
- •1.2. Завдання психологічної науки
- •Інші визначення
- •Індивідуальні особливості уяви
- •Види уяви
- •Форми уяви
- •Поняття «мислення» в історії філософії
- •Сучасні концепції мислення
- •Основні функції мислення
- •Інтуїтивне мислення — аналітичне мислення
- •За характером виконуваних завдань: Теоретичне мислення — практичне мислення
- •Творче мислення — критичне мислення
- •За змістом спонукальних механізмів розумового процесу: Оцінне мислення — емоційне мислення
- •За функціями, які виконує мислення у загальному процесі життєдіяльності розрізняють абстрактну і конкретну «розумову установку» (к.Гольдштейн)
- •Види пам'яті
- •Фізіологія
- •Покращення
- •Моделювання пам'яті
- •Межі поняття
- •Особливості
- •Класи емоційних станів
- •Класифікація емоцій
- •Десять фундаментальних емоцій (за к. Ізардом)
- •Фізіологія
- •Мімічні прояви
- •Емоційний відгук
- •Формули емоцій Формула Симонова
- •Формула Анохіна
- •Характер (психологія)
- •Риси характеру
- •Теорії і типології характерів
- •Особливості характеру
- •Зв'язок з темпераментом
- •Історія
- •Психологія
- •Сучасний підхід
- •Властивості темпераменту
- •Вплив темпераменту
- •Темперамент у теорії Павлова
- •Роль темпераменту в діяльності людини
- •Кілька основних класів проявів несвідомого
- •Історія
- •Несвідоме у вченні Зигмунда Фрейда
- •Несвідоме у вченні Карла Юнга
- •Несвідоме у вченні Жака Лакана
- •Несвідоме у дослідженнях радянських психологів
- •Теорії і школи Фрейдизм
- •Структурна модель психіки
- •Комплекс Едипа
- •Захисні механізми психіки
- •Стадії розвитку особистості
- •Аналітична психологія Юнга
- •Критика в бік психоаналізу
- •Дослідження Клауса Граве
Історія
Загальна ідея про несвідоме, що сходить до вчення Платона про пізнання-спогад (анамнез), залишалася панівною аж до нового часу. Інший характер вона одержала після постановки Рене Декартом проблеми свідомості. Ідеї Декарта, що стверджував тотожність свідомого і психічного, послужили джерелом уявлень про те, що за межами свідомості може мати місце тільки чисто фізіологічна, але не психічна, діяльність мозку.
Концепція несвідомого вперше чітко сформульована Годфрідом Лейбніцем («Монадологія», 1720). Вона трактувала несвідоме як нижчу форму душевної діяльності, що лежить за порогом усвідомлених уявлень, які піднімаються, наче острівці, над океаном темних сприйнятть.
Першу спробу строго матеріалістичного пояснення несвідомого здійснив Д. Гартлі (Англія), який пов'язував несвідоме з діяльністю нервової системи. Німецька класична філософія розглядала в основному гносеологічний аспект несвідомого. Іммануїл Кант пов'язує несвідоме із проблемою інтуїції, питанням про чуттєве пізнання (несвідомий апріорний синтез).
Інший характер знайшло несвідоме у поетів-романтиків і теоретиків романтизму, що розвивали на противагу раціоналізму Просвітництва свого роду культ несвідомого, як глибинного джерела творчості.
Ірраціоналістичне вчення про несвідоме висунув Артур Шопенгауер, продовжувачем якого виступив Едуард Гартман, який поставив несвідоме у ранг універсального принципу, основи буття й причини світового процесу.
В XIX столітті почалася лінія властиво психологічного вивчення несвідомого (німецькі вчені Йоган Фрідріх Гербарт, Г. Фехнер, Вільгельм Вундт, Т. Ліппс). Динамічну характеристику несвідомого вводить Гербарт (1824), відповідно до якого несумісні ідеї можуть вступати між собою в конфлікт, причому слабші витісняються зі свідомості, але продовжують на нього впливати, не втрачаючи своїх динамічних властивостей.
Новий стимул у вивченні несвідомого дали роботи в області психопатології, де з метою терапії стали застосовувати специфічні методи впливу на несвідоме (спочатку — гіпноз). Дослідження, особливо французької психіатричної школи (Жан Мартен Шарко й ін.), дозволили розкрити відмінну від свідомої психічну діяльність патогенного характеру, не усвідомлювану пацієнтом.
Несвідоме у вченні Зигмунда Фрейда
Експериментальна розробка поняття несвідомого була вперше проведена Зигмундом Фрейдом, який показав, що багато дій, реалізацію яких людина не усвідомлює, мають осмислений характер і можуть бути пояснені за рахунок дії потягів (переважно — сексуальних). Ним було розглянуто, як та або інша мотивація проявляється в сновидіннях, невротичних симптомах і творчості. Відомо, що головним регулятором людської поведінки служать потяги й бажання суб'єкта. Будучи лікарем, він зіштовхнувся з тим, що ці неусвідомлювані переживання і мотиви можуть серйозно обтяжувати життя й навіть ставати причиною нервово-психічних захворювань. Це спрямувало його на пошуки засобів рятування своїх пацієнтів від конфліктів між тим, що говорить їхня свідомість, і несвідомими спонуканнями. Так народився фрейдівський метод психоаналізу.