1) Дерново - підзолисті, 2)сірі лісові, 3)чорноземи, 4)каштанові, 5)буроземи, 6)лучні, 7)болот­ні, 8)коричневі.

Поширення ґрунтового покриву: А)широтній зональності та

Б) азональнос­ті (зумовленій відмінностями рельєфу, складом гірських порід, глиби­ною залягання ґрунтових вод тощо).

Азональними ґрунтами називають перехідні утворення між гір­ськими породами та власне ґрунтами.

А)Під азональними типами ґрунтів, що сформувалися на рівнинній частині України = болотні й торф’яно-болотні (на Поліссі), а в долинах річок — лучні й лучно-болотні. У лісостепу і степу окре­мими невеликими плямами поширені солонці — малородючі ґрунти, у яких простежується горизонт зі значним умістом солей. У півден­них степах утворилися солончаки — неродючі ґрунти, що мають під­вищений вміст

солей по всій своїй товщі. Для вирощування рослин такі ґрунти потребують промивання і гіпсування. Унаслідок інтенсив­ного промивання водою солонці в замкнутих зниженнях рельєфу перетворюються на солоді (у подах Причорномор’я), у яких засолений щар зникає, натомість з’являються глейові горизонти.

У горах ґрунти різних типів змінюються відповідно до закону висотної поясності — від підніжжя до вершин. В Українських Кар­патах найбільші площі займають буроземи.

У Передкарпатті та За­карпатті біля підніжжя поширені різновиди буроземно-підзолистих ґрунтів.

Під лісами до висоти майже 1500 м над рівнем моря утво­рилися малопотужні, щебенисті бурі гірсько-лісові ґрунти.

Вище, на безлісих схилах, полонинах та інших вершинах гір, поширені гірсько-лучні ґрунти.

У Кримських горах

у передгірних районах та на північних схи­лах до висоти 450 м поширені гірсько-лісостепові ґрунти — дерново- карбонатні та сірі. Вони сформувалися під чагарниковою і трав’яною рослинністю.

Основні ґрунти Гірського Криму — також бурі гірсько- лісові, що поширені до висоти 850 м під буковими, дубовими і міша­ними лісами.

На яйлах із лучною рослинністю панують гірсько-лучні чорноземоподібні ґрунти.

На Південному березі Криму, де клімат має риси субтропічного з достатнім зволоженням, переважають коричне­ві і червоно-коричневі ґрунти. Вони доволі родючі: вміст гумусу ста­новить 4 %.

В = 13, № 30

Визначення термінів «урбанізація» та «агломерація», приклади найбільших агломерацій України:

Урбанізація — процес 1)зростання міського населення, 2) швидке зрос­тання міст, 3)збільшення ролі міст у розвитку суспільства.

Агломерація — зрощування прилеглих міст, сільських населених пунктів, об’єднаних інтенсивними господарськими зв’язками в суціль­ну урбанізовану територію. Кожна міська агломерація формується навколо одного великого міста або декількох міст. Ці міста називають ядрами агломерації.

В Україні налічується 19 сформованих агломерацій. Найбіль­ші з них: Київська, Харківська, Донецько-Макіївська, Горлівсько - Єнакіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська.

В = 14, № 29

Вугільні басейни, які є на території України, характеристика умов заляган­ня кам'яного вугілля в Донецькому басейні:

А)Родовища кам’яного вугілля зосереджені в І)Донецькому та ІІ)Львівсько-Волинському басейнах. Основним буровугільним басейном України є Дніпровський

Б)У Донецькому кам’яновугільному басейні залягає приблизно 330 вугільних шарів середньою потужніс­тю 0,3—2 м. Пласти і прошарки вугілля розташовуються через 20— 40 м один від одного. Вугілля видобувають у шахтах із глибини 1000 м і більше.

В = 14, № 30

Схема галузевої структури хімічної промисловості України та приклади продукції її галузей:

Галузева структура хімічної промисловості України

Гірничохімічна промисловість	Основна (неорганічна) хімія	Хімія органічного синтезу
Видобуток при­родної хімічної сировини (сірки, солей, вапняку та ін.)	Содова промис­ловість Сірчанокислот­на промисло­вість Сажова про­мисловість Виробництво мінеральних добрив калійних фосфатних азотних	Хімія полімерів виробництво пластмас, синтетичних смол виробництво синтетичного каучуку виробництво штучних та синтетичних волокон лакофарбова фотохімічна (виробництво кіно-, фотоплі­вок, фотопаперу, хімреактивів) хіміко-фармацевтична (ліки) Хімія переробки полімерів шинна виробництво гумотехнічних виробів (ремені, конвеєрні стрічки, рукавички, взуття, ки­лимки та ін.)

В = 15, № 29

Характеристика розповсюдження зернових культур на території України:

У структурі посівних площ = зернові культури посідають перше місце (до 56 %). Головними районами зернового господарства в Україні є Лісостеп і Степ.

Основною зерновою культурою України є озима пшениця = 20 % посівних площ = степ та лісостеп Цінною Ячмінь — друга за розмірами посівних площ і за валовими збора­ми зерна (близько 20 %) = степ та лісостеп , частко­во — на Поліссі. Озимий ячмінь = у південній частині Сте­пу та в передгірних районах Криму

Озиме жито, овес( допоміж­на зернофуражна культура) = Полісся і західна частина краї­ни.

Кукурудза — північний і центральний Степ, південь Лісостепу.

Гречка = на Поліссі, а також частково в Лісостепу. Просо переважно вирощують у Лісостепу і Степу.

Рис = на поливних землях у Миколаївській, Херсонській областях та Криму.

В = 15, № 30

План характеристики природної зони, порівняння географічного положен­ня природних зон України:

План характеристики природної зони

1)Географічне положення та межі.

2)Особливості природних умов:

)рельєф; б) клімат; в)внутрішні води; г)ґрунти;

3)характерні представники рослинного й тваринного світу.

4)Зональні ландшафти. Поділ на підзони, краї, області.

5)Екологічні проблеми.

Об’єкти природно-заповідного фонду.

Географічне положення природних зон України
Мішані ліси	Лісостеп	Степ
Північна частина	Середня частина	Південна та східна частини

Відмінності географічного положення природних зон зумовлюють відмінності їх природних компонентів.

В = 16, № 29

Характеристика залізничного транспорту України:

Перше місце за ванта­жообігом (52 %) і друге за пасажирообігом (45 %). Найгустішою є мережа залізниць у Донбасі та Придніпров’ї = обслуговування розвинутої промисловості, а також у західній частині держави. Найменше залізниць на Поліссі та півдні. Довжина магістралей перевищує 23 тис. км, із них — 8,3 тис. електрифікованих.

Най­важливішими місцевими і транзитними напрямками в Україні є: Донбас—Запоріжжя—Крйвий Ріг; Київ—Житомир—Львів—Стрий— Чоп; Харків—Дніпропетровськ—Херсон тощо.

Найбільшими вузлами є Київ, Харків, Полтава, Дніпропетровськ, Лозова, Дебальцеве, Запо­ріжжя, Львів, Ковель.

У структурі перевезень вантажів переважають будівельні матеріали, кам’яне вугілля, руди, метали, нафтопродук­ти. Залізничний транспорт забезпечує відносно швидкий і регуляр­ний рух незалежно від пори року. Для нього характерні масовість і порівняно низька собівартість перевезень.

В = 16, № 30

Характеристика фізико-географічного положення України:

Фізико-географічне положення — це розташування території в сис­темі географічних координат щодо природних об’єктів і явищ, які зу­мовлюють найважливіші особливості її природи.

Головні особливості фізико-географічного положення України

1. Положення в систе­мі географічних коор­динат = в Центральній та Південно-Східній Європі; її територія лежить у Північній та Східній півку­лях між 44°23' та 52°23' пн. ш. та 22°09' і 40°13' сх. д.

2. Крайні точки =

Північна — поблизу села Грем’яч Новгород-Сіверського ра­йону Чернігівської області (52°23' пн. ш.), південна — мис Сарич на півдні Кримського півострова (44°23' пн. ш.),

західна — поблизу міста Чоп Закарпатської області (22°09' сх. д.),

східна — біля села Червона Зірка Міловського району Луганської області (40°13' сх. д.). Протяж­ність території між крайніми точками з півночі на південь становить 893 км, а із заходу на схід — 1316 км