2.2. Поняття та ознаки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Відмінність від третіх осіб з самостійними вимогами.

У юридичній літературі визначення поняття третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору викликає певні труднощі. До тепер деякі вчені до даної категорії третіх осіб відносять суб’єктів цивільно-процесуальних правовідносин, які беруть участь у справі на стороні позивача чи відповідача з метою захисту своїх суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів⁵⁷. Дане поняття являється невірним в силу неправильного визначення юридичної заінтересованості. Юридична заінтересованість може бути і матеріально-правовою, і процесуальною. Для того щоб мати матеріально-правову заінтересованість у справі необхідно бути учасником спірного матеріального правовідношення, яке являється предметом розгляду у суді, такими треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору не являються. Спірними правовідношення третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору та однієї з сторін можуть стати тільки після винесення рішення по відношенню до позивача та відповідача.

Вплив судового рішення на права та обов’язки третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, слід розуміти у тому значенні, що законна сила судового рішення, яким встановлюються ті чи інші факти та правовідношення, поширюється на треті особи внаслідок їхньої преюдиціальності. Так, у процесі по регресних позовах не можуть оспорюватися факти та правовідносини, встановлені рішенням, що визначені за участі третіх осіб. Відповідно, юридичний інтерес третьої особи без самостійних позовних вимог по чужому спору полягає у встановленні юридичних фактів, які є предметом доказування по справі. Цьому юридичному інтересу надається безпосередній судовий захист, тобто він захищається законом⁵⁸.

Отже, дана категорія третіх осіб має тільки процесуальний інтерес у справі, що полягає в очікуванні позитивного рішення для тієї сторони, з якою їх пов’язує матеріальне правовідношення. Якщо говорити про матеріально-правову зацікавленість третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, то вона являється непрямою, опосередкованою зацікавленістю у винесенні позитивного рішення для тієї особи, на стороні якої вона виступає і полягає в забезпеченні у майбутньому захисту своїх прав та інтересів по відношенню до однієї із сторін. Тому весь комплекс цивільно-процесуальних засобів, наданих законом третій особі без самостійних вимог, направлений на захист інтересів того суб’єкта, на стороні якого виступає третя особа.

Інститут третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, зумовлений перш за все необхідністю забезпечити можливість здійснення відповідними суб'єктами права регресу. Цивільне законодавство, наприклад, передбачає регресні зобов'язання. Згідно із ст. 543 ЦК України, при солідарному обов'язку боржників кредитор вправі вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Виконання солідарного зобов'язання повністю одним із боржників звільняє решту боржників від виконання кредиторові. Боржник, який виконав солідарне зобов'язання, має право зворотної вимоги (регресу) до кожного з решти боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено законом або договором.

Таким чином, суть інституту третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, полягає в тому, що він є процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом треті особи залучаються чи вступають у справу на стороні позивача чи відповідача, передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які пов'язують її з однією із сторін у процесі. В іншому разі конструкція цього інституту була б недоречною.

Незважаючи на те, що за задумом законодавця інститут третіх осіб був спрямований на забезпечення права регресу, його застосування в подальшому дещо розширилося й інститут третіх осіб почали використовувати для захисту інших інтересів, які випливають не тільки з регресних зобов'язань⁵⁹.

Так, при розгляді у справах про відшкодування аліментів на дітей, суддя в ході підготовки справи до судового розгляду чи при розгляді справи, встановивши, що відповідач виплачує аліменти за рішенням суду на інших дітей чи ним проводяться виплати за іншими виконавчими документами, зобов'язаний залучати заінтересованих осіб до участі в розгляді справи як третіх осіб на стороні відповідача⁶⁰.

Це свідчить про те, що суть інституту третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, полягає не тільки в тому, що треті особи беруть участь у цивільному процесі з метою захисту своїх інтересів у зв'язку з можливістю пред'явлення на майбутнє регресного позову, а й у зв'язку з іншою заінтересованістю в результаті справи⁶¹.

Цивільно-процесуальний закон широко тлумачить випадки участі у процесі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору : будь яка особа, інтерес якої залежить від вирішення справи на користь однієї із сторін, може заявити про своє бажання взяти у ньому участь або може бути залучена до участі у справі судом, за клопотанням сторін або інших осіб, які беруть участь у справі. Це вносить неясність в суто практичні питання застосування ст. 35 ЦПК України й навіть викликає певні труднощі, оскільки «вплив» судового рішення на права та обов’язки може бути як безпосереднім, так і досить віддаленим. Дане положення зумовило розширене тлумачення вказаної норми на практиці⁶². Усунути цей недолік намагаються постанови Пленуму Верховного Суду України стосовно окремих категорій справ.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача. У судовій практиці такі треті особи беруть участь найчастіше на стороні відповідача.

Так, згідно ст. 24 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» як треті особи по справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної територіальній громаді, виступають службові особи органів місцевого самоврядування, які заподіяли цю шкоду. Однак у третіх осіб цього виду може бути і інша заінтересованість, наприклад, у разі участі дружини відповідача в справі про стягнення аліментів на дітей, яка є стягува­чем аліментів за раніше винесеним судовим рішенням. Вона побоюється пред’явлення по­зову про зниження розміру аліментів у разі задоволення позову по даній справі.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 р. № 4 передбачає, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов’язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу. Тобто в даному випадку працівник буде третьою особою на стороні відповідача (організації), оскільки прийняте рішення може бути підставою для пред’явлення організацією до нього регресного позову. П. 1 - 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.92 р. № 6 вказує, що вирішуючи питання про прийняття до провадження заяв про відшкодування шкоди, заподі­яної працівникові ушкодженням його здоров’я, пов’язаним із виконанням трудових обов’язків, суди повинні враховувати, що спори між потерпілим працівником і роботодав­цем (незалежно від форм власності та виду діяльності) щодо права на відшкодування за­значеної шкоди підлягають судовому розгляду в порядку, встановленому для вирішення трудових спорів. Суд повинен обговорити також питання про притягнення до участі у справі відповідного органу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на ви­робництві та професійних захворювань України як третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог.

Значно рідше в судовій практиці трапляються випадки участі третіх осіб на стороні позивача. Наприклад, громадянин А. успадкував жилий будинок. У заповіті зазначалося, що спадкоємець зобов’язаний надати в довічне користування громадянці Б. (сестрі спад­кодавця) одну кімнату. За позовом громадянина А. про виселення наймачів суд допустив як третю особу на стороні позивача громадянку Б., оскільки вона заінтересована в позити­вному результаті справи. Таке рішення суду базувалося на тому, що громадянка Б. не мо­же бути ні позивачем, ні відповідачем, тому що не є ні володільцем, ні власником жилого будинку, і захист свого права могла одержати лише беручи участь як третя особа на сторо­ні позивача.

Як третя особа на стороні позивача бере участь банк у разі пред’явлення заставодавцем позову, що стосується заставленого майна; кредитор позивача у разі пред’явлення ним по­зову про стягнення боргу з відповідача.

Особливістю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору є те, що вони вступають у процес не подаючи позовної заяви. Дані особи можуть або самостійно звернутися до суду із заявою про свою участь у справі, або можуть залучатися у процес за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі чи з ініціативи суду. Заява третьої особи без самостійних вимог не оплачується судовим збором. На підставі вказаного третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору можна поділити на осіб, які вступають в цивільний процес самостійно та які залучаються до участі в цивільній справі. Але тут необхідно додати, що ініціативу щодо залучення третьої особи до цивільного процесу повинні проявляти самі сторони, на чиєму боці мають виступати треті особи, оскільки на момент розгляду цивільної справи їх інтереси збігаються. В юридичній літературі виникає неоднакове ставлення до такого права, яке надається суду у вигляді ініціативи для притягнення в порушений цивільний процес третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки в даному випадку порушується принцип диспозитивності⁶³.

Треба звернути увагу на те, що одна й та сама особа може брати участь у справі як третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору тільки збоку однієї сторони, але на боці однієї сторони можуть брати участь декілька третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, посідають тільки їм властиве процесуальне становище. Хоча вони беруть участь у справі на стороні позивача чи відповідача, це не створює для них становища сторони, їх не можна ототожнювати із сторонами. Навпаки, дуже важливо в кожному конкретному випадку точно визначити, яке конкретне процесуальне становище повинна посідати у справі, що розглядається судом, та чи інша заінтересована особа.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, мають комплекс процесуальних прав та обов'язків. Згідно із ч. З ст. 35 ЦПК України вони користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки, встановлені ст. 27 ЦПК України, які притаманні всім особам, які беруть участь у справі. Із змісту закону, таким чином, випливає, що треті особи не мають лише тих прав, в яких реалізується принцип диспозитивності і які належать лише сторонам.

Треті особи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.

Свого часу І. М. Ільїнською було поставлене питання про право третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, заявляти клопотання про притягнення на свою сторону інших третіх осіб, так би мовити, «субтретіх» осіб⁶⁴. Вона вважає, що сама процесуальна мета інституту третіх осіб, що вступили (були залучені) у процес без самостійних вимог, не заперечує такої постановки питання. Так, спочатку сторона залучає третю особу для посилення своєї позиції у процесі, а потім третя особа, у свою чергу, залучає третю особу, яка, захищаючи інтереси третьої особи, на стороні якої вона виступає, тим самим допомагає і первісній стороні добитися сприятливого для неї рішення у справі. Наприклад, якщо до покупця буде пред'явлено позов про вилучення майна, то продавець, вступивши у справу, за вимогою покупця може залучити на свою сторону попереднього продавця, правонаступником якого він є .

Хоча теоретично така конструкція і можлива, вона суперечить чинному законодавству. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, юридично заінтересовані в результатах справи лише такою мірою, якою вони є суб'єктами матеріальних правовідносин, преюдиціально пов'язаних із предметом спору, — правовідносин між позивачем та відповідачем. «Субтреті» особи такої юридичної заінтересованості не мають, їх заінтересованість має фактичний характер. Тому така можливість, на практиці не повинна застосовуватися.

Відповідно до чинного цивільного процесуального законодавства, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору вступає, як і третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, в уже розпочатий процес. Але на відміну від третьої особи з самостійними вимогами, яка може вступити у справу до судових дебатів – період реалізації цього права для третьої особи без самостійних вимог законодавцем встановлено так: «до ухвалення судом рішення». С. С. Бичкова вважає, що незважаючи на відсутність у цивільному процесуальному законодавстві України прямої заборони щодо вступу у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, під час судових дебатів (ст. 193 ЦПК України), за аналогією закону, відповідно до ч. 9 ст. 193 ЦПК України, третя особа не може вступити у відкрите позовне провадження під час зазначеного етапу судового розгляду⁶⁵. Але з таким твердженням можна посперечатися. По-перше, на рахунок того чи можна взагалі в даному випадку застосовувати аналогію закону. Однією із головних умов застосування аналогії закону є повна відсутність або неповнота правових норм, які мали б регулювати певне питання⁶⁶. В даному випадку, положення щодо того, коли може третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору вступити в справу сформульовані чітко і в колізію з іншими нормами не вступає. По-друге, така ситуація, коли необхідність залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог після проведення судових дебатів, може виникнути за обставин зазначених у ч. 2 ст. 195 ЦПК України : якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з’ясувати будь-яку обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення іншої процесуальної дії, суд, не ухвалюючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду. Такою процесуальною дією може бути, зокрема, залучення до участі у справі з ініціативи суду третьої особи без самостійних вимог та заслуховування її пояснень.

Отже, участь у процесі третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору спрямована перш за все на недопущення несприятливого для цієї особи рішення суду, оскільки останнє матиме для третьої особи преюдиціальне значення – надасть право стороні вимагати відшкодування збитків від третьої особи за правом регресу. Крім запобігання пред’явленню невигідного для себе регресного позову, третя особа може бути заінтересована також у тому, що вступивши у процес по справі між сторонами, зможе своєчасно запобігти порушенню своїх прав, погіршенню свого правового становища (участь особи, яка вже одержує аліменти, при пред’явленні до боржника іншою особою позову про стягнення аліментів). Також участь у справі цього виду третіх осіб може бути спрямована на те, щоб сприяти захисту прав тієї сторони, на боці якої вона виступає. Так, наприклад, відповідно договору купівлі продажу продавець зобов’язаний захищати покупця товару від претензій, які можуть виникнути у інших осіб на продане ним майно, виключати можливість притягнення до відповідальності покупця зі сторони інших осіб (ст. ст. 659 – 660 ЦПК України ). Таким чином, у випадку відчуження проданої речі продавець зобов’язаний відшкодувати покупцю збитки. При цьому покупець, до якого пред’явлений позов опиняється у положенні відповідача не з своєї вини, а з вини самого продавця. Саме тому продавець за вимогою покупця притягується у процес з метою надати допомогу покупцю, з приводу купленої ним речі.

Виходячи зі змісту принципів диспозитивності і змагальності цивільного процесу, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, може виявити бажання не брати участь у розгляді цивільної справи. Але знаходження в цивільному процесі третьої особи без самостійних вимог надає можливість встановити суду всебічно, об’єктивно та у повному обсязі всі дійсні обставини справи та головне – сприяння суду в ухваленні законного та обґрунтованого рішення у цивільній справі.

Підсумовуючи усе вищезазначене, можна виділити наступні характерні ознаки третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору :

• не є суб’єктами спірних матеріальних правовідносин між позивачем і відповідачем, а тому має тільки процесуальну заінтересованість у результаті вирішення справи;

• бере участь на стороні позивача або відповідача, що залежить від того з якою особою вона пов’язана матеріальними правовідносинами, на які може вплинути рішення суду, винесене за результати розгляду спору між позивачем і відповідачем ;

• вступають або залучаються в уже розпочатий процес до ухвалення судового рішення ;

• мають процесуальну правосуб’єктність, що виражається в правах та обов’язках, які надаються чи покладаються на них, як на осіб, які беруть участь у розгляді справи ;

• вступають у процес або шляхом подання самостійно заяви або шляхом залучення до участі у справі за клопотанням сторін , інших осіб, які беруть участь у справі чи за ініціативою суду ;

• за подання заяви не сплачують судовий збір ;

• їх вступ у справу в жодному разі не тягне її розгляду спочатку ;

• на них поширюється преюдиціальна сила судового рішення;

• є суб’єктами апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, в яких вирішені питання про їх права та обов’язки .

Як видно з перелічених ознак третіх осіб без самостійних вимог та розглянутих нами ознак іншого виду третіх осіб у попередньому підрозділі - інститут третіх осіб у цивільному процесі України об’єднує у собі два види третіх осіб, які по суті є дуже різними. Так, головною відмінністю є те, що треті особи з самостійними вимогами є ймовірними суб’єктами спірних правовідносин, які являються предметом розгляду у суді, і у зв’язку із цим претендують на предмет спору повністю чи в частині, яка їх цікавить. Треті особи без самостійних вимог такими не являються і вступають чи залучаються у процес тільки через процесуальну зацікавленість. На відміну від третіх осіб з самостійними вимогами, інший вид третіх осіб не подає позовної заяви, процесуальною підставою вступу є заява такої особи, клопотання інших осіб, які беруть участь у справі чи ухвала суду. Вужчим є і коло процесуальних прав третіх осіб без самостійних вимог.

Отже, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору – це особи, які вступають або залучаються у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судового рішення з метою захисту своїх прав, свобод та інтересів від можливого порушення у зв’язку із прийняттям рішення суду по справі між позивачем та відповідачем або з метою сприяння захисту прав тієї сторони, на боці якої дана особа виступає.