У чому сутність педагогічного спілкування?

Повноцінний розвиток людини, передусім психічний і соціальний, залежить від її спілкування із собі подібними homo sapiens. Люди, які оточують особистість, є невичерпним джерелом її соціального становлення. Головним інструментом, що забезпечує зв'язок особистості з іншими людьми, є спілкування. Тому потяг кожної людини до спілкування зумовлений природними потребами. Серце людини зіткане з її людських стосунків з іншими людьми. Ставлення однієї людини до іншої є своєрідною сутністю, ядром справжньої життєвої психології. Без спілкування мав би зупинитися розвиток людини як особистості. Адже навіть тварини живуть і розвиваються завдяки спілкуванню з істотами свого виду чи роду.

Прагнення до людського спілкування виступає своєрідним внутрішнім стимулом, рушієм діяльності особистості.

Педагогічне спілкування — це система органічної соціально-психологічної дії учителя-вихователя і вихованця в усіх сферах діяльності, що має певні педагогічні функції, спрямоване на створення оптимальних соціально-психологічних умов активної та результативної життєдіяльності особистості.

Оптимальним треба вважати таке спілкування педагога з вихованцями у процесі навчально-виховної роботи, яке створює найбільш сприятливі умови для розвитку позитивної мотивації у навчальній діяльності, для соціально-психологічного розвитку дитини, забезпечує сприятливий емоційний клімат у всіх сферах діяльності, ефективне керівництво соціально-психологічними процесами в учнівському колективі та дає змогу максимально використовувати особистісні якості вихованців.

Професійне педагогічне спілкування — це взаємообумовлений процес рольових ігор учителя-вихователя і вихованців. Якщо для педагога спілкування є передусім видом професійної діяльності, то для учня — це вид повсякденної життєдіяльності. Тому, спілкуючись з учнями, педагог не тільки взаємодіє з вихованцем, він повинен залишатися одночасної поза ним, бо йому треба спостерігати, аналізувати, коригувати, приймати рішення та ін.

Оскільки ми розуміємо спілкування як діяльність, необхідно виділити такі аксіоматичні чинники: а) інтенціональність (наявність конкретної мети та специфічних мотивів); б) результативність (міра збігу досягнутого результату з означеною метою); в) нормативність (необхідність соціально-психологічного контролю за перебігом і результатами акту спілкування).

Виділяють також певні умовні категорії спілкування: діяльність, взаємодію, взаємостосунки, суспільні стосунки, взаємооцінку.

Керівництво дитячими групами

Керівництво дитячими групами і колективами Навчання дітей спілкуванню і взаємодії з людьми. Керування міжособистісними взаєминами в дитячих групах і колективах. Організація дитячої групової діяльності. Розвиток особистості в дитячих групах і колективах. Стиль і методи керівництва дитячими групами і колективами мають відрізнятися від прийомів керівництва колективами дорослих людей, так як в якості основного завдання в керівництві дитячими групами і колективами постає задача навчання і виховання у дітей умінь і навичок групової взаємодії. Існують і вікові особливості керівництва дитячими групами, які відображують специфіку вікової психології і забезпечують передачу відповідних комунікативних умінь. Практично педагог, коли організовує роботу дитячих колективів, повинен прагнути до наступних цілей: 1. Навчити дітей правильно розподіляти між собою ролі в спільній діяльності і виконувати свої рольові обов'язки. 2. Навчити дітей бути керівниками в груповій діяльності. 3.Навчити дітей підкорятися заданим правилам спільної праці, бути також і хорошими виконавцями. 4.Навчити дітей вміло спілкуватися одне з одним, встановлювати і підтримувати добрі ділові взаємини. 5.Навчити дітей створювати в групі емоційно сприятливі особисті взаємини. 6.Навчити кожну дитину бути незалежною в групі або колективі, переслідуючи власні цілі; в той же час враховувати інтереси інших членів групи. 7.Навчити дітей вміло вести дискусію, висловлюватися самим і слухати інших, доводити свою правоту і визнавати правильність позицій інших людей. 8.Навчити дітей розв'язувати конфлікти у сфері особистих і ділових міжособистісних взаємин. Дві найважливіші ролі, які зустрічаються практично у всіх організованих групах дитячого типу, - це ролі керівника і виконавців. Їх виконанню в першу чергу необхідно навчити дітей. Навчання діловому спілкуванню з метою підтримки ефективної взаємодії передбачає розвиток у дитини уміння змінювати стратегію і тактику внутрішньогрупової поведінки в залежності від ситуації і особливостей партнера по спільній діяльності, гнучко пристосовуватись до нього. Для цього дитина повинна бути готовою прийняти на себе різні ролі в групі, а за необхідністю - обов’язки товаришів по діяльності, навчитися діяти рішуче, швидко і впевнено в будь-якій ситуації. Важливою умовою гарної ділової взаємодії є сприятливі взаємини членів групи. Тому дітей необхідно також вчити встановлювати гарні особисті контакти, створювати і підтримувати у людей гарний настрій. Це вимагає засвоєння дітьми прийомів емоційно сприятливого міжособистісного спілкування. В спільній діяльності у людей виникають суперечки, дискусії, протиріччя у поглядах, які можуть, якщо їх своєчасно не зняти, перерости у конфлікт. Якщо мати на увазі природню імпульсивність дітей, їх емоційну експансивність і нестриманість, невміння контролювати свої дії і вчинки, важливо як можна раніше навчити дітей дотримуватись певних правил у суперечках та дискусіях - таким, які попереджають виникнення конфліктних ситуацій в спільній діяльності. Такі загальні цілі психолого-педагогічної роботи з дитячими групами та колективами. Велику роль міжособистісним взаєминам в дитячому віці відводять тому, що в ці роки в системі людських інтерперсональних зв'язків відбувається активний процес становлення особистості, а міжособистісні взаємини являють собою найбільш ефективний засіб керування розвитком особистості. В соціально-психологічно зрілих групах і колективах, тобто в таких об'єднаннях дітей, які зайняті якою-небудь серйозною спільною діяльністю, існує два основних види взаємин: ділові і особисті. Їх розвиток і функціонування здійснює переважно вплив на формування ділових і особистісних якостей дитини. Тому необхідно паралельно розвивати в дитячих групах і колективах як ділові, так і особистісні взаємини їх учасників. До ділових взаємин в групах дітей можна зарахувати ті, які складаються в грі, навчанні і праці - основних видах спільної діяльності дітей: керівництво, підлеглість, розподіл обов'язків, координація дій, складання планів і програм, їх обговорення і реалізація, підведення підсумків, здійснення взаємодопомоги тощо. В кожному підвиді ділових взаємин формується і розвивається та чи інша соціально корисна особистісна якість або група таких якостей. Наприклад, включення дитини до керівництва дитячим колективом сприяє становленню у неї практичного інтелекту і відповідальності, більш глибокого розуміння інтересів інших людей і уміння враховувати їх на практиці. Виконання в групі ролі підлеглого розвиває у дитини дисциплінованість, а особиста участь в розподілі обов'язків формує у неї більш широкий погляд на проблему ділових зв'язків і взаємин людей, тренує спостережливість і пам'ять. Керівництво товаришами по групі з метою координації їх зусиль розвиває у дитини оперативність і гнучкість мислення. Складання планів і програм спільної діяльності, їх обговорення і підведення підсумків спонукають дітей до удосконалювання комунікативних умінь і навичок, в тому числі уміння слухати, розуміти, висловлювати свої думки, доводити, йти на компроміс. Керівництво діловими взаємовідносинами дітей в процесі їх індивідуального розвитку поступово охоплює різні сфери діяльності: гру, навчання і працю. Це один з напрямків в розвитку у дітей уміння працювати разом з іншими людьми. Другий напрям пов'язаний з поступовим переходом від зовнішньої організації і контролю діяльності до самоуправління і самоконтролю в дитячих групах і об'єднаннях. Бажано, щоб в сюжетно-рольових іграх дітей спочатку приймали участь дорослі, а потім всю гру організовували і проводили самі діти. В керуванні діловими взаєминами дітей є певні вікові відмінності. В дошкільному віці всі ділові стосунки і умови їх розвитку повинні бути представлені дітям в наочно-дійовій або наочно-образній формі, так як більш високий рівень інтелектуального розвитку їм ще не досяжний. До спільного планування як більш складній і розвинутій формі ділових взаємин можна переходити в старшому дошкільному або молодшому шкільному віці. Доросла людина повинна вміти пояснювати дітям, що таке план діяльності, для чого і як він складається. Разом з дітьми їй необхідно розробити два або три найпростіших плану, за якими в подальшому буде розгортатися їх спільна діяльність. Переходити до самостійного планування діти можуть наприкінці молодшого шкільного віку, причому не лише в грі і праці, але також і в навчальній діяльності. Розвинуту систему самоуправління і самоконтролю діяльності можна включати в підлітковому і ранньому юнацькому віці, причому участь дорослого в керуванні зводиться в основному до ролі консультанта і радника. Методи керівництва діяльністю підлітків мають бути зовсім іншими, ніж в більш ранні вікові періоди. Особисті взаємини дітей, їх розвиток і керівництво дитячими групами і колективами має свою логіку. Оскільки головним завданням розвитку взаємин стає закріплення і збагачення їх моральної основи, то задача педагога у тому, щоб у вигляді нормативів і взірців задавати і підтримувати необхідні норми моральності і реалізувати їх в системі дитячих групових міжособистісних взаємин. Найважливішими з них є порядність, доброта, відповідальність, співпереживання, готовність прийти на допомогу. Такі взаємини можуть створюватись в групах дітей, починаючи з раннього віку, причому формування і закріплення моральних стосунків в дитячих групах повинно знаходитись на першому місці у порівнянні з діловими взаємовідносинами. Організація діяльності дитячих груп і колективів повинна бути такою, щоб об'єктивно створювати оптимальні умови для научіння і виховання особистості, для набуття нею позитивних якостей. Перша така умова - забезпечення кожному члену дитячої групи або колективу можливості для активної участі і всіх її справах. Друга умова - отримання багатого і різноманітного досвіду спілкування і спільної діяльності в групах. Третя умова - використання в групах або колективах таких норм і правил взаємодії, які інтереси особистісного розвитку дітей ставлять на перший план. Четверта умова - відтворення в практичній діяльності дитячих груп і колективів тієї соціальної реальності, з якою діти, коли стануть дорослими, обов'язково повинні будуть зустрітися. П'ята умова - виявлення задатків дитини і перетворення їх у здібності. Перша з визначених умов може бути виконана лише тоді, коли кількість учасників в дитячій групі відносно невелика, тобто така, яка дозволяє кожному членові групи вільно поводити себе і з повною віддачею сил включитися в спільну діяльність. Практика показує, що оптимальною за складом є група від 3 до 7 чоловік. Для того щоб виконати другу умову, рекомендується систематично змінювати склад і розподіл ролей в дитячих групах. Це дозволяє дітям отримувати багатий і різнобічний досвід спілкування, засвоювати різні форми рольової поведінки, виробляти потрібні і досить гнучкі комунікативні уміння і навички. Чим менший вік дітей, тим меншою за кількістю повинна стати група, в якій це все відбувається. Наприклад, для дітей раннього і дошкільного віку можна рекомендувати створення груп по 2-4 дитини в кожній, для дітей молодшого шкільного віку - 3-5, для підлітків і юнаків - групи по 5-7. Завдяки постійному збільшенню розмірів групи з віком, задачі, які дітям доводиться вирішувати, стають складнішими, і це збагачує досвід їх міжособистісного спілкування. Третьої з названих умов буде дотримано, якщо стосунки між групою і кожним окремо взятим її членом будуть будуватися на рівноправній, демократичній основі. Це в даному випадку означає, що кожна дитина в групі отримує такі ж права, як і група в цілому, і якщо її погляди не співпадають з поглядами більшості інших членів групи, то за самою дитиною залишається право діяти в тому чи іншому випадку по-своєму. Складаючи програму колективного виховання дітей, необхідно включити в неї групові справи, пов'язані з вирішенням найбільш складних життєвих проблем. Обов'язково повинні туди ввійти ті види спільної діяльності дітей, в яких вирішуються проблеми етичного, політичного, економічного і культурного характеру. Види діяльності, в які практично включені діти, повинні не тільки готувати їх до життя, але й психологічно розвивати. Дитячі групи і колективи, зокрема в закладах навчально-виховного типу, повинні створюватися для вирішення певних, розвиваючих задач і знаходитись в зоні найближчого (потенційного) розвитку дитини. Група або колектив можуть здійснювати двобічний, як позитивний, так і негативний вплив на особистість, і важливо посилити перше, зводячи до мінімуму друге. Поза спілкуванням з дорослими людьми та іншими дітьми дитина навряд чи набуде необхідних їй людських якостей. Отже, колектив їй необхідний. Але якщо колектив наділений занадто великими повноваженнями і владою над особистістю, а також при недостатньо високому рівні власного розвитку дитини може перешкоджати його подальшому росту. Педагог на практиці зустрічається, таким чином, з складним завданням: як, керуючи розвитком самого колективу, посилювати його позитивний і зменшувати можливий негативний вплив на особистість дитини. Для того, щоб позитивно і різнобічно впливати на особистість дитини, дитячий колектив повинен жити досить різнобічним життям, що містить види діяльності, які сприяють розвитку особистості.