Розділ 3. Процесуальні питання участі третіх осіб у цивільному процесі україни

3.1. Поняття та юридична природа позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Форма, зміст та порядок подання позовної заяви третьої особи із самостійними вимогами

У позовному провадженні розглядається і вирішується спір про право цивільне, тобто спір про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин.

Процесуальним засобом порушення судової діяльності по захисту прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, державних та суспільних інтересів у позовному провадженні є позов, в якому заінтересована особа (позивач) викладає свої вимоги до передбачуваного порушника суб'єктивного права (відповідача). За своїм процесуальним статусом третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору прирівнюється до позивача. Стаття 34 ЦПК України надає їй право пред’явити позов до однієї чи обох сторін. Водночас до позову третьої особи із самостійними вимогами застосовуються положення, що регламентують зустрічний позов (ст. 123 ЦПК України) та форму і зміст зустрічної позовної заяви (ст. 124 ЦПК України). Зустрічний позов є одним із спеціальних прав відповідача і, водночас, процесуальною формою захисту його інтересів. За юридичною природою ці два позови : позов третьої особи із самостійними вимогами та зустрічний позов – досить різні. Це випливає із різного правового статусу відповідача та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Крім того, положення статті 125, частини 1 статті 123 та частини 1 статті 34 ЦПК України містять колізію. Відповідно до ст. 125 ЦПК України, положення ст. 123 і 124 ЦПК України застосовуються до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, у якій відкрито провадження. У ч. 1 ст. 123 ЦПК України вказано, що відповідач має право пред’явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті. А у ч. 1 ст. 34 ЦПК України вказано, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору можуть вступити в справу до закінчення судового розгляду, пред’явивши позов до однієї чи обох сторін. Пріоритетному застосуванню в даному випадку підлягає звісно ч. 1 ст. 34 ЦПК України, оскільки являється спеціальною по відношенню до позову третьої особи, але вказану колізію потрібно усунути шляхом внесення змін до статті 125 ЦПК України.

Позов третьої особи з самостійними вимогами – це вимога третьої особи до однієї чи обох сторін уже порушеного процесу, звернена через суд, про захист прав, свобод чи інтересів, яка здійснюється в певній, визначеній законом, процесуальній формі.

Для того щоб позов міг виконати роль засобу порушення судової діяльності, він повинен містити певні складові частини (елементи). Елементи позову визначають зміст судової діяльності, індивідуалізують позови. За елементами проводиться класифікація позовів на види, встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. Елементи позову мають важливе значення для організації захисту відповідача проти позову, для вирішення питання про прийняття позову третьої особи до судового провадження. Вони визначають суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у своєму рішенні.

Кожний позов складається з трьох елементів: предмета, підстави, змісту.

Досліджуючи юридичну природу позовів, що пред’являють позивач і третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, слід зупинитися, насамперед, на структурних елементах позову, якими є предмет позову та його підстава. Предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача про усунення допущеного відповідачем порушення, невизнання чи оспорювання суб’єктивного права, свободи або інтересу позивача⁶⁷. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також віднесена законом до юрисдикції загальних судів. Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на підставу позову. Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Тому до підстави позову не можуть входити обставини, що виступають доказами по справі. З ними закон не пов'язує виникнення, зміну або припинення прав чи обов'язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову. У більшості випадків необхідні юридичні факти містяться у гіпотезі правової норми, і майже завжди – їх декілька, тобто наявний юридичний склад⁶⁸.

Підстава позову включає в себе ті юридичні факти, які підтверджують наявність чи відсутність спірних правовідносин, а також факти, які підтверджують порушення прав позивача (привід до пред'явлення позову).

Юридичні факти, покладені в підставу позову, свідчать про те, що між сторонами чи між сторонами (стороною) та третьою особою із самостійними вимогами існують правовідносини і, що внаслідок певних дій особи, до якої позов пред’являється ці відносини стали спірними. Від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору.

Слід підкреслити, що чинне процесуальне законодавство не вимагає від позивача обґрунтування своїх вимог відповідними нормами права. На суд покладається обов'язок встановити спірні правовідносини і застосувати до них відповідні норми матеріального права.

Предмет позовів позивача та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору може бути як різним, так і тотожним, що залежить від спрямованості позову третьої особи проти позивача, відповідача чи обох сторін. У разі пред’явлення третьою особою позовних вимог до відповідача, предмет її позову та позову позивача переважно збігається повністю або частково, оскільки претендують зазначені особи на одні й ті самі спірні блага. Водночас, якщо третя особа пред’являє вимоги до позивача, цей позов матиме інший предмет, ніж позов позивача, у зв’язку з різною спрямованістю матеріально-правових вимог указаних суб’єктів.

Щодо підстави позовів зазначених учасників процесу, то існують різні точки зору з приводу того чи є вони обов’язково різними чи можуть збігатися.

Н. С. Кузнєцова зауважує, що характер вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, і первісного позивача може бути однорідним, проте підстави позову в них не можуть збігатися, оскільки кожний із цих учасників цивільного процесу буде посилатися на ті обставини, що підтверджують його право на предмет спору⁶⁹.

О. Ф. Клейнман уважає, що збіг підстав позовів третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, і первісного позивача є можливим⁷⁰.

С. С. Бичкова, визначаючи підставу позову як обставини, якими позивач обґрунтовує свою матеріально-правову вимогу, не погоджується з І. М. Ільїнською з приводу того, що “…підстави позову первісного позивача і третьої особи завжди різні, а твердження про можливість їх збігу випливає зі сплутування характеру заявлених позивачем і третьою особою вимог з підставами їх позовів ”⁷¹.

Підстави позовів, що пред’являють позивач і третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, мають бути різними, оскільки зазначені особи, що беруть участь у справі позовного провадження, через різну юридичну природу матеріальних фактів, які приводять до виникнення спірних матеріальних правовідносин, завжди мають обґрунтовувати свої вимоги різними обставинами. Однак не слід виключати й випадок, коли позивач і (або) третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, помиляються з приводу наявності в них прав й обов’язків суб’єктів спірних матеріальних правовідносин, унаслідок чого обґрунтовують свої вимоги недійсними, проте тотожними обставинами. У цьому разі підстави позовів третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, і позивача можуть збігатися (бути тотожними).

Отже, предмет і підстава позову позивача й третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть як збігатися, так і бути різними. Тотожність (або відмінність) предмета та підстави позову зазначених суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин залежать від спрямованості матеріально-правової вимоги третьої особи стосовно однієї чи обох сторін цивільної справи, їх визначають відповідністю підстави позову позивача й третьої особи дійсним обставинам справи.

Слід зазначити, що в теорії цивільного процесуального права немає єдиної думки щодо складових частин (елементів) позову. Одні процесуалісти вважають, що немає необхідності виділяти зміст позову як окремий елемент, оскільки він охоплюється предметом і підставою, інші — заперечують проти цієї точки зору і обґрунтовують необхідність виділення такого елементу.

Уявляється, що виділення змісту позову як його елементу є необхідним, оскільки в позові повинні відобразитися дві вимоги позивача: вимога до суду про вжиття способів захисту цивільних прав та інтересів і вимога позивача до відповідача. Тому під змістом позову необхідно розуміти спосіб судового захисту, за яким позивач звертається до суду. Вимога позивача, відповідно до способів захисту цивільних прав та інтересів судом про присудження, визнання чи перетворення певних правовідносин і є змістом кожного позову⁷². Виходячи з цього визначення, можна зробити висновок, що зміст позовів третьої особи та позивача можуть як збігатися так і бути різними.

Можливість практичного здійснення права на звернення до суду третьої особи, як і позивача, за судовим захистом залежить від певних передумов, які у цивільній процесуальній літературі іменуються передумовами права на звернення до суду за судовим захистом. Ці передумови розподіляють на суб'єктивні, які належать до особистості суб'єктів спору, та на об'єктивні, пов'язані з характером предмета, який підлягає внесенню на розгляд суду; на позитивні та негативні — залежно від зв'язку права на звернення до суду з наявністю або відсутністю цих передумов.

До суб'єктивних передумов належить процесуальна правоздатність особи, яка звернулася до суду за судовим захистом. Право на звернення до суду за судовим захистом виникає одночасно з виникненням цивільної процесуальної правоздатності. Так, відповідно до ст. 28 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) визнається за всіма фізичними і юридичними особами. Оскільки всі фізичні особи набувають процесуальної правоздатності з моменту народження і не можуть бути її позбавлені, а відповідно і здатності звернення до суду за судовим захистом, то в судовій практиці питання щодо процесуальної правоздатності може виникати тільки стосовно організацій. Процесуальна правоздатність організацій залежить від того, чи є організація юридичною особою.

Суб'єктивною передумовою права на звернення до суду є також процесуальна заінтересованість особи. Для третіх осіб вона проявляється в самостійній вимозі щодо предмета спору. За загальним правилом звертатися до суду можна лише за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Із цього положення ст. З ЦПК України випливає наявність заінтересованості особи в судовому захисті. Щодо заінтересованості осіб, які звертаються до суду за захистом прав, свобод та інтересів іншої особи, або державних чи суспільних інтересів, то їх заінтересованість має службовий характер і обумовлена їх правовим становищем.

Об'єктивні передумови права на звернення до суду розподіляються на позитивні й негативні.

Передумови, наявність яких необхідна для реалізації права на звернення до суду, називаються позитивними. До позитивних передумов належать:

1) правовий характер спору;

2) віднесення справи до юрисдикції загальних судів.

Негативними вважаються передумови, з відсутністю яких закон

пов'язує можливість звернення до суду. Це такі передумови:

1) відсутність такого, що набрало законної сили, рішення чи ухвали суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

2) відсутність у провадженні цього чи іншого суду справи зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

3) відсутність рішення третейського суду, прийнятого в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим;

4) відсутність недопустимості правонаступництва у спірних правовідносинах після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з ліквідацією юридичної особи, які є однією із сторін у справі.

Слід зазначити, що стосовно третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору об’єктивні передумови, зокрема негативні, залишаються в стороні, оскільки не ставиться питання про можливість відкриття провадження у справі. Воно і так уже відкрите, але з ініціативи та стосовно інших осіб. Право третьої особи на звернення до суду підлягає реалізації в установленому законом порядку для зустрічної позовної заяви.

Умовами прийняття позову третьої особи із самостійними вимогами для спільного розгляду із первісним позовом є: 1) додержання загальних правил пред’явлення позову ; 2) відповідність форми і змісту позовної заяви ; 3) взаємопов’язаність первісного позову та позову третьої особи із самостійними вимогами та доцільність їх спільного розгляду.

Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору вважається поданим з додержанням загальних правил пред’явлення позову тоді, коли позовна заява подана дієздатною особою до канцелярії суду з дотриманням правил про підсудність, позовну давність та оплатою суми судового збору.

Третя особа може брати участь у справі особисто або через представника. Існування інституту процесуального представництва обумовлено різними обставинами: необхідністю забезпечення засад змагальності судочинства при розгляді цивільних справ, у яких беруть участь особи, які не мають повної цивільної дієздатності, визнані недієздатними або дієздатність яких обмежена; бажанням заінтересованих осіб отримати кваліфіковану юридичну допомогу під час захисту прав у суді тощо. Відповідно до ч. 2 ст. 38 ЦПК України, особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридичних осіб представляють їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням або їх представники. Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника. У випадку цивільного процесуального представництва при поданні позовної заяви до суду необхідно також пред’явити документи, які посвідчують повноваження представника третьої особи.

Позовна заява третьої особи подається до того суду, який розглядає первісний позов. Загальні правила визначення підсудності тут не діють. Слід зазначити, що дане положення не відображено у законодавстві, тому слід внести зміни до ч. 2 ст. 113 ЦПК України і викласти у такій редакції : «зустрічний позов та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору незалежно від їх підсудності пред’являються в суді за місцем розгляду первісного позову».

Наступною умовою розгляду позовної заяви третьої особи в суді є дотримання встановлених вимог її форми і змісту.

Позовна заява подається в письмовій формі. Письмова форма вважається додержаною, якщо позовна заява викладена на папері (як правило використовується папір формату А4). Текст може бути надрукований або написаний від руки. Процесуальне законодавство не передбачає обов'язкової форми (шаблону) позовної заяви, крім основних вимог.

Позовна заява повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі. У позовній заяві третьої особи слід зазначити, що вона подається третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору в іншій судовій справі (там, де у звичайній позовній заяві пишеться "позивач" буде написано "третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору"), зазначити сторін цієї справи, у кого у провадженні ця справа перебуває та її номер, викласти зміст позовних вимог, обставини, що обґрунтовують ці вимоги на предмет спору між сторонами, із зазначенням доказів, на яких ґрунтується позовні вимоги, а також написати клопотання про залучення в якості особи з самостійними вимогами («ПРОШУ залучити…»)⁷³. В іншому випадку позовна заява третьої особи, яка нічим не буде відрізнятися від звичайних позовних заяв, не потрапить у ту справу, в яку вона подається, а буде розглядатися окремо;

3) зміст позовних вимог ( певна форма захисту або визнання, яку просить третя особа від суду (наприклад, встановлення права власності на земельну ділянку, відшкодування збитків завданих в наслідок невиконання договірних зобов’язань, відновлення порушеного права, про розірвання договору купівлі-продажу майна, тощо);

4) ціну позову щодо вимог майнового характеру;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;

7) перелік документів, що додаються до заяви.

Позовна заява підписується третьою особою або її представником із зазначенням дати її подання. Необхідність даного реквізиту пояснюється тим, що розгляд анонімних позовних заяв не допускається. Зазначення ж часу подання свідчить про пред’явлення позову в межах строків позовної давності і забезпечує своєчасний розгляд. Разом з тим, днем подання заяви до суду є не дата, написана на позовній заяві, а день її реєстрації в канцелярії суду або день відправлення заяви на адресу суду поштою⁷⁴.

Позовна заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом. В даному аспекті варто згадати постанову Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.96 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про за­хист прав споживачів», зокрема, п. 6 постанови зазначає, що заява про захист прав спожи­вача має повністю відповідати вимогам ст. 119 ЦПК щодо форми й змісту позовної заяви, зокрема, містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це ви­явилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заяв­лено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджу­ють позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи — залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція ­замовлення, квитанція­ зобов’язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).

До позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається документ, що підтверджує його повноваження. Це можуть бути такі документи : довіреність фізичної особи ; довіреність юридичної особи або документи, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника ; свідоцтво про народження дитини або рішення про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

Третя особа із самостійними вимогами повинна додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Недотримання вимог щодо форми і змісту позовної заяви третьої особи, неподання копій позовної заяви та доданих до неї документів або несплата судового збору тягне за собою наслідок – залишення заяви без руху, про що суддя постановляє ухвалу з зазначенням в ній підстав такого залишення без руху і надає третій особі строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п’яти днів з дня отримання третьою особою ухвали. Якщо протягом цього строку третя особа не виконає необхідних дій – заява вважається неподаною та повертається третій особі.

Наступною умовою прийняття позову третьої особи є взаємопов’язаність первісного позову та позову третьої особи із самостійними вимогами та доцільність їх спільного розгляду. Ця умова випливає з ч. 2 ст. 123 ЦПК України встановленої і для зустрічного позову і позову третьої особи. Уявляється, що дана умова не повністю відповідає суті інституту третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 123 ЦПК України ці умови вважаються дотриманими, зокрема, якщо :

1) первісний та зустрічний позови виникають з одних правовідносин. У такому разі все ж слід враховувати, що вимоги, які становлять зміст цих позовів, можуть зараховуватися, або задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Наприклад, при пред’явленні позикодавцем позову про повернення грошових коштів (позики) та сплату відсотків відповідно до умов договору позики позичальник має право пред’явити зустрічний позов про оспорювання договору позики на тій підставі, що грошові кошти взагалі не були ним отримані. У наведеному прикладі первісний та зустрічний позови випливають з одного і того ж правовідношення – договору позики. Крім того, у разі задоволення зустрічного позову автоматично виключається і задоволення первісного позову, адже не можна стягнути грошову суму за договором, який не був укладений.

Також, виходячи із зазначених правовідносин, відповідач може пред’явити до позикодавця зустрічний позов іншої спрямованості, зокрема позов про повернення визначеної суми сплачених ним відсотків у зв’язку з помилковістю у первісних розрахунках. У такому випадку вимоги, що становлять зміст первісного та зустрічного позовів, випливають з одного правовідношення і можуть бути зараховані⁷⁵.

Проаналізувавши дану умову щодо зустрічного позову, можна зробити висновок про те, що справді первісний позов і позов третьої особи також повинні випливати з одних і тих самих правовідносин але самої цієї підстави недостатньо, оскільки третя особа повинна мати обґрунтовані підстави вважати, що предмет спору належить саме їй. Це випливає з суті інституту третіх осіб з самостійними вимогами щодо предмета спору;

2) вимоги за позовами можуть зараховуватися. У ч. 1 ст. 601 ЦК України вказано, що зарахування зустрічних однорідних вимог допускається, якщо настав строк їх виконання або якщо строк їх виконання не встановлений чи визначений моментом пред’явлення вимоги.

Дана умова взагалі не може застосовуватися до позовів третіх осіб, оскільки в такому разі вимоги третьої особи були б спрямовані не на предмет спору, а були б самостійними і доцільніше їх пред’явити в окремому процесі;

3) задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Ця умова цілком підходить і до позову третьої особи, оскільки її вимоги саме і спрямовані повністю або частково на предмет спору.

Виходячи зі змісту ст. 123 ЦПК України і всього вище зазначеного щодо неї, уявляється, що до позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, можливо застосовувати лише правила ст. 124 ЦПК України. А з урахуванням того, що ст. 124 ЦПК України має відсильний характер, у ст. 125 ЦПК України потрібно посилатись на статті 119, 120, 121 ЦПК України.

У випадку, якщо позовна заява відповідає усім процесуальним вимогам, суд приймає її, але ухвалу про відкриття провадження у справі не виносить, оскільки третя особа вступає у «чужий» уже розпочатий процес, провадження у якому відкрите. Вимоги за позовом третьої особи з самостійними вимогами ухвалою суду об’єднуються в одне провадження з первісним позовом.

У цивільному процесуальному законодавстві України немає відповіді на запитання, чи має право відповідач пред’явити зустрічний позов до третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, за її позовом. В. Е. Теліпко вважає, що до третьої особи з самостійними вимогами не може бути пред’явлено зустрічний позов⁷⁶. На думку деяких правознавців, оскільки зустрічний позов є засобом захисту інтересів відповідача, останній має право пред’явити зустрічний позов не тільки до позивача, а й до третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору⁷⁷. Ю. С. Червоний вказував, що участь третіх осіб із самостійними вимогами не обмежує прав сторін. До третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, може бути пред’явлена зустрічна позовна вимога⁷⁸.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 ЦПК України позов до відповідача можуть пред’явити треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Тож вбачається, що у відповідь на вимоги третіх осіб відповідач має право пред’явити зустрічний позов і до них. При цьому слід нагадати, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору можуть пред’явити позов і до позивача. І хоча у ч. 1 ст. 123 ЦПК України зазначено, що право на пред’явлення зустрічного позову належить відповідачеві, зустрічний позов у відповідь на вимоги третіх осіб, на нашу думку може пред’явити і позивач за первісним позовом, оскільки в даному випадку він буде відповідачем за позовом третьої особи. У цих випадках фактично має місце застосування інституту аналогії процесуального закону⁷⁹. Але, оскільки третя особа вступає в уже відкрите провадження, а зустрічний позов за процесуальними правилами можна пред’явити по початку розгляду справи по суті – може виникнути ситуація, що відповідачі за позовом третьої особи просто не зможуть скористатися правом пред’явлення зустрічного позову.

Отже, зустрічний позов до третьої особи може бути пред’явлено у разі, якщо розгляд справи за її клопотанням починається з початку або вона вступає у процес, наприклад, на стадії підготовки справи до судового розгляду.

Чинний закон передбачає, що після вступу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку. Це можна розуміти таким чином, що суд при розгляді цивільної справи не має права відмовити третій особі з самостійними вимогами щодо предмета спору в її бажанні повернути розгляд цивільної справи до її відправної точки, оскільки закон не дає у цьому випадку суду право вибору, а натякає тільки на одну ймовірну процесуальну дію у вигляді задоволення, так би мовити, «у безвідмовному клопотанні»⁸⁰.

Мабуть, буде вірніше, якщо запровадити в цивільному процесі обов’язкове правило починати розгляд цивільної справи з її початку при вступі у цивільний процес третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, незважаючи на те, чи є їх відповідне клопотання про це, чи воно не було заявлене з якихось причин.

Підсумовуючи розглянуті положення, що стосуються процесуальної сторони участі третіх осіб із самостійними вимогами щодо предмета спору у вже порушеному провадженні задля захисту своїх прав, свобод та інтересів, слід зазначити, що право на судовий захист вони реалізують через подання позовної заяви до відповідного суду. Позовна заява може бути подана до однієї або обох сторін процесу. Умовами прийняття позову третьої особи із самостійними вимогами для спільного розгляду із первісним позовом є: 1) додержання загальних правил пред’явлення позову ; 2) відповідність форми і змісту позовної заяви ; 3) взаємопов’язаність первісного позову та позову третьої особи із самостійними вимогами та доцільність їх спільного розгляду. На позовну заяву третьої особи із самостійними вимогами поширюють свою дію норми законодавства щодо зустрічного позову. Отже, позов третьої особи з самостійними вимогами – це вимога третьої особи до однієї чи обох сторін уже порушеного процесу, звернена через суд, про захист прав, свобод чи інтересів, яка здійснюється в певній, визначеній законом, процесуальній формі.