Адміністративна відповідальність встановлена за (відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення)

Порушення права державної власності на тваринний світ (ст.. 50)

Порушення правил використання об’єктів тваринного світу (ст.. 85)

Виготовлення та збут заборонених знарядь добування об’єктів тваринного або рослинного світу (ст.. 85-1)

Порушення вимог щодо охорони середовища перебування і шляхів міграції, переселення, акліматизації та схрещування диких тварин (ст.. 87)

Незаконне вивезення з України і ввезення на її територію об’єктів тваринного і рослинного світу (ст.. 88)

Порушення порядку придбання чи збуту об’єктів тваринного світу, правил утримання диких тварин у неволі або в напіввільних умовах (ст.. 88-1)

Жорстоке поводження з тваринами (ст. 89)

Порушення вимог щодо охорони видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України (ст.. 90)

Порушення правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог (ст.. 107)

Порушення правил тримання собак і котів (ст.. 154)

7. Законодавство України про рослинний світ

Законодавство України про охорону, використання і захист рослинного світу (в літературі його визначають як флорне або рослинне законодавство) є складовою природоресурсового законодавства, яке входить також до екологічного законодавства як комплексної галузі. Рослинний світ становлять рослини сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічні лісові насадження, дерева, чагарники, рослинність закритого грунту, продукція рослинного походження.

Законодавство про рослинний світ складається із законів України "Про захист рослин", "Про пестициди і агрохімікати" та "Про карантин рослин".

Основним законодавчим актом рослинного законодавства є Закон України від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рослин", який складається з п'яти розділів та 29 статей.

Це, зокрема, загальні положення (перший розділ), в яких визначено терміни, що вживаються в цьому законодавчому акті, та джерела законодавства України про захист рослин. У другому розділі визначено державне регулювання у сфері захисту рослин та основні принципи державної політики у сфері захисту рослин, основні вимоги та завдання державного контролю в цій сфері. Передбачено систему органів, що здійснюють державну політику у сфері захисту рослин, визначено повноваження Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування (от. 7—10). Крім того, визначено систему і повноваження спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади, якими є Головне управління державної служби захисту рослин Міністерства агропромислового комплексу України, Головна державна інспекція захисту рослин, державні станції захисту рослин Автономної Республіки Крим, областей і районів (ст. 11— 13), а також права та обов'язки суб'єктів правових відносин у цій галузі (ст. 16-20).

Третій розділ Закону передбачає відповідальність за порушення законодавства про захист рослин (порушення законодавства про захист рослин тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законами України), відшкодування збитків, розгляд спорів у сфері захисту рослин.

(Завдання на практичне заняття: виписати з Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення статті, які стосуються порушення Закону України «Про захист рослин». Скласти схеми).

Четвертий і п'ятий розділи передбачають наукове, фінансове та матеріально-технічне забезпечення заходів щодо захисту рослин. (Завдання на практичне заняття. Побудувати графічні схеми нормативних документів).

8. З метою впорядкування використання природних ресурсів постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459 затверджено Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, які надаються підприємствам, установам, організаціям і громадянам.

До природних ресурсів, на які видається дозвіл на спеціальне використання, віднесено:

• територіальні та внутрішні морські води;

• природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;

• підземні води;

• поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області;

• тварини, в тому числі риби, водні безхребетні та морські ссавці, які перебувають у стані природної волі, а також інші об'єкти тваринного світу, віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення;

• лісові ресурси державного значення;

• природні ресурси в межах території та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

• види тварин і рослин, занесені до Червоної книги України;

• корисні копалини, за винятком загальнопоширених;

• природні ресурси місцевого значення.

Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів — це офіційний документ, який засвідчує право підприємств, установ, організацій, громадян на використання конкретних природних ресурсів у межах затверджених лімітів.

Ліміти визначають обсяги природних ресурсів, на основі яких видаються дозволи на спеціальне використання природних ресурсів.

Видача дозволу на спеціальне використання природних ресурсів здійснюється на підставі клопотання (заявки) природокористувача з обгрунтуванням потреби в цих ресурсах. Клопотання щодо видачі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів, за винятком об'єктів тваринного світу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення, погоджується з відповідною місцевою радою, власником або постійним користувачем цих природних ресурсів. Для отримання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів клопотання погоджується також з відповідними державними органами:

Державної ветеринарної служби Мінагропрому — у разі використання ресурсів тваринного світу, в тому числі рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, а в разі використання цих ресурсів з метою одержання лікувально-технічної сировини — також з органами МОЗ;

Мінекобезпеки — у разі користування лісовими ресурсами державного значення та корисними копалинами, а також у разі спеціального використання рибних запасів та інших об'єктів водного промислу загальнодержавного значення, за винятком їх промислового добування, а також любительського спортивного рибальства, яке здійснюється у порядку спеціального використання;

Держтехнагляду — у разі користування гідромінеральними ресурсами, а також при видачі гірничих відводів на розробку мінеральних ресурсів;

Держводгоспу — у разі користування водою для цілей комунального, промислового, сільськогоподарського водопостачання тощо;

Держкомгеології — у разі користування підземними водами.

Орган, який видає дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів, може зажадати від заявника в разі потреби додаткового узгодження клопотання (заявки) з іншими заінтересованими міністерствами і відомствами.

Рішення про погодження клопотання (заявки) щодо видачі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів, а також про видачу цього дозволу має прийняти відповідний державний орган у місячний строк.

У разі відмови у погодженні клопотання або видачі дозволу чи порушення встановлених строків розгляду заявник має право звернутися до відповідного державного органу вищого рівня.

Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів може бути скасований органом, який його видав, у разі порушення користувачем умов природокористування, різкого погіршення стану навколишнього середовища у процесі природокористування.

Строк дії дозволу на спеціальне використання природних ресурсів установлюється органом, який його видає, відповідно до затверджених у передбаченому законодавством порядку правил та інструкцій.