13 Модель «доходы-расходы»

Для характеристики условий и механизма формирования равновесного объема национального производства при негибкости цен во всей системе национальных рынков Кейнсом была разработана статическая краткосрочная модель «доходы—расходы».

Основным условием равновесия на рынке благ является равенство произведенного национального дохода (Y) совокупным расходам на его покупку (Е = С + I + G + NX). Зная функцию потребления, можно записать данное условие в следующем виде:

Y=C₀ + Cyv*(Y-T) + I + G + NX.

Если государственная бюджетно-налоговая политика стабильна, то государственные расходы (G) и чистые налоги (Т) являются заданными величинами. Если неизменны все цены, то будут стабильными значения автономного потребления, инвестиций и чистого экспорта. Следовательно, расходы (Е) будут расти пропорционально доходу: Е = Е(Y). Это означает, что график расходов может быть получен путем сдвига графика потребления вверх по оси ординат на величину автономных расходов (A₀ = C₀ + I + G + NX). Тогда модель «доходы—расходы» графически может быть представлена следующим образом (см. рисунок). Когда экономика находится в точке M, лежащей на пересечении биссектрисы угла и графика расходов, планы производителей и потребителей будут совпадать, т.е. объем выпуска достигнет своего равновесного значения (Y= Y* = Е*).Если достигается реальный объем выпуска (Y1), который меньше своего равновесного значения (Y1 < Y*), на рынке благ возникнет дефицит.Если объем выпуска превышает свое равновесное значение (Y2 > Y*), то на рынке благ возникнет избыток. Оно будет происходить до тех пор, пока реальный объем выпуска не достигнет своего равновесного значения.

Для определения точки равновесия необходимо провести линию под углом 45°. Все точки этой прямой находятся в равновесии - расходы равны доходам. Чтобы найти необходимую нам точку равновесия необходимо построить линию потребления: С=С + MPC-DI, где  С - экзагенное, т.е. не зависящее от изменения дохода, потребление (допустим оно будет равняться 100 единицам);  MPC - предельная склонность к потреблению (примем ее за 0,8); DI - располагаемый доход.  Построим линию С. Примем DI за ноль. Тогда С будет равняться С экзагенному (100). Придадим DI, к примеру, значение 200 единиц. Тогда С = 100+0,8-200=260.  Точка пересечения прямой потребления с линией под углом в 45° называется критической точкой. В этой точке весь доход потребляется. При значениях потребления выше этой точки часть доходов идет на сбережения. Если же потребление превышает располагаемый доход (область слева от критической точки), то оно осуществляется отчасти за счет прежних сбережений.  Теперь необходимо построить линию сбережения и найти точку, где инвестиции равны сбережениям.  Строим линию сбережения S=S+MPS-DI. При DI=0 эта линия будет проходить через точку (- С), т.к. все сбережения будут идти на потребление. Там, где критическая точка проектируется на ось ОХ, S=0. 

Теперь нужно найти точку пересечения линии сбережений с линией инвестиций. Инвестиционный допрос достаточно изменчив. Его размер определяется ожидаемой нормой чистой прибыли, реальной ставкой процента, технологией производства, уровнем налогообложения и другими факторами. Мы в нашем примере сделаем допущение, что инвестиционный спрос равен 50 единицам при всех уровнях дохода. Спроецировав точку пересечения линии S и линии I на линию под углом 45°, мы и найдем точку равновесия. Прямая AE=C+I также пройдет через эту точку (параллельно линии С).  Определение точки общего равновесия необходимо для прогнозирования развития экономики. Если в данный момент национальный доход меньшеравновесного, можно предполагать, что экономика будет расширяться. Если же размер национального дохода превышает равновесный уровень, можно предполагать, что в дальнейшем произойдет сокращение производства. 

12 Фірми, адміністрація яких виступає як представники капіталу, виробляють продукцію, виручають за це кошти і пред’являють попит на робочу силу. Працівники пропонують свою робочу силу, отримують за це винагороду і пред’являють попит на виготовлену продукцію. На основі взаємодії фірм і домашніх господарств на ринку товарів і послуг складається пропорція ділення ВНП на споживання та заощадження. Споживання представляє собою індивідуальне і спільне використання споживчих благ, направлене на задоволення матеріальних і духовних потреб людей. У вартісній формі – це та сума грошей, яка витрачається населенням на придбання матеріальних благ і послуг.  Таким чином, все, що не відноситься до заощаджень, не входить у вигляді податку, не знаходиться на закордонних рахунках – це споживання.  Люди схильні відкладати споживання сьогодні з надією, що споживання в майбутньому принесе їм більше корисності, ніж сьогодні.  Первинним осередком споживання є родина. В ній формуються обсяг і структура споживання. Сімейне господарство характеризується загальним споживчим бюджетом, житловим і накопиченим майном. Споживання населення – один з головних компонентів, які визначають розвиток економіки. На споживчі витрати припадає від 2/3 до 3/4 валового внутрішнього продукту. Вони формують споживчу поведінку, яка є своєрідним індикатором циклічного розвитку економіки.  Для оцінки споживчої поведінки використовується показник – індекс споживчих настроїв (ІСН). Він входить до числа основних макроекономічних показників, на основі яких складають прогнози економічного циклу. Це важливо як для короткострокового планування будь-якого бізнесу, так і для визначення економічної політики держави. Індекс споживчих настроїв був розроблений у 1946 р. у США. Однак інтенсивне його використання почалось в 70 – х роках. Практичне використання індексу для аналізу української економіки почалось з 1994 р. Заощадження – це відстрочене споживання або та частина доходу, яка в нинішній час не споживається. Вони дорівнюють різниці між доходами і поточним споживанням.  Заощадження – це процес, пов’язаний із забезпеченням в майбутньому виробничих і споживчих потреб. Отже, заощадження – це економічний процес, пов’язаний з інвестуванням; частина доходу, що залишається невикористаною при витратах на поточні виробничі та споживчі потреби, накопичується.  Заощадження здійснюються як фірмами, так і домашніми господарствами. Фірми заощаджують для інвестування – на розширення виробництва і збільшення прибутку. Домашні господарства заощаджують з ряду причин, серед яких: мотиви забезпечення старості та передачі спадку дітям, накопичення коштів для купівлі землі, нерухомості та дорогих предметів тривалого користування.  Заощадження та інвестування здійснюються незалежно один від одного, різними економічними суб’єктами і внаслідок різних причин.  Яким чином прибуток розподіляється на споживання та заощадження? Відповідаючи на це запитання, важливо, насамперед, дати характеристику загальних властивостей функції споживання. Вона показує відношення споживчих витрат до доходу в їх русі. Особисте споживання домашніх господарств (С) утворює найважливішу складову частинускладає|що укладає ефективного попиту. Але якщо згадати, що заощадження (S) представляють собою перевищення доходу над споживчими витратами, то стане зрозумілим, що аналізуючи фактори, які визначають споживання, ми одночасно розглядаємо і фактори, від яких залежить заощадження: Y = C + S, де Y– доход; C – споживання; S – заощадження. Дане рівняння показує, що частина доходів іде на особисте споживання С, а надлишок приймає форму заощаджень S. Разом з тим витрати суспільства можуть бути представлені, з одного боку, як попит на споживчі потреби С, а з іншого – на інвестиційні І: Y = С + I. У формалізованому вигляді споживання можна виразити наступною функцією: С = С(Y). Однак доход є основним фактором, який визначає не тільки споживання, але і заощадження: S = S(Y). Дослідженнями встановлено, що споживання рухається в тому ж напрямку, що і доход. Однак споживання залежить не тільки від доходу, але і від так званої граничної схильності до споживання (МРС). Гранична схильність до споживання виражає відношення будь-якої зміни в споживанні до тієї зміни в доході, яка його викликала. Математично це виглядає так: Ця модель показує нам, що частина додаткового доходу іде на прирощування споживання.  Гранична схильність до заощадження – це відношення будь-якої зміни в заощадженнях до тієї зміни в доході, яка його викликала: Під інвестиціями прийнято розуміти використання заощаджень з метою створення нових виробничих потужностей і капітальних активів. До складу інвестицій входять усі витрати на придбання машин і обладнання, проведення усіх будівельно-монтажних робіт і зміна запасів. Рух цінних паперів (купівля – продаж державних облігацій) до інвестицій прямого відношення не має і означає тільки передачу з рук в руки титулу власності на вже існуючі активи. Здійснення інвестицій безпосередньо пов’язане з товарним ринком, тоді як купівля – продаж облігацій – з ринком цінних паперів. При цьому інвестиції виявляють не однаковий вплив на ринок благ в короткостроковому і довгостроковому періодах. В результаті інвестування в короткостроковому періоді на ринку благ збільшується тільки попит. Обсяг пропозиції залишається незмінним, бо об’єкти, що будуються, ще не дають віддачі у вигляді продукції та послуг. У довгостроковому ж періоді під впливом інвестицій на ринку благ буде змінюватись як попит, так і пропозиція.