36. Кооперація клітин при імунній відповіді. Роль окремих клітин імунної системи,їх взаємодія . Циклокіни,лімфокіни,інтерлейкіни.

Кооперація клітин є суттєвою не тільки при антигілогенезі. Вона має місце і в реакціях клітинного імунітету,тобто в реакціях пов*заних з нагромадженням сенсибілізованих Т-лімфоцитів-гіперчутливість сповільненого типу,трансплантаційний імунітет,реакція “трансплантат проти господаря” та ін. Виявлено,що при відповіді in vitro на чужорідні клітини ізольовані тімоцити не можуть диференціюватися в клітини-ефектори. Для цього необхідна наявність селезінкових або кістковомозкових клітин,тобто В-лімфоцитів.

Цитокіни — клас невеликих пептидів та білків (8-30 кДа), що регулюють міжклітинні і міжсистемні взаємодії в організмі, включаючи виживання клітин, стимуляцію або пригнічення їх росту, диференціацію, функціональну активність і апоптоз, а також забезпечують узгодженість дії імунної, ендокринної і нервової систем в нормальних умовах і у відповідь на патологічні дії. Інтерлейкіни-група цитокінів,синтезованих в основному лейкоцитами. Також виробляються мононуклеарними фагоцитами та іншими тканинними клітинами. Інтерлейкіни є частиною імунної системи. Лімфокіни - продукти діяльності Т-лімфоцитів, серед яких ІЛ-2, ІЛ-3,

ІЛ-4, ІЛ-5, ІЛ-7, ІЛ-8, інтерферон (ІФН), хемокіни. Клітинами-мішенями для лімфокінів є: 1) різні популяції лімфоцитів,

2) макрофаги, 3) гранулоцити, 4) свої і чужорідні клітини. Є лімфокіни,

які викликають загальні реакції організму (гарячка, головний біль, болі

в м‘язах і суглобах і т.і.) – інтерлейкін-1.

37. Головний комплекс гістосумісності. Трансплантаційний імунітет.

Головний комплекс гістосумісності (англ.major histocompatibility complex, MHC) — велика родина генів та відповідна область геному більшості хребетних. Це найбагатіша на число генів область геному ссавців та його найбільш варіабельна ділянка, що грає важливу роль у функціонуванні імунної системи, зокрема впливаючи на автоімунні реакції, прийняття трансплантів та успіхрепродукції. Білки MHC експресуються на поверхні клітини у всіх щелепних та містять як «свої» та і «чужі»антигени, дозволяючи T-клітинам розпізнавати та вбивати патогени та абнормальні (наприклад, заражені або ракові) власні клітини організму.

Трансплантаційний імунітет пояснюється тим,що трансплантат генетично відрізняється від тканин і органів реципієнта,тобто тканина ,що вводиться ,генетично чужорідна. Імунологічна несумісність зумовлюється клітинними і гуморальними реакціями організму. Трансплантаційний імунітет зумовлюється головним чином клітинною реакцією за типом сповільненої гіперчутливості. Сенсибілізовані лімфоцити справляють цитопатогенну дію на клітини,що різняться одним або кількома генами. Навколо трансплантата і в стінках судин скупчується багато лімфоцитів і лімфоцитоподібних клітин,макрофагів і плазматичних клітин,потім відбувається інфільтрація лімфоцитами ,закупорка судин трансплантата і загибель у результаті ішемії. Запобігти розвитку трансплантаційного імунітету можна пригніченням активності імунної системи організму введенням антиметаболітів,гормонів надниркової залози,діянням рентгенівського опромінювання. Однак подібні заходи часто призводять до тяжких ускладнень. Для пригнічення трансплантаційної реакції ефективне використання антилімфоцитарних цитотоксичних сироваток,циклосерину А.