3.2. Порядок залучення до участі у справі або вступу в справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору

Для того щоб вступити в цивільну справу як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, учасники правовідносин, справи щодо яких розглядають у порядку цивільного судочинства, повинні мати цивільну процесуальну правосуб’єктність, тобто бути наділеними цивільною процесуальною правоздатністю та цивільною процесуальною дієздатністю.

Цивільний процесуальний статус третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, виникає в учасників правовідносин, справи щодо яких розглядають у порядку цивільного судочинства, не з моменту відкриття провадження у справі, а з моменту їх вступу у справу або залучення до участі в справі за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 ЦПК України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може вступити в справу лише до ухвалення судового рішення, яким закінчується розгляд справи в суді першої інстанції (рішення суду, ухвали про залишення заяви без розгляду або про закриття провадження у справі).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може вступити в цивільну справу із власної ініціативи (ч. 4 ст. 36 ЦПК України). Також, відповідно до ч. 2 ст. 35 ЦПК України, її може бути залучено до участі у справі з ініціативи будь-якої особи, яка бере участь у справі, або, за наявності відповідних підстав, – суду.

Особа, яка вважає, що рішення суду за результатами розгляду спору між позивачем і відповідачем може вплинути на її права й обов’язки стосовно однієї зі сторін, може сама (особисто або через представника) із власної ініціативи звернутися до суду із заявою про допуск її до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Заяву про допуск до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, слід подавати в письмовій формі. Вона має містити: 1) найменування суду, до якого подають заяву; 2) ім’я (найменування) особи, яка подає заяву, місце її проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку, а також ім’я її представника, якщо заяву подає представник, наділений відповідними повноваженнями; 3) номер і назву справи, в яку бажає вступити третя особа; 4) підстави, з яких ця особа вступає в справу як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, зокрема, необхідно зазначити, що між стороною і третьою особою існують певні правовідносини, а також те, як майбутнє рішення суду вплине на права й обов’язки цих осіб; 5) підпис особи, яка подає заяву, або її представника.

До заяви про допуск до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, потрібно додати її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Суд має надіслати копії цієї заяви всім особам, які беруть участь у справі.

Заява третьої особи без самостійних вимог не оплачується судовим збором.

Вступ в цивільний процес третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору не зобов’язує суд і не дає права при розгляді цивільної справи повертатися до її початку.

Після набрання законної сили рішенням суду за результатами розгляду спору між позивачем і відповідачем в однієї зі сторін може виникнути право вимоги до третьої особи або, навпаки, до однієї зі сторін зможе заявити вимогу третя особа. У зв’язку з цим, якщо сторона знає про існування третьої особи, вона зобов’язана повідомити про неї суд (ч. 1 ст. 36 ЦПК України).

Наприклад, ч. 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. А згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Тобто в даному випадку на відповідача (особу, яка на відповідній правовій підстав володіє джерелом підвищеної небезпеки) покладається обов’язок повідомити про третю особу (наприклад, водія транспортного засобу), оскільки у відповідача за рішенням суду виникне право заявити регресну вимогу до третьої особи (водія).

Повідомлення про третю особу може бути як усним, так і письмовим. Усне повідомлення заноситься до протоколу судового засідання. Повідомлення про третю особу не можна ототожнювати із заявою про залучення третьої особи. Повідомлення має інформаційне призначення і не свідчить про бажання сторони залучити третю особу до справи. У разі якщо сторона буде бажати залучити третю особу до цивільного процесу, вона об’єднає своє повідомлення про неї з відповідною письмовою заявою про залучення цієї третьої особи до справи.

Подання повідомлення про третю особу або заяви про залучення третьої особи є безумовною підставою для відкладення судового засідання. Тому питання про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, доцільно вирішувати ще на попередньому судовому засіданні. Суду слід з‘ясовувати коло осіб, які можуть бути третіми особами у справі та запитувати з цього приводу сторін⁸¹.

Вивчення судової практики свідчить, що суди часто не акцентують увагу на порушення порядку притягнення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору⁸². Наприклад, за традицією, що склалася ще за часів дії ЦПК України 1963 р., третіх осіб зазначають безпосередньо в тексті позовної заяви, і суди такі заяви приймають⁸³. Однак слід ураховувати, що притягнення третіх осіб до участі в справі за позовною заявою цивільним процесуальним законом не тільки не передбачено, а й суперечить йому. Стаття 36 ЦПК України регламентує спеціальний порядок залучення третіх осіб – шляхом подання відповідної заяви. Тому, на наш погляд, відповідно до ч. 2 ст. 36, ч. 4 ст. 119, ч. 1 ст. 121 ЦПК України, суд має залишити без руху позовну заяву, якою позивач намагається притягти до участі в справі третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Тому необхідно узгодити правову норму ч. 2 ст. 127 ЦПК України, відповідно до якої одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі третій особі надсилають копію позовної заяви, з правовою нормою ч. 2 ст. 36 ЦПК України шляхом виключення з ч. 2 ст. 127 ЦПК України фрази “ а третій особі – копія позовної заяви ”.

Якщо ж бажання залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, у сторони не буде, вона має лише повідомити суд про наявність третьої особи, а вже інша особа, яка бере участь у справі, може подати заяву про залучення третьої особи до участі в справі. Відповідне повідомлення сторона може здійснити в усній або письмовій формах.

Зважаючи на викладене, слід визнати некоректною правову норму, закріплену в ч. 1 ст. 660 Цивільного кодексу (ЦК) України, відповідно до якої покупець за договором купівлі-продажу у разі пред’явлення до нього позову про витребування товару на підставах, що виникли до його продажу, має повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі в справі. Сторони мають право, а не зобов’язані залучати до участі в справі на своєму боці третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Слід погодитися з В. В. Комаровим щодо того, що формування питання стосовно обов’язкового притягнення третіх осіб не відповідає цивільному процесуальному законодавству⁸⁴, оскільки порушує встановлений у ст. 11 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства. Крім цього, не притягнення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не може спричинити незаконність судового рішення чи його скасування.

Тому пропонуємо узгодити відповідні норми матеріального й процесуального права, зокрема, ч. 1 ст. 660 ЦК України та ч. 1 ст. 36 ЦПК України. Керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, зміни потрібно внести саме до ч. 1 ст. 660 ЦК України.

Крім сторін, правом клопотати про залучення до участі в справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, наділені й інші особи, які беруть участь у справі. Такими є: треті особи (як ті, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, так і ті, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору); органи й особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб; представники сторін, третіх осіб, органів й осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Необхідно враховувати, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучена до участі у справі з ініціативи інших осіб, які беруть участь у справі, крім сторін, відповідно до ч. 1 ст. 35 ЦПК України, має вступати в справу на бік позивача або відповідача, а саме – тієї сторони, у матеріально-правових відносинах з якою вона перебуває.

Якщо особа, яка бере участь у справі, бажає залучити до цивільного процесу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, вона має подати до суду відповідну заяву, складену в письмовій формі, яку приєднують до матеріалів цивільної справи.

Ураховуючи положення цивільного процесуального законодавства щодо вимог до заяв, які подаються до суду, а також ч. 2 ст. 36 ЦПК України, слід зазначити, що заява має містити: 1) найменування суду, до якого подають заяву; 2) ім’я (найменування) особи, яка подає заяву, місце її проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку, а також ім’я її представника, якщо заяву подає представник, наділений відповідними повноваженнями; 3) номер і назву справи, до участі в якій бажають залучити третю особу; 4) ім’я (найменування) третьої особи; 5) місце проживання (перебування) або місцезнаходження цієї третьої особи; 6) підстави, з яких цю особу має бути залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, тобто потрібно зазначити, що між стороною і третьою особою існують певні правовідносини, а також те, як майбутнє рішення суду вплине на права й обов’язки цих осіб; 7) підпис особи, яка подає заяву, або її представника.

Згідно із ч. 3 ст. 36 ЦПК України, до заяви про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, потрібно додати її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, і третіх осіб, яких бажають залучити. Крім цього, до заяви, поданої представником, має бути додано довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо ці документи раніше не подавали.

Також третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може бути залучено до участі в справі з ініціативи суду. У разі якщо суд під час прийняття позовної заяви, здійснення провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права й обов’язки осіб, які не є стороною у справі, він залучає цих осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ч. 2 ст. 35 ЦПК України).

Якщо суду повідомлено про наявність певної третьої особи й він із власної ініціативи бажає залучити її до участі в справі або якщо до нього надійшло клопотання про залучення цієї особи до участі в справі, то він зобов’язаний: 1) повідомити третю особу про справу (повідомлення доцільно оформлювати як лист, до нього потрібно додавати копію заяви про залучення третьої особи в разі подання особами, які беруть участь у справі, відповідної заяви); 2) роз’яснити цій особі її право заявити про свою участь у справі (у зазначеному листі, на наш погляд, слід роз’яснювати положення ст. 35, ч. 3, 4 ст. 36 ЦПК України); 3) надіслати копію заяви про залучення третьої особи всім особам, які беруть участь у справі (крім тієї, яка подавала відповідну заяву), щоб вони мали можливість скористатися наданими їм процесуальними правами, зокрема, подати свої доводи й міркування щодо цього залучення, а також висловити заперечення з цього приводу.

Відповідно до ч. з ст. 36 ЦПК України вступ третьої особи без самостійних вимог у процес є добровільним. Третя особа після отримання копії заяви про залучення її до справи у разі наявності у неї бажання брати участь у процесі, має повідомити про це суд. Проте, ст. 36 ЦПК України не визначає строки повідомлення третьою особою своєї згоди на участь у справі, а тому необхідно виходити з розумних строків, тобто таких, які б передбачали об’єктивну можливість надходження повідомлення до третьої особи і час, необхідний на відправлення і надходження відповіді.

У разі якщо третя особа не скористається наданим їй правом і не повідомить про свою згоду на участь у цивільному процесі, справу мають розглядати без неї. Не можна примусово залучати третю особу до участі у справі, оскільки це суперечитиме принципу диспозитивності. Обов’язковою умовою для того, щоб третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, стала учасником цивільного процесу, є наявність її згоди (ч. 3 ст. 36 ЦПК України). Незалежно від фактичної участі третя особа вважається учасником справи з моменту винесення відповідної ухвали суду і на неї буде поширюватися законна сила рішення в частині преюдиціального значення. У випадку відмови третьої особи без самостійних вимог на предмет спору від фактичної участі у справі, вона позбавляється права надалі посилатися на неправильність ведення справи (наприклад ст. 660 ЦК України)⁸⁵.

Саме тому слід визнати некоректним формулювання правових норм, у яких ідеться про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі в справі, оскільки в будь-якому разі необхідна згода особи на участь у процесі.

З буквального тлумачення ч. 5 ст. 36 ЦПК України випливає, що в разі якщо ніхто з осіб, які беруть участь у справі, не заперечує проти залучення чи допуску третьої особи, суд має допустити до участі в цивільній справі цю особу, якщо: 1) особа, яка бере участь у справі, подала заяву про залучення до участі в справі третьої особи, а ця особа повідомила суд про свою згоду на участь у справі; 2) суд із власної ініціативи бажає залучити до участі в справі третю особу, а ця особа повідомила його про свою згоду на участь у справі; 3) третя особа сама звернулася до суду із заявою про допуск її до участі в справі.

Проте можливо, що хтось з осіб, які беруть участь у справі, буде заперечувати проти залучення чи допуску третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі в процесі. У цьому разі (звичайно, за умови, що ця третя особа надала згоду на вступ у справу, оскільки інакше питання автоматично знімають: його немає сенсу розглядати) суд вирішує питання про допуск третьої особи до участі в справі на власний розсуд, залежно від обставин справи.

За результатами вирішення питання про залучення чи допуск третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, суд може постановити одну з ухвал: 1) про залучення (допуск) цієї особи до участі в справі; 2) про відмову в її залученні (допуску) до участі в справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, ці ухвали не можна оскаржувати в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Якщо позиція законодавця щодо неможливості окремого оскарження ухвали суду про залучення (допуск) до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, видається послідовною, оскільки сприяє більш повному захисту прав, свобод і законних інтересів учасників цивільного процесу, то викликає подив законодавча заборона оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвали про відмову в залученні (допуску) до участі у справі третьої особи. Відповідна ухвала обмежує встановлене в ч. 1 ст. 35 ЦПК України право третьої особи вступити у справу для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів, а також порушує передбачений у ч. 2 ст. 11 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства.

Аналогічними позиціями, щоправда, з певними варіаціями в обґрунтуванні, керується й більшість науковців.

А. О. Мельников у зв’язку з цим зазначає, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, повинні мати право на оскарження ухвали в разі їх недопущення до участі в справі, а суддя щоразу має самостійно оцінити достатність підстав для допуску третьої особи до участі в справі⁸⁶.

Тотожну позицію відстоюють В. В. Комаров і П. І. Радченко, уточнюючи, що відмова в допуску третьої особи до участі в справі означає неможливість здійснення нею захисту своїх інтересів, оскільки результат справи може вплинути на її права й обов’язки. Саме тому єдиною процесуальною гарантією може бути право на оскарження ухвали суду⁸⁷.

Мотивами забезпечення повноцінного захисту інтересів третіх осіб свою позицію щодо доцільності оскарження ухвали про відмову в залученні (допуску) їх до участі в справі обґрунтовує й М. С. Шакарян⁸⁸.

“Для третьої особи ухвалу про відмову в допуску до процесу слід розуміти як перешкоду до участі в справі. Для третьої особи руху справи, в результатах якої вона заінтересована, немає. Тому оскарження ухвали про відмову в допуску до процесу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, можливе ”, – уважає В. Н. Щеглов⁸⁹.

Зважаючи на вищезазначені думки, необхідно зауважити: ухвала про відмову в залученні (допуску) до участі в справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, перешкоджає подальшому послідовному й об’єктивному розгляду та вирішенню цивільної справи, порушує встановлене в ч. 1 ст. 3 ЦПК України право на звернення до суду за захистом. А отже, цивільне процесуальне законодавство України у відповідному контексті має бути оптимізоване: перелік ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду, передбачений ч. 1 ст. 293 ЦПК України, слід доповнити ухвалою про відмову в залученні (допуску) до участі в справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

При розгляді цивільної справи може виявитись, що третя особа без самостійних вимог на предмет спору до цивільного процесу залучена помилково. В такому разі вірним буде постановлення судом ухвали, якою буде звільнено таку третю особу від участі у триваючому процесі. У тому випадку, якщо суд дійде висновку, що достатнім буде просто не викликати таку «помилкову особу» до розгляду цивільної справи та не повідомляти її про час слухання справи, такі дії можуть лягти в основу відміни рішення суду першої інстанції вищестоящими судами⁹⁰.

Підсумовуючи, необхідно підкреслити, що цивільний процесуальний статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виникає в учасників правовідносин, справи щодо яких розглядають у порядку цивільного судочинства, не з моменту відкриття провадження в справі, а з моменту їх вступу в справу чи залучення до участі в справі за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Вбачається некоректним формулювання правових норм, у яких ідеться про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги до участі у справі, оскільки у всякому разі за чиєю ініціативою б третя особа не вступала у процес – вона робить це з власної волі. У зв’язку з цим необхідно узгодити ч. 1 ст. 660 ЦК України та ч. 1 ст. 36 ЦПК України. Керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, зміни потрібно внести саме до ч. 1 ст. 660 ЦК України.

З метою послідовного і об’єктивного розгляду справи та захисту від можливих порушень прав, свобод та інтересів третіх осіб без самостійних вимог перелік ухвал, на які може бути подано апеляційні скарги окремо від рішення суду, передбачений ч. 1 ст. 293 ЦПК України, необхідно доповнити ухвалою про відмову в залученні (допуску) до участі в справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.