УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ ПІД ІНОЗЕМНОЮ ЗВЕРХНІСТЮ (друга пол. XVII-XVIII ст.)
1. Загальний історичний огляд
Укладаючи договір 1654 року, Москва визнала Україну самостійною, незалежною державою, але, розглядаючи Україну як майбутню територію свого царства, вона прагнула обмежити українську державність, маючи за кінцеву мету замінити протекторат повною інкорпорацією України. В другій половині XVII-XVIII ст. українська державність розвивалась під зверхністю іноземних держав: Московського царства (пізніше Російської імперії), Польщі, Австро-Угорщини. Фактично Україна виявилась в ситуації, за якої національна державність продовжувала існувати, але регресувала, зводилася нанівець зусиллями спочатку протекторів, а потім окупантів.
Початково Москва виконувала договірні умови. Об'єднані московські й українські сили весною 1654 року виступили проти Польщі на білоруському театрі воєнних дій. Але вже тоді царський уряд мав на меті не захист України, а повернення земель, які Московська держава втратила за Поляновським договором У відповідь вже восени 1654 року поляки, об'єднавшись з татарами, пройшли і обернули на руїну Брацлавщину. Проти них виступив Хмельницький з козацьким і московським військом. Наприкінці січня 1655 року неподалік від Білої Церкви відбулась генеральна битва. Вона не виявила переможця; з обох сторін полягло 15 тис. Таке завершення першого року договору розвіяло даремні сподівання українців на московського царя як на могутнього володаря, спроможного захистити Україну.
Богдан Хмельницький розпочав пошук нових союзників. Найбільше значення для нього мали стосунки з Швецією, яка довгий час вела війну з Польщею і намагалися схилити Україну на розрив з Росією. Однак на той момент Хмельницький не мав наміру зробити Україну нейтральною державою під двостороннім протекторатом Москви і Швеції.
Москва, порушуючи умови договору, у 1656 році уклала зрадницьку щодо України сепаратну Віденську угоду з Польщею. Стало відомо, що на переговорах в обхід України ставилось питання про повернення її під владу Польщі. У відповідь Хмельницький організовує коаліцію Швеції, Семигороду, Молдавії, Волощини, Бранденбургу і Литви, спрямовану проти Польщі, Кримського ханства і, певною мірою, проти Москви, маючи на меті відвоювати у Польщі західноукраїнські землі. Водночас він прагнув домогтися незалежності України від агресивної політики Москви.
Воєнні дії, які розпочалися у січні 1657 року, принесли перемогу Українській державі. Сили коаліції розбили під Замостям коронного гетьмана Потоцького, оволоділи Краковом, зайняли Замостя і, нарешті, Варшаву. Шляхта Турово-Пінської землі - і православна, і католицька - звернулася до гетьмана з заявою про добровільне приєднання "на вічні часи" до Української держави. З таким же проханням звернулася і шляхта Волині.
Влітку 1657 року ситуація змінюється не на користь коаліції. Політичні і військові успіхи Хмельницького і його союзників викликали занепокоєння у сусідніх держав. В результаті об'єднані сили Польщі, Данії і Австрії визволили польську територію. В цей же час стався заколот у козацьких колах. За збігом обставин помирає Богдан Хмельницький (6 серпня 1657 року в Чигирині).
Був втрачений лідер, під проводом якого відбулось визволення від іноземного панування і створювалась незалежна національна державність. Для України настали трагічні часи, її подальша історія - це цілеспрямоване обмеження, скорочення та знищення національної суверенності, спочатку московським самодержавством, а пізніше - Російською імперією.
У серпні 1657 року в Чигирині старшинська рада обрала гетьманом генерального писаря Івана Виговського. Однак московські правлячі кола ця кандидатура не задовольняла. В Україні розгорнулась боротьба за гетьманську владу, а фактично, громадянська війна, період якої отримав назву "Руїни".
Гетьман Виговський, генеральна старшина та більшість полковників приймають рішення про розрив з Москвою та зближення з Польщею.
У вересні 1658 року було укладено Гадяцьку угоду про унію України з Польщею. В цій угоді передбачалося утворення нового державного федеративного союзу Польщі, Великого князівства Литовського та України. Україна отримувала право мати своїх урядовців, власну державну казну, монету, судовий трибунал з діловодством українською мовою, армію - 30 тис. козаків і 10 тис. найманців. Найвища законодавча влада мала належати Раді - своєрідним українським зборам. Берестейська церковна унія скасовувалася в усіх трьох державах, усім конфесіям забезпечувався рівний правовий статус.
Москва зреагувала на цю угоду весною 1659 року. В червні під Конотопом відбулася генеральна битва, в якій московська армія була вщент розбита. Але Виговський не зміг скористатися цією перемогою; проти нього визрівала змова. Більшість українського народу не прийняла Гадяцької угоди.. Населення ще не забуло польсько-шляхетського гніту, з-під якого воно щойно визволилось. Будь-яке зближення з Польщею в народі розцінювалось як зрада інтересам України. Старшинська рада, яка зібралася в Білій Церкві, обирає гетьманом Юрія Хмельницького і розриває союз з Польщею.
На той час російська армія зайняла все Лівобережжя. На раді в Переяславі в 1659 році під тиском Москви були прийняті Переяславські статті, в яких передбачався контроль царя над козацьким військом, обмежувалась влада гетьмана. Функції і права старшинської адміністрації підпорядковувались царським воєводам.
Царський уряд посилає московське і українське козацьке військо на Правобережну Україну. Поляки в цих умовах запропонували козацькій старшині переговори, на що та відразу ж погодилась. Було укладено Слободищенський трактат, основою якого стала Гадяцька угода. Була досягнута домовленість про автономію України на чолі з гетьманом Юрієм Хмельницьким. Поляки разом з татарами розгромили московське військо, але не використали своєї переваги для вступу на Лівобережжя України.
Всі ці події відбувалися на тлі жорстокої міжусобної боротьби за гетьманство. В 1663 році гетьманом Лівобережної України було обрано Брюховецького - вірного прислужника Москви. На Правобережжі в 1663 році замість Ю.Хмельницького обирається Павло Тетеря.
Україна фактично розпалась на дві цілком відособлені частини. Відповідно вона мала і двох гетьманів, які ворогували між собою. В історії України починалась Руїна.
У 1665 році гетьманом Правобережжя було обрано Петра Дорошенка, який прагнув об'єднати обидві частини України, відновити незалежну від Москви і Польщі Українську державу. В якості союзника Дорошенко обирає Туреччину.
13 січня 1667 року в селі Андрусові, поблизу Смоленська, було укладено перемир'я між Московською державою і Польщею (Андрусівське перемир’я). Лівобережна Україна залишилася за Москвою, Правобережжя за Польщею, крім Києва, який на два роки залишався за Москвою. Запорозька Січ потрапляла під юрисдикцію обох держав. Внаслідок угоди двох країн стався поділ української території на дві частини. Царський уряд порушив договір 1654 року, за яким він зобов'язувався зберігати "права і вольності" України.
Андрусівська угода викликала гнів українського народу. Вибухнуло повстання, що охопило як Лівобережжя, так і Правобережну Україну. Повстання було спрямоване і проти панування Польщі і проти Московської держави. Дорошенко на деякий час об'єднує Україну. В 1668 році в Глухові старшинська рада обирає гетьманом Лівобережжя Дем’яна Многогрішного. В 1669 році були прийняті Глухівські статті, які значно зменшували число воєвод і обмежували їхні функції в українських містах командуванням царськими гарнізонами.
Андрусівське перемир'я призвело до посилення протурецьких настроїв у середовищі козацької старшини. В 1669 році при активній участі гетьмана Дорошенка було оформлено протекторат Туреччини над Правобережжям. Таким шляхом Дорошенко намагався вивести Україну з-під влади Польщі й Москви. Однак турецький султан скористався ситуацією у власних інтересах. У 1672 році трьохсоттисячне турецьке військо вторглося на Правобережну Україну під формальним приводом її захисту. Безчинства, грабунки, що їх чинили турецькі й татарські союзники Дорошенка, відвернули від нього народ. Гетьманом обирають Самойловича. Під час його правління Українська православна церква в 1685 році була підпорядкована московському патріархату.
25 липня 1687 року гетьманом Лівобережжя України було обрано Івана Мазепу. На старшинській раді були затверджені так звані Коломацькі статті, (вони вже традиційно приймалися при обранні нового гетьмана), ст. 19 без усяких застережень проголошувала Україну частиною Московської держави.
За царювання Петра І Українська держава ще більше обмежується в автономії. У 1706 році за указом царя козацьке військо переходить під командування Москви. Петро І використовував козаків у всіх війнах, які він вів. Він же наніс нищівний удар по економіці України, фактично скасувавши вільну торгівлю. В цей час було розпочато колоніальну політику і стосовно культури України. Окремим указом 1709 року були заборонені українська мова, національне книгодрукування.
За царювання Петра І в Україні було зроблено останню спробу відновити державну самостійність. Ця спроба пов'язана з іменем Івана Мазепи, який, удаючи лояльне ставлення до царя, зберігав надію на відокремлення від Російської держави. Петро І в той час мав намір замінити козацтво рекрутчиною, а Україну перетворити у типову провінцію імперії. Скориставшись шведсько-російською війною, Мазепа при підтримці генеральної старшини і більшості полковників уклав із шведським королем Карлом XII угоду, яка гарантувала Україні абсолютне невтручання будь-якої держави у її внутрішні справи, недоторканість її кордонів.
Розгром шведських військ під Полтавою в 1709 році перекреслив наміри Мазепи. З частиною козаків він змушений був рятувати себе і своїх прибічників за Дунаєм в турецьких володіннях, де невдовзі і помер.
У 1710 році на старшинській раді в Бендерах гетьманом у вигнанні було обрано Пилипа Орлика, за участю якого у 1710 році була підготовлена та прийнята Конституція Української держави.
Ще у 1708 році, після переходу Мазепи на бік Карла XII, гетьманом Лівобережжя було обрано Івана Скоропадського. Після його смерті, у 1722 році Петро І заборонив вибори нового гетьмана. Гетьманство було відновлено після смерті Петра І у 1727 році. Царський уряд пішов на цей крок, щоб мати підтримку з боку козацької старшини у зв'язку із загостренням російсько-турецьких відносин.
Обраний гетьманом Данило Апостол 22 серпня 1728 року звернувся до царя з проханням затвердити "гетьманські статті". У відповідь на це він отримує "Решительные статьи", в яких зовсім не згадується про договір України з Москвою 1654 року. Ці статті мали форму наказу царського уряду гетьманові. В цілому статейні пункти Данила Апостола були витримані в дусі ствердження автономії української державності. Після смерті Данила Апостола гетьманство знову ліквідується. Для управління справами України було створено II Малоросійську Колегію.
Гетьманство знову, вже востаннє, відновлюється при Єлизаветі Петрівні, яка в 1747 році видала царську грамоту про обрання гетьмана. Ним у 1750 році було обрано нікому не відомого 22-річного сільського хлопця Кирила Розумовського. Це була пора останнього піднесення старої козацько-гетьманської держави. За Розумовського в Україні було проведено ряд реформ: соціальну, військову, судову тощо. У1762 році на російський престол вступила Катерина II. Вона послідовно проводила принцип централізації управління й скасувала автономію окремих народів, що входили до складу Російської імперії. В Україні першим мало бути скасоване гетьманство. Наприкінці 1763 року Катерина II викликала Розумовського до Петербургу і поставила вимогу "добровільно" зректися гетьманства, що він і зробив. В цей час Україна остаточно перетворилась в декілька адміністративно-територіальних одиниць Російської імперії.