Аналітична психологія Юнга

Аналітична психологія — напрямок неофрейдизму, засновником якого є швейцарський психолог і культуролог К. Г. Юнг. Це вчення грунтується на понятті колективного несвідомого, в якому знайшли відображення дані антропології, етнографії, історії культури і релігії, проаналізовані Юнгом в аспекті біологічної еволюції і культурно-історичного розвитку, і яке проявляється у психіці індивіда. Як одиниці аналізу психіки Юнг запропонував поняття архетипу як вродженого зразка поводження, що відповідає різним пластам психіки людини: тварини, загальнолюдського, родового, сімейного та індивідуального. Енергетика архетипу обумовлена тим, що він є проявом лібідо. Крім поняття колективного несвідомого Юнг дав опис екстравертований (спрямований переважно на зовнішній світ) і інтровертований (спрямований на внутрішній, суб'єктивний світ) установок.

Критика в бік психоаналізу

Те, що психоаналіз відкрив підсвідомість, не можна використовувати на його захист. Справді, у сучасній психології вивчається підсвідоме сприйняття і є експериментальні дані^[2]. Але підсвідомість не є оригінальним відкриттям психоаналізу. Ця ідея походить ще від Лейбніца, від його petites perceptions (маленькі відчуття)^[2]. Прямим конкурентом Фройда був Жане, тільки замість витиснення він говорив про дисоціацію.

Наукова критика спирається на те, що досі, через майже 130 років існування психоаналізу, не з'явилося експериментів, які б підтверджували оригінальні відкриття психоаналізу, а саме, що у підсвідомості знаходяться сексуальні та агресивні бажання проти сибсів та батьків (підсвідомість існує, але вона не схожа на те, як її описував Фрейд), що розвиток дитини проходить через визначені Фрейдом фази, що методи виховання залишають остаточний слід у психіці^[3]. Також є історичні дослідження, які кажуть, що знамениті класичні історії лікування, розказані Фрейдом, є фальсифікацією^[4].

Витиснення, іншими словами, існування заблокованої (або дисоційованої) і поновленої (з допомогою терапії) пам'яті, є контроверсійною темою у психології. Захисники теорії вказують на те, що суттєва частина людей, які пережили сексуальні домагання в дитинстві, відповідають, що в їх житті були періоди, коли вони не могли згадати про сексуальні домагання^[5]. Опоненти вказують, що жертви справді травматичних подій (війна) не те, що не витисняють спогадів, а навпаки, не можуть їх забути; що у дослідженнях відсутня контрольна група; що амнезію у деяких випадках можна пояснити фізичними ушкодженнями мозку; також на інші методологічні хиби в дослідженнях^[6][7].

Див. критику Карлом Поппером психоаналізу у статті «Принцип спростовуваності», розділ «Психоаналіз».

Проти однієї теорії в психоаналізі є особливо гостра критика. Психоаналітик Бруно Беттельґейм стверджував, що причиною аутизму є агресивне або байдуже відношення батьків до дітей, особливо матері. Тому цю теорію називають холодильна мати (refrigerator mother). По смерті Беттельґейма його вчення було дискредитоване, але у Беттельґейма лишилися послідовники^[8]. Діагностику аутизма проводив сам Беттельґейм, тож сумнівно, що діти справді хворіли аутизмом і що їх вилікував метод Беттельґейма. Беттельґейм наводив надвисоку статистику вилікуваних — 85 % — ще нікому не вдалося досягти такої ефективності лікування аутизму^[9][10]. Однак провал вчення Беттельґейма може сприйматися як вина однієї людини, а не психоаналізу.

Певні кола психіатрів поділяють думку, що психоаналітична психотерапія є неефективною для лікування неврозів, депресій та інших психічних розладів. ^[11][12][13]