1. .Визначення мікробіології як науки. Галузі мікробіології. Предмет і завдання медичної мікробіології. Тенденції розвитку сучасної мікробіології.

Мікробіологія — галузь науки, яка займається дослідженням морфології, фізіології, біохімії, молекулярної біології, генетики, екології мікроорганізмів, їх ролі і значення в кругообігу речовин, у патології людини, тварин і рослин. Галузі мікробіології: -бактеріологія -мікологія -протозоологія -вірусологія -імунологія Завдання медичної мікробіології-вивчення етіології інфекційних хвороб,практичне застосування методів мікробіологічної діагностики,специфічної профілактики та терапії . Медична мікробіологія вивчає хвороботворні (патогенні) мік­роорганізми, їх морфологію, фізіологію, екологію, резистент­ність, антигенну структуру, фактори патогенності, розробляє методи діагностики, профілактики та лікування інфекційних хвороб. Мікробіологи створюють препарати для їх специфічної про­філактики та лікування. Досягнення та завдання медичної мікробіології в боротьбі з інфекційними захворюваннями. Завдяки успіхам мікробіології й інших медичних наук в усьому світі ліквідовано натураль­ну віспу, знижено захворюваність на чуму, поліомієліт, кір, висипний і поворотний тифи та інші хвороби, значно знижено смертність від інфекційних хвороб. Але наприкінці XX ст. були зареєстровані спалахи епідемій дифтерії, туберкульозу, холери та кишкових захворювань, значно поширилися внутрішньо лікарняні інфекції. Виникли нові проблеми: а) виділено вірус імунодефіци­ту людини (ВІЛ), збудники інших раніше невідомих інфекцій; б) відкрито пріони; в) унаслідок мінливості мікроорганізмів з’явилися стійкі до лікарських препаратів збудники. Над вирішенням цих проблем працюють мікробіологи всьо­го світу й України зокрема. ВООЗ створила розширену про­граму профілактики інфекційних захворювань, її реалізація дозволить ліквідувати такі хвороби, як поліомієліт, краснуха, кір, епідемічний паротит, а захворюваність на туберкульоз, дифтерію, правець, коклюш значно знизиться. Реалізовувати цю програму і доведеться сьогоднішнім студентам – майбут­нім медпрацівникам, а допоможе їм у цьому знання мікробіології.Сучасні методи мікробіологічної діагностики інфекційних захворювань. Успіхи в лікуванні та профілактиці інфекційних хвороб значною мірою залежать від своєчасної діагностики. Мікробіологія пропонує такі сучасні методи діагностики:мікроскопічний – ґрунтується на виявленні збудника в па­тологічному матеріалі та його ідентифікації (визначенні виду). За допомогою мікроскопа вивчають його морфологічні (форму, розмір, взаємне розміщення клітин, рухливість, наявність спо­ри та капсули) і тинкторіальні властивості (здатність забарвлю­ватися барвниками);мікробіологічний – посів патологічного матеріалу на живиль­ні середовища, виділення чистої культури та її ідентифікація на основі вивчення культуральних і біохімічних властивостей мікроорганізмів; нині розроблено автоматичні системи, які дозволяють протягом кількох годин визначити вид збудника, вивчити його антибіотикограму;біологічний – уведення патологічного матеріалу лаборатор­ним тваринам із метою моделювання в них інфекційного за­хворювання, виділення чистої культури збудника з подальшою ідентифікацією, виявлення токсинів;серологічний – виявлення в крові специфічних антитіл і антигенів;алергічний метод – виявлення підвищеної чутливості, мак­роорганізму до конкретного збудника або продуктів його жит­тєдіяльності. Використовують для діагностики туберкульозу (реакція Манту), бруцельозу (реакція Бюрне) та ін.;молекулярно-генетичний – виявлення фрагментів нуклеїно­вих кислот мікроорганізмів у патологічному матеріалі. Викори­стовують молекулярні та генні ДНК- і РНК-зонди в поєднанні з ланцюговою полімеразною реакцією (ЛПР). За допомогою цього методу можна ідентифікувати будь-який об’єкт.

2. Відкриття організмів Левенгуком.Основні етапи розвитку мікробіології.Внесок Пастера,Коха в мікробіологію. Етапи:

1. Емпіричних знань (до винаходу мікроскопів і їх застосування для вивчення мікросвіту). Дж.Фракасторо (1546г.) припустив живу природу агентів інфекційних захворювань-contagium vivum. 2. Морфологічний період зайняв близько двохсот років. Антоні ван Левенгук в 1675г. вперше описав найпростіших, в 1683г .- основні форми бактерій. Недосконалість приладів (максимальне збільшення мікроскопів X300) і методів вивчення мікросвіту не сприяло швидкому накопиченню наукових знань про мікроорганізми. 3. Фізіологічний період (з 1875р.) - Епоха Л. Пастера і Р. Коха.

Л.Пастер довів ферментативну природу спиртового,молочнокислого і маслянокислого бродіння,виявив у деяких бактерій новий (анаеробний) тип дихання. Він встановив,що гниття і гнійні захворювання у людини спричиняються діяльністю певних видів м.о. Велике значення мають праці Пастера про вина,пива,шовковика та заходи боротьби з ними. Дослідження Пастера започаткували застосування профілактичних щеплень. Він виготовив вакцини проти курячої холери,сибірки і сказу. Також він розробив методику досліджень,яка забезпечує захист живильних середовищ від прямого потрапляння в них м.о. Довів,що самовільного зародження живих істот не буває.

Кох та його учні ввели у практику лабораторної техніки густі поживні середовища (картопля,желатина, м*ясо-пептонний агар),анілінові барвники, почали застосовувати імерсійну систему, мікрофотографування. Кох остаточно довів етіологію сибірки і холери,відкрив збудники туберкульозу,виготував туберкулін. За відкриття збудника туберкульозу був відзначений Нобелівською премією. Докладно вивчив ранову інфекцію, розробив спосіб виділення в чистій культурі патогенних бактерій. Створив світову школу бактеріологів, які відкрили багатьох збудників інфекційних хвороб.

4. Імунологічний період. І.І. Мечников - "поет мікробіології" за образним визначенням Еміля Ру. Він створив нову епоху в мікробіології - вчення про несприйнятливості (імунітет), розробивши теорію фагоцитозу і обгрунтувавши клітинну теорію імунітету.

5. Наступним важливим етапом у розвитку мікробіології стало відкриття антибіотиків. У 1929р. А. Флемінг відкрив пеніцилін і почалася ера антибіотикотерапії, яка призвела до революційного прогресу медицини

6.Сучасний молекулярно-генетичний етап розвитку мікробіології, вірусології та імунології розпочався у другій половині 20 століття у зв'язку з досягненнями генетики та молекулярної біології, створенням електронного мікроскопа. У дослідах на бактеріях була доведена роль ДНК у передачі спадкових ознак. Використання бактерій, вірусів, а потім і плазмід в якості об'єктів молекулярно-біологічних та генетичних досліджень призвело до глибшого розуміння фундаментальних процесів, що лежать в основі життя. З'ясування принципів кодування генетичної інформації в ДНК бактерій і встановлення універсальності генетичного коду дозволило краще розуміти молекулярно-генетичні закономірності, властиві більш високо організованим організмам. Розшифровка геному кишкової палички зробило можливим конструювання і пересадку генів. До теперішнього часу генна інженерія створила нові напрямки біотехнології.

7.На порозі 21 століття мікробіологія, вірусологія та імунологія представляють одне з провідних напрямків біології і медицини, інтенсивно розвивається і розширює межі людських знань. Створюються нові генно-інженерні вакцини, з'являються нові дані про відкриття інфекційних агентів - збудників "соматичних" захворювань (виразкова хвороба шлунка, гастрити, гепатити, інфаркт міокарда, склероз, окремі форми бронхіальної астми, шизофренія та ін.) Нарешті, відкриті віроіди і пріони - нові класи інфекційних агентів.

Левенгук- сконструював мікроскоп і зміг розгледіти рухливих дрібних істот. Він зробив першу морфологічну класифікацію бактерій. Мікроскопи збільшували досліджуваний об'єкт у 160—300 разів. Вивчаючи за допомогою таких мікроскопів зубний наліт, дощову і колодязну воду, а також різні настої, він виявив у них безліч дрібних, різних за формою «живих звіряток».

3. Становлення основних напрямків мікробіологічної науки.Роль Самойловича, Дженера, Мечнікова, Івановського, Ерліха, Виноградського, Берінга, Рамона, Домагка, Флемінга, Заболотного, Зільбера, Жданова, Чумакова.

Учень Л. Пастера, найближчий співробітник і друг І.І. Мечнико­ва, M.Ф.Гамалія заснував другу в світі пасте­рівську станцію в Одесі і першим на практиці почав застосовувати щеплення проти сказу. Він провів низку цінних досліджень з епіде­міології чуми, бактеріології туберкульозу, розробив заходи щодо лік­відації віспи. В 1898 р. М. Ф. Гамалія вперше описав явище бактеріо­фагії у паличок сибірки. Загальну пошану здобув своїми працями видатний український мікробіолог, президент АН УРСР Д. К. Заболотний .Він організував першу в світі кафедру епідеміології при Одеському медичному інституті. Багато зусиль і праці віддав Д.К. Заболотний вивченню чуми, холери, сифілісу, дифтерії, черевного й висипного тифів тощо. Він обґрунтував епідеміологічну роль бабаків в утворен­ні природних вогнищ чуми. Д. К. Заболотний — засновник Інституту мікробіології і епідеміології, нині Інститут мікробіології і вірусології НАН України, що носить його ім'я. Всьому світові відоме ім'я Д.Й. Івановського, видат­ного природознавця, засновника сучасної вірусології. В 1892 p., вивчаючи мозаїчну хворобу тютюну, Д. Й. Івановський відкрив ра­ніше не відомі субмікроскопічні істоти, які одержали назву віру­сів. Це відкриття засвідчило, що поряд з клітинними формами існують живі системи, позбавлені клітинної структури. Цим було за­кладено фундамент нової науки — вірусології. Еколого-фізіологічний напрям плідно розвивав у своїх працях один із засновників ґрунтової мікро­біології, видатний російський учений С.М. Виноградський (1856-1953). Він увів мікроекологічний принцип у дослідження мікро­організмів. Докладне вивчення С. М. Виноградським морфології і живлення сіркобактерій, нітрифікуючих і залізобактерій сприяло відкриттю важливого біологічного процесу — хемосинтезу. Дослідження С. М. Виноградського показали, що мікроорганізми здійснюють велику геохімічну роботу, беручи участь у кругообігу ре­човин у природі. У 1893 р. він відкрив фіксацію атмосферного азоту в ґрунті вільноживучими бактеріями. Виділений ним новий вид вільноживучих азотфіксую­чих бактерій було названо на честь Л. Пастера (Clostridium pasteuria-num). Самойлович-досліджував чуму,запрпонував сортування хворих,роботу медперсоналу в чумних джерелах. Мечніков-звернув увагу на роль мікробів у житті людини,започаткував учення про нормальну мікрофлору. Запропонував пробіотичні препарати,заклав основи герентології та вчення про дисбактеріози.Заснував бактеріологічну станцію і почав застосовувати щеплення проти сказу. . Ерліх-досліджував вплив на трипаносоми барвників і довів їх згубну дію,ввів поняття вибіркової дії хіміопрепаратів. Домагк-відкрив пронтозил і довів його активність проти бактерій. Флемінг-відкрив пеніцилін. Дженнер-запрпонував для профілактики натуральної віспи щеплення матеріалом,одержаним із пустул корів,хворих на коров'ячу віспу. Зільбер- сформував вірусо-генетичну концепцію виникнення злоякісних пухлин. Жданов- вчення про універсальну векторну роль вірусів як реголяторів генофонду біосфери. Чумаков- вивчав збудників трансмісивних вірусних інфекцій та запропонував вакцини проти них. Е.Беринг- вперше показав, що сироватка крові імунізованих тварин має антитоксичні властивості. Разом з Кітасато Сібасабуро і незалежно від Еміля Ру створив сироватку, ефективну проти правцю і дифтерії .У наступні роки чимало працював над проблемою імунізації проти туберкульозу. Флемінг став відомим завдяки відкриттю лізоциму і виділенню першого відомого антибіотика пеніциліну з плісняви Penicillium notatum.

4. Основні відмінності прокаріотів та еукаріотів. Форми бактерій з дефектом синтезу(протопласти,сферо пласти,L-форми бактерій).

У прокаріотів гаплоїдний набір генів; бактеріальна хромосома кільцевої форми,ядерна мембрана відсутня, ДНК зв’язана з гістоподібними білками;відомі позахромосомні автономні генетичні елементи- плазміди,нітрони, тоді як у прокаріотів диплоїдний набір генів;декілька хромосом,сформоване ядро,оточене ядерною мембраною,ДНК зв’язана з гістонами,плазміни виявлені тільки у грибів. Розмноження у прокаріотів відбувається простим поділом; передача генетичної інформації у процесах трансформації,трансдукції,кон’югації або за участю плазмід чи інших автономних елементів,а у еукаріотів розмноження статевим шляхом,мітотичний поділ клітини,мейоз(у грибів нестатеве розмнож.). У прокаріотів рибосоми-10S;нуклеотидні послідовності 16S РНК малої субодиниці рибосоми є основою геносистиматики , у еукаріот рибосоми 80S. До складу клітинної стінки прокаріотів входять пептидоглікан, ліпополісахарид, тейхоєві к-ти. До складу клітинної стінки грибів входять біополімери: хітин,целюлоза. Прокаріоти мають біліпідний шар з фосфоліпідів,а у еукаріот до складу входять стироли і фосфоліпіди. У прокаріотичної клітини відсутній цитоскелет: апарат Гольджі,цитоплазмат ритикулум,немає мітохондрій ,в еукаріот складні внутрішньоклітинні структури.

Деякі форми бактерій з дефектом синтезу кліт. стінки можуть бути створені лише в експериментальних умовах. Для цього,оброблені лізоцимом бактерії поміщують в розчин,осмотичний тиск якого однаковий з осмотичним тиском всередині мо і якщо мо виживають,то вони можуть існувати у вигляді сферичних тіл. Так з грампозитивних бактерій утворюються протопласти(позбавлені кліт. стінки),а з грамнегативних-сферопласти(з частково зруйнованою кліт. стінкою). L-форми — особливі форми бактерій, які втратили клітинну стінку (частково або повністю). . Назву отримали на честь Лістеровського інституту у Лондоні. На відміну від сферопластів та протопластів, які не можуть розмножуватись, L-форми зберігають здатність до розмноження та розвитку. L-форми утворюються при дії агентів, що блокують синтез клітинної оболонки (антибіотики), в умовах підвищеної осмотичної концентрації середовища. Найбільш активними агентами індукції L-форм є антибіотики типу пеніциліна та циклосерина. Культивування на середовищах з підвищеним вмістом деяких амінокислот, також дає подібний результат.L-форми описані майже для всіх патогенних та умовно-патогенних бактерій.

5.Суть методу Грама полягає в тому,що фарба трифенілметанового ряду генціанвіолет і йод утворюють в цитоплазмі сполуку,що міцно затримується деякими бактеріями при знебарвленні спиртом,і тому вони забарвлюються у фіолетовий колір основного барвника - генціанвіолету.Такі бактерії назив. грам(+).Інші при обробці спиртом знебарвлюються і потім дофарбовуються фуксином у червоний колір(грам негативні). Метод включає 4 етапи. На фіксований мазок наливають водний розчин метилового фіолетового на 1-2 хв(мазок прикривають смужкою фільтрувального паперу, просоченого розчином генціанового фіолетового і висушеного; на папір наносять 2-3 краплі води), потім розчин зливають, а папір знімають. Обробляють мазок розчином Люголя 1 хв і зливають розчин. Знебарвлюють мазок 96 градусним спитом протягом 0,5-1 хв,похитуючи мазком до зникнення сіро-фіолетових струменів фарби і промивають водою. Наливають на мазок фуксин Пфейфера,через 1-2 хв фарбу зливають, препарат промивають водою, висушують фільтр. папером і мікроскопують в імерсійній сист. Усі патогенні коки, крім гонокока і менінгокока є грам(+),а звивисті форми м.о.- грам (-).

У грам(+) бактерій клітинна стінка складається з пептидоглікану,розміщеного у кілька шарів і тейхоєвих кислот. У клітинній стінці грам(-) бактерій міститься тільки один шар пептидоглікану,відсутні тейхоєві к-ти. Зверху пептидогліканового шару-зовнішня мембрана,компонентами якої є фосфоліпіди,білки,полісахариди і ліпополісахариди. Ліпополісахарид клітинної стінки грам(-) бактерій складається з полісахаридної основи,яка визначає антигенні властивості бактерій,а ліпідний компонент справляє токсичну дію на організм(ендотоксин).

6.Морфологія і будова бактерій.

Морфологія:

- кокоподібні (стрептококи, стафілококи, мікрококи, диплококи, тетракоки, сарцини)

- паличкоподібні: бактерії, бацили, клостридії, грамнегативні паличкоподібні (кишкова паличка)

- звивисті: вібріони, спірили, спірохети

Будова: оболонка, цитоплазма, нуклеоїд, капсула (слизовий шар), війки або джгутики (непостійні), спори (непостійні). Оболонка: капсула, цитоплазматична мембрана, клітинна стінка. Джгутики (положення): монотрихи, амфітрихи, лофотрихи, перитрихи. Спори (розміщення): термінальне, центральне, субтермінальне.

Вегетативна форма - форма росту та розвитку. У спорових формах бактерії дуже стійкі і можуть зберігатися роками (сибірська виразка). Якщо спори потрапляють у сприятливі умови, то вони швидко переходять у вегетативну форму.

Спори бувають круглими, овальними або еліптичними; деякі забезпечені «ребрами жорсткості», що підсилюють стійкість до механічних впливів. При мікроскопічному дослідженні спори виділяються високим коефіцієнтом світло переломлювання.У зрілій спорі помітні: центральна, погано забарвлювана ділянка (спороплазма), двошарова ЦПМ і оболонка спори. Спороплазма (протопласт пори) включає цитоплазму, бактеріальну хромосому, системи білкового синтезу і деякі інші (наприклад, анаеробного енергоутворення).

Оболонка спори двошарова. Внутрішній шар (стінка спори) утворений з пептидогліканів. Зовнішній шар (власне оболонка) утворюють кератиноподібні білкові структури з низькою проникністю.

Деякі бактерії в несприятливих умовах здатні утворювати особливі захисні форми - спори [від грец. sporos, насіння]. Спори характеризуються високим коефіцієнтом світлопереломлювання і розташовуються внутрішньоклітинно, тому їх також називають ендоспори, а утворюють їх бактерії — спорангії.

7.Морфологія та класифікація найпростіших.Морфологія та будова спірохет.

Зовнішня мембрана має типову тришарову будову. Цитоплазма підрозділяється на два шари: зовнішній і внутрішній. Зовнішній шар (ектоплазма) більш щільний, однорідний і прозорий, внутрішній (ендоплазма) -зернистий, має більш рідку консистенцію. В ендоплазмі знаходяться органоїди загального призначення — мітохондрії, ЕПР та ін.. Крім того, відповідно до функцій, властивих цілому організму, найпростіші мають органоїди спеціального призначення, здійснюючі функції пересування, живлення, виділення, захисту тощо.

Органоїдами руху найпростіших є: 1) псевдоподії 2) джгутики 3) війки

Будова органоїдів живлення не однакова і залежить від способу живлення різних найпростіших. Велика частина найпростіших харчується частинками твердої їжі. У таких організмів для перетравлювання їжі існує травна вакуоля — крапля рідини, що містить травні ферменти, котра утворюється під час потрапляння їжі в ендоплазму. Травна вакуоля оточує харчову частинку й переміщається тілом найпростішого, їжа перетравлюється і всмо¬тується в цитоплазму. Залишки неперетравленої їжі разом з травною вакуолею викидаються назовні. Найпростіші, котрі здебільшого ведуть паразитичний спосіб життя, засвоюють їжу всією поверхнею тіла, використовуючи в основному механізм піноцитозу. Нарешті, невелика група найпростіших харчується подібно рослинам і має хлоропласти.

Органоїди виділення представлені скоротливою або пульсуючою вакуолею, що має вигляд невеликого міхурця, наповненого водянистою рідиною.

Класифікація

1.саркододжгутиконосці: амеби - збудники амебіазу, лямблії - збудники лямбліозу, лейшманії - збудники шкірного та вісцерального лейшманіозу, трипаносоми - збудники сонної хвороби, трихомонади (ротові, кишкові і піхвові; піхвова - збудник трихомоніазу) та ін.;

2.інфузорії - кишкові балантидії (збудники балантидіазу);

3.споровики- малярійні плазмодії - збудники малярії, токсо¬плазми - збудники токсоплазмозу.

Спірохети

Це спіральне-звивисті рухливі бактерії , що мають розміри 0,1-3 мкм- 5-25 мкм (до 500 мкм). Не утворюють спор та капсул. Тіло спірохет являє собою спіралеподібний цитоплазматичний циліндр, оточений клітинною стінкою, що складається переважно з пептидоглікану. Він утворює постійні завитки першого порядку,їх ознаки мають діагностичне значення. Вторинні завитки утворені вигинами всього тіла (наприклад, лептоспіри бувають S- і С-подібної форми). Між циліндром і поверхневою мембраною розміщуються ендоджгутики. Одним кінцем вони прикріплені до середини цитоплазматичного циліндра, другим - до полюсів, що обумовлює рухливість спірохет. Погано забарвлюються за Гр¬мом, тому використовують мі¬роскопію в темному полі зору або забарвлюють за Романовським-Гімзою.

Класифікація

Спірохети

-борелії-мають 3-10 крупних пологих нерівномірних завитків

-трепонеми-спіралеподібні бактерії з 12-14 дрібними завитками

-лептоспіри-нагадують пружину із загнутими кінцями,мають 18-20 первинних завитків

8. Класифікація і морфологія грибів. Дріжджі та дріжджеподібні гриби роду Сandida. Нитчасті (плісняві гриби)

Класифікація грибів (заснована на способі їх розмноження):- Ascomycetes , - Basidiomycetes , - Zygomycetes - Oomycetes .

гриби мають ядро з ядерною оболонкою, цитоплазму з органелами, цитоплазматичну мембрану (яка

містить фосфоліпіди і стероли) і потужну клітинну стінку, що складається з глюкану,

целюлози, хітину, білка, ліпідів та ін.. Гриби складаються з довгих тонких ниток (гіф),

сплітаються в грибницю, або міцелій. Гіфи нижчих грибів, фікоміцетів, не мають

перегородок. У вищих грибів. еуміцетів. гіфи розділені перегородками; їх міцелій

багатоклітинний.

Гриби розмножуються спорами статевим і безстатевим способами, а також вегетативним шляхом

(брунькування або фрагментація гіф).

За будовою гриби можна розділити на дві групи - нитчасті (або плісняві, або міцеліальні) і дріжджові.

Дріжджі - внетаксономічна група одноклітинних грибів, які втратили міцеліальну будову у зв'язку з переходом до проживання у рідких і напіврідких, багатих органічними речовинами субстратах. Об'єднує близько 1500 видів, що відносяться до аскоміцетів та базидіоміцетів.

Гриби рода кандіда: вони відносяться до дріжджеподібних грибів і відрізняються від справжніх дріжджів здатністю утворювати міцелій і відсутністю статевого способу відтворення, тобто відносяться до неспороутворюючих дріжджів. Можуть рости на агарових поживних середовищах. Антигени збудників володіють алергізуючими і антигенними властивостями. Гриби роду кандіда нерідко виявляються як сапрофіти в мікрофлорі порожнини рота, кишечника, піхви.

Плісняві гриби - різні гриби (в основному, Зіго-і аскоміцети) утворюють розгалужені міцелії без великих, легко помітних неозброєним оком, плодових тіл

Багато нитчастих грибів виробляють вторинні метаболіти-антибіотики і мікотоксини, що гнітюче або токсично діють на інші живі організми.

9.Методи мікроскопії.Виготовлення бактеріологічних препаратів.Барвники та фарбуючі розчини,прості та складні методи фарбування.

1.Світлова мікроскопія:

-світлопільна-різновид оптичної (світлової) мікроскопії, де візуалізація досліджуваного об'єкта ґрунтується на вибірковому поглинанні ним або елементами його структури світла з різною довжиною хвилі.

-темнопільна- заснована на розсіюванні світла мікроскопічними об'єктами . При темнопольній мікроскопії в об'єктив попадають тільки промені світла, розсіяного об'єктами при бічному висвітленні . Прямі промені від освітлювача в об'єктив не попадають.Застосовується темнопольная мікроскопія переважно для вивчення спірохеті виявлення (але не вивчення морфології) великих вірусів.

-фазово-контрастна- заснована на інтерференції світла: прозорі об'єкти, що відрізняються по показнику переломлення від навколишнього середовища, виглядають або як темні на світлому тлі (позитивний контраст), або як світлі на темному тлі (негативний контраст). Фазово-контрастна мікроскопія застосовується для вивчення живихмікроорганізмів і кліток у культурі тканини.

-люмінісцентна-в основі лежить явище люмінесценції, тобто здатності деяких речовин світитися при опроміненні їх короткохвильової (синьо-фіолетової) частиною видимого світла або ультрафіолетових променів з довжиною хвилі, близької до видимого світла. Люмінесцентна мікроскопія використовується в діагностичних цілях для спостереження живих чи фіксованих мікроорганізмів, пофарбованих люмінесцентними барвниками (флюорохромами) у дуже великих розведеннях, а також при виявленні різних антигенів і антитіл за допомогою іммунофлюоресцентного методу.

-поляризаційна - заснована на явищі поляризації світла і призначена для виявлення об'єктів, що обертають площину поляризації.Застосовується в основному для вивчення мітозу.

-ультрафіолетова-в основі лежить здатність деяких речовин (ДНК, РНК) поглинати ультрафіолетові промені. Вона дає можливість спостерігати і кількісно встановлювати розподіл цих речовин у клітці без спеціальних методів фарбування.

2.Електронна-принципово відрізняється від світлової. В електронному мікроскопі замість світлових променів для побудови зображення використовується потік електронів у глибокому вакуумі. Зображення в електронному мікроскопі спостерігають на флюоресцуючому екрані і фотографують. Як об'єкти використовують ультратонкі зрізи чи мікроорганізмів тканин товщиною 20-50 нм, що значно менше товщини вірусних часток.За допомогою електронного мікроскопа вивчають ультратонку будову мікроорганізмів і тканин, а також проводять імунну електронну мікроскопію.

Виготовлення бактеріологічних препаратів

1.Знежирене предметне скельце проводять через полум'я газового паяльника,охолоджують і кладуть на робоче місце.

2.Бактеріологічну петлю прожарюють у полум'ї,тримаючи її як олівець у правій руці.

3.Не випускаючи петлі,лівою рукою беруть прбірку з 0,9% розчином натрію хлориду,а 4 і 5 пальцями правої руки виймають ватно-марлеву пробку.

5.Вінце пробірки пропускають через полум'я паяльника.

6.Петлю вводять у пробірку і охолоджують її торкаючись стінки.

7.Занурюють петлю у пробірку і набирають краплю фіз. розчину.

8.Виймають петлю, проводять пробку і відкритий край пробірки через полум'я.ставлять пробірку у штатив.

9.На центр скельця наносять взятий ізотонічний розчин.

10.Петлю стерелізують.Уліву руку беруть пробірку з досліджуваним матеріалом,відкривають пробку з дотриманням усіх правил.

11.Петлю охолоджують і набирають невелику к-кість матеріалу.

12.Взятий матеріал наносять на скло біля краплі фіз. розчину,розтираючи та емульгуючи його в краплі,готують мазок,діаметром 1-1,5 см.

13.Петлю прожарюють.

Барвники та фарбуючі розчини

1.Феноловий фуксин Циля

2.Фуксин Пфейфера

3.Насичений спиртовий розчин метиленової синьки

4.Метиленова синька за Леффлером

5.Водно-спиртовий розчин метиленової синьки

Складні методи фарбування

1.За Грамом

2.За Ромамовським-Гімзою

3.Фуксин Пфейфера

4.Метод Циля-Нільсена

5.Метод Нейссера

10. Анілінові барвники, використання у мікробіології. Принципи готування фарбуючих розчинів. Прості та складні методи фарбування. Фарбування за Грамом, фактори, які впливають на фарбування бактерії за Грамом. Властивості, що спільні для грам позитивних або для грам негативних бактерій

Анілінові барвники - органічні сполуки, що утворюються при окисленні аніліну або його солей; широко використовуються в гістологічної техніки, мають бактерицидну, а деякі - канцерогенну дію.

Цей препарат має бактерицидну і бактеріостатичну активність щодо грампозитивних бактерій, особливо стрепто-і стафілококів, а також протипаразитарні і фотосенсібілізуючі властивості.

У медицині використовуються деякі анілінові барвники (фуксин, діамантовий зелений), метиленовий синій, метиловий фіолетовий.

Розрізняють прості і складні (диференціальні) способи фарбування мікроорганізмів. просте фарбування дозволяє швидко вивчити морфологічні особливості мікроорганізмів. Найбільш придатними є основні і нейтральні анілінові барвники. Для простого забарвлення використовують тільки один барвник, найчастіше червоного кольору - фуксин, фіолетового – генціанвіолет.

Складні методи фарбування:

Метод Ціля-Нільсена призначений для диференціації кислотостійких бактерій (збудників туберкульозу та лепри) від некіслотоустойчівих.

Метод Нейссера використовується для виявлення зерен волютину.

Метод Буррі є негативним методом забарвлення: забарвлюється фон, і не фарбуються самі мікроорганізми. Для цього використовують барвники, не фарбують бактерії, наприклад туш.

Метод Буррі-Гінса використовується для фарбування капсульних бактерій і заснований на тому, що капсула не сприймає барвники.

Метод фарбування за Романовським-Гімзою універсальний метод фарбування. При фарбуванні найпростіших їх цитоплазма набуває блакитний колір, а ядра - червоно-фіолетовий.

Основні відмінності складних методів фарбування від простих: Використання декількох барвників.; Використовування додаткових інгридієнтів, що не мають забарвлюючих властивостей.

Метод Грама є універсальним методом забарвлення і рекомендується для фарбування прокариотических клітин. Фарбування за Грамом є важливим методом для диференціації різних видів мікроорганізмів за тинкторальними властивостями

Фактори, які впливають на фарбування бактерій за Грамом:

Точне виконання правил приготування мазка, тривалості фарбування та знебарвлюваності спиртом. Крім того, має значення вік культури та мінливість мікроорганізмів.

Для грам позитивних бактерій є спільне: чутливість до лізоциму, пеніциліну, йоду; нечутливість до дії пепсину панкреатину; слабо виражені імуногенні властивості; можуть бути ксимлостійкими; можуть утворювати ендоспори, екзотоксин; війки не виявлені

Для грам негативних бактерій є спільним: перетравлюються ферментами ШКТ; мало чутливі до дії лізоциму, пеніциліну, йоду; імуногенні властивості добре виражені; чутливі до дії кислот; ендоспор не утворюють; рідко утворюють екзотоксин; можуть утворювати війки

11.Принципи організації,оснащення і режим роботи бактеріологічної,серологічної та вірусологічної лабораторій.

Бактеріологічна лабораторія-науково-дослідні,науково-практичні,практичні установи,які проводять бактеріологічні,серологічні та мікробіологічні дослідження.Їх організовують при науково-дослідних інститутах,навчальних закладах,клінічних лікарнях та санітарно-епідеміологічних станціях.

Правила роботи в мікробіологічних лабораторіях:

1. Всі співробітники повинні працювати в медичних халатах, шапочках і змінного взуття.

2. У лабораторії забороняється палити і приймати їжу.

3. При випадковому потрапляннні заразного матеріалу на стіл, шкіру це місце необхідно ретельно обробити дезінфікуючим розчином.

4. Зберігання, спостереження за культурами мікроорганізмів і їх знищення повинні проводитися відповідно до спеціальної інструкції.

5. Після закінчення роботи руки слід ретельно вимити, а при необхідності обробити дезінфікуючим розчином.

У кожній лабораторії передбачені: а) бокси для роботи з окремими групами бактерій або вірусами, б) приміщення для серологічних досліджень, приготування поживних середовищ, стерилізації, миття посуду; в) віварій з боксами для здорових і піддослідних тварин;, г) реєстратура для прийому та видачі аналізів. Поряд з цими приміщеннями у вірусологічних лабораторіях є бокси для спеціальної обробки досліджуваного матеріалу і для роботи з клітинними культурами.

Лабораторії забезпечені наступним обладнанням: імерсійним мікроскопами з додатковими пристосуваннями, люмінесцентним мікроскопом, термостатами, приладами для стерилізації (автоклав, сушильну шафу, свертивателі), рН-метрами, апаратом для отримання дистильованої води (дистилятор), центрифугами, технічними, аналітичними вагами, апаратурою для фільтрування (фільтр Зейтца тощо), водяними банями, холодильниками, апаратом для виготовлення ватно-марлевих пробок, набором інструментів (бактеріологічні петлі, шпателі, голки, пінцети та ін), лабораторним посудом (пробірки, колби, чашки Петрі, матраци, флакони, ампули, пастерівські і градуйовані піпетки).

В лабораторії є місце для забарвлення мікроскопічних препаратів, де знаходяться розчини фарб, спирт, кислоти, фільтрувальний папір та ін Кожне робоче місце забезпечене газовим пальником або спиртівкою і банкою з дезінфікуючим розчином. Для повсякденної роботи лабораторія повинна мати у своєму розпорядженні необхідні поживні середовища, хімічні реактиви, діагностичні препарати. У великих лабораторіях є термальні кімнати для масового вирощування мікроорганізмів, постановки серологічних реакцій.

12.Типи і мех. Живлення. Проникнення поживних реч. У клітину. Хім.Скл.Значення компонентів.

v Автотрофи здатні синтезувати свої органічні речовини із простих неорганічних сполук. В залежності від джерел енергії, автотрофів поділяють на:фотосинтезуючі організми − використовують енергію сонця за допомогою хлорофілу бактеріородопсину.хемосинтезуючі − використовують енергію екзотермічних реакцій окиснення неорганічних речовин; до них належить невелика кількість видів бактерій;Гетеротрофи для синтезу своїх органічних сполук використовують інші складні органічні сполуки, які для них служать як джерелом енергії, так і будівельним матеріалом. Якщо гетеротрофи отримують готові органічні речовини від живих організмів- паразити, якщо вони використовують речовини відмерлих організмів − до сапрофіти. До гетеротрофних організмів відносять також організми, які живляться за рахунок інших, але не паразитують на них, а перебувають з ними у взаємо корисних відносинах (мутуалізм) Міксотрофні організми (міксотрофи) −прикладом міксотрофних організмів може слугувати евглена зелена, яка на світлі здатна до фотосинтезу, а у темряві засвоює органічні речовини, подібно до гетеротрофів. Поживні речовини при цьому всмоктуються через мембрани клітин.

v Розрізняють наступні види клітинного транспорту:Пасивний транспорт — рух речовин через мембрану за градієнтом концентрації (від ділянки з більшою концентрацією до ділянок із меншою концентрацією) без витрат енергії:Проста дифузія — рух речовин через ліпідний бішар. Різновидом простої дифузії є осмос — рух води через напівпроникну мембрану з ділянки з меншою концентрацією розчину до ділянки з більшою концентрацією. Полегшена дифузія — рух молекул через особливі білкові канали або за посередництва білкових переносників за градієнтом концентрації Активний транспорт — рух проти градієнту концентрації, що відбувається із витратою енергії та здійснюється за допомогою спеціальних білків-насосів .Транслокація радикалів-перенесення за допомогою субстратів,не залежить від градієнту,але потрибує затрат енергії.

v Хімічний склад мікроорганізмів

Мікробні клітини майже цілком складаються з води (біля 80 %). Лише 20 % вмісту клітини припадає на сухі речовини. Якщо їх прийня­ти за 100 %, то хімічний склад клітини буде такий: вуглецю - 46-50 %. кисню - 30, водню - 6-7, азоту - 7-14, мінеральних речовин - 2-14 %. До мінеральних речовин належать фосфор, калій, натрій, магній, сірка, кальцій, хлор, залізо, цинк, бор, хром та інші.

Ферменти -виконують функції біологічних каталізаторів. Завдяки ним реалізу­ється генетична інформація і здійснюються процеси обміну речовин і енергії в живих організмах ,біолог.окисн.вуглеводів та ліпідів,синтез АТФ,розщеплення білків до пептидів та амінокислот,розвиток патологічного процесу. Розрізняють ендо –екзоферменти ,а також констуїтивні(постійні)індуцибельні(синтез при потребі) Білки-у процесі амінування та трансамінування з азотистих солей та орг.кислот синтезуються амінокислотиВони грають найважливішу роль у життєдіяльності клітин, вико­нуючи функції побудови, розвитку і обміну речовин, передавання спад­кових ознак,лок.у мРНК Вуглеводи - група органічних природних сполук загальної форму­ли С„ (ІЬО). Вуглеводи вважаються енергетичним матеріалом. Завдяки їм у клі­тині здійснюються процеси утворення і перетворення енергії. Жири - органічні сполуки, складні ефіри гліцерину й жирних кис­лот Жири - важливе джерело енергії організму.