоджуючих факторів, котрі

загрожують здоров'ю та життю потерпших, оцінити стан потерпшого;

— визначити характер та важкість травми, найбільшу загрозу для

життя потерпшого і послідовність заходів щодо його рятування;

— виконати необхідні заходи з рятування потерпших в послідовності

терміновості (відновити прохідність дихальних шляхів, здійснити штучне

дихання, провести зовнішній масаж серця);

— підтримати основні життєві функції потерпшого до прибуття

медичного працівника;

— викликати швидку медичну допомогу або вжити заходів щодо

транспортування потерпілого до найближчого лікувального закладу.

Рятування потерпших від впливу електричного струму залежить від швидкості звільнення його від струму, а також від швидкості та правильності надання йому допомоги. Зволікання може зумовити загибель потерпілого. При ураженні електричним струмом смерть часто буває клінічною, тому ніколи не слід відмовлятися від надання допомоги потерпілому і вважати його мертвим через відсутність дихання, серцебиття, пульсу. Вирішувати питання про доцільність або непотрібність заходів з оживлення та винести заключения про його смерть має право лише лікар.

Весь персонал, що обслуговує електроустановки, електричні станції, підстанції і та електричні мережі, повинен не рідше 1 разу на рік проходити інструктаж з техніки безпеки про експлуатацію електроустановок, з надання першої медичної допомоги, а також практичне навчання з прийомів звільнення від електричного струму, виконання штучного дихання та зовнішнього масажу серця. Заняття повинні проводити компетентні особи з медичного персоналу або інженери з техніки безпеки, котрі пройшли спеціальну підготовку і мають право навчати персонал підприємства наданню першої допомоги. Відповідальним за організацію навчання є керівник підприємства.

В місцях постійного чергування персоналу повинні бути:

— аптечка з необхідними пристосуваннями та засобами для надання

першої медичної допомоги;

— плакати, присвячені правилам надання першої допомоги, виконання

штучного дихання та зовнішнього масажу серця, вивішені на видних місцях.

Дотик до струмоведучих частині що знаходяться під напругою, викликає мимовільне судомне скорочення м'язів та загальне збудження, котре може призвести до порушення і навіть повного припинення діяльності органів дихання та кровообігу. Якщо потерпілий тримає провід руками, його пальці так сильно стискаються, що звільнити провід стає неможливим. В зв'язку з цим першою дією того, хто надає першу допомогу, повинне бути швидке вимкнення тієї частини електроустановки, до котрої доторкається потерпілий. Вимкнення здійснюється за допомогою вимикачів, рубильника або іншого вимикаючого апарата (рис. 3.29).

Якщо вимкнути установку швидко не можна, слід вжити заходів щодо звільнення потерпілого від струмоведучих частин, до котрих він торкається. У всіх випадках той, хто надає допомогу, не повинен доторкатися до потерпілого без належних запобіжних заходів, оскільки це небезпечно для

життя. Він також повинен слідкувати, щоб самому не опинитися в контакті з струмоведучою частиною або під кроковою напругою.