4. Процес стратегічного планування

Стратегічне планування – це набір дій і рішень, які використовуються керівництвом і призводять до розробки специфічних стратегій, що призначені для того, щоб допомогти організації досягти своїх цілей. Результатом стратегічного планування є стратегічний план.

Стратегія покликана забезпечити здійснення місії організації та досягнення її цілей. Слово «стратегія» походить від грецького strategos – дослівно «мистецтво генерала». Цей термін належить до вищого керівництва, яке розробляє стратегію своєї організації, а потім залучає до неї всіх її учасників.

Процес стратегічного планування включає в себе декілька етапів:

1. Оцінка і аналіз зовнішнього середовища – здійснюється шляхом контролю зовнішніх факторів, які впливають на підприємство (економічні,політичні, ринкові, технологічні, міжнародні, фактори конкуренції тощо) При цьому важливо розробити таку методику, яка дасть змогу кількісно оцінити вплив кожного фактора.

2. Управлінське дослідження сильних і слабких сторін організації – здійснюють у напрямі вивчення стану фінансів, обліку, нормування та оплати праці, виробництва, культури (образу) організації, використання робочої сили, а також позиції організації на ринку (маркетингові дослідження).

3. Формулювання (або перегляд) місії організації є дуже відповідальним рішенням при стратегічному плануванні.

Місія організації – це основна мета її існування. Вона дає загальне представлення громадськості про дану організацію, її філософію та імідж, є основою для вироблення конкретних цілей (загальних і специфічних), стратегії, політики, сприяє встановленню визначеного внутрішньо організаційного клімату. Місія – це те, заради чого створюється або вже існує організація, її головна мета, чітко сформульована причина її існування, логічна відправна точка для вибору оптимальних рішень.

Мета управління – майбутній стан об'єкта управління, що передбачається досягти загальною працею колективу підприємства. Практика управління показує, що для кожного підприємства є своя система цілей, серед яких: економічні, соціальні, морально-етичні, організаційно-технічні, перспективні і поточні, загальні і часткові, кінцеві і проміжні, галузеві і територіальні. У той же час цільова функція будь-якого підприємства полягає в задоволенні попиту населення на конкретні види товарів і послуг шляхом їх постійного виробництва і реалізації.

4. Визначення цілей організації. Цілі організації визначають концепцію її розвитку й основний напрямок ділової активності: чи це бажаний стан об'єкта управління, чи результат, що намічається одержати. На досягнення мети, яка стоїть перед організацією і відображає її ідеальний чи майбутній стан, спрямований процес управління.

Таким чином, під цілями управління розуміють такий майбутній стан об’єкта управління, який передбачається досягти спільною працею колективу організації. Це конкретний кількісний або якісний результат, якого необхідно досягти до певного періоду часу.

Цілі повинні бути:

• зрозумілими – чітко сформульованими, зрозумілими персоналу, розчленованими на чіткі завдання при доведенні їх окремому працівнику;

• розмежованими в просторі – кожен підрозділ і окремий працівник повинні чітко знати свою відпові­дальність і внесок, який вони повинні зробити для досягнення мети (що, де і як вони повинні зробити);

• гнучкими – здатними до трансформації і коригування відповідно до умов, що змінюються ("погані ті цілі, які не можна поміняти");

• визнаватися персоналом як свої особисті цілі – бути відомими, близькими і зрозумілими для більшос­ті працівників;

• такими, що не носять насильницького характеру;

• такими, що можна проконтролювати їх досягнення.

5. Аналіз стратегічних альтернатив – базується на оцінці чотирьох можливих для організації варіантів:

- обмеженому зростанні (цілі встановлюються від досягнутого);

- зростанні (рівень цілей перевищує рівень попередніх показників);

- скороченні (ліквідація, відмова від зайвого, переорієнтація);

- поєднанні попередніх варіантів.

Найчастіше організації використовують перший варіант, хоча великою популярністю відзначається і другий.

6. Вибір стратегії – доцільно здійснювати на основі оцінки таких факторів:

• рівень ризику;

• - вплив минулих стратегій;

• - вплив власників;

• - залежність від фактора часу.

7. Реалізація стратегічного плану. Після вибору стратегії її необхідно реалізувати, об’єднавши з іншими організаційними функціями. Важливим механізмом цього є розробка планів та орієнтирів:

• Тактики – конкретних короткострокових планів, які погоджуються з довгостроковим планом.

• Політики – це орієнтири для дій і прийняття рішень. Політика пояснює , яким чином досягаються цілі, визначає орієнтири, яких слід дотримуватися, щоб уникнути прийняття необдуманих рішень.

• Процедури – це рекомендації щодо дій, які мають здійснюватися в конкретній ситуації.

• Правила точно вказують, що і як слід робити у конкретній ситуації.

7. Контроль реалізації стратегії та оцінка стратегічного плану. Стратегія оцінюється порівнянням результатів роботи з цілями. Оцінка повинна проводитися системно і безперервно. При оцінці необхідно відповісти на 5 запитань: чи збігаються стратегія з можливостями організації; чи передбачає стратегія припустимий рівень ризику; чи володіє організація достатніми ресурсами для реалізації стратегії; чи враховує стратегія зовнішні небезпеки і можливості; чи є ця стратегія найкращим засобом застосування ресурсів організації.