1.2. Значення та процесуальний статус третіх осіб

Участь у справі третіх осіб є одним із засобів встановлення об’єктивної істини у справі, засобом здійснення права на захист сторін і третіх осіб, засобом економії часу суду і осіб, які беруть участь у справі, засобом запобігання винесенню суперечливих рішень щодо пов’язаних між собою справ.

Процесуальний статус третіх осіб у цивільному судочинстві визначається колом прав та обов’язків, якими наділяє їх законодавець. Щодо обсягу цих прав, то слід зауважити, що він різний для третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору і третіх осіб, які таких вимог не заявляють. Так, у ч. 1 ст. 34 ЦПК України зазначено, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору мають усі процесуальні права і обов’язки позивача. Тобто за своїм процесуальним статусом вони є стороною. Щодо третіх осіб іншого виду, то у ч. 3 ст. 35 ЦПК України визначено, що вони мають процесуальні права та обов’язки осіб, які беруть участь у справі. Перелік цих прав та обов’язків містить ст. 27 ЦПК України.

Здійснення прав та обов’язків третіми особами законодавець пов’язує з поняттям цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності.

Цивільна процесуальна правоздатність третьої особи – здатність фізичних та юридичних осіб мати цивільні права та обов’язки. Цивільна процесуальна дієздатність – здатність особисто здійснювати цивільні права та обов’язки в суді. Цивільна процесуальна правоздатність так само як і матеріальна правоздатність виникає у фізичної особи з моменту народження і припиняється в момент смерті (ст. 34 ЦК України), а в юридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації. Але для того, щоб не тільки мати, але й здійснювати свої права в суді, виконувати процесуальні дії, тобто активно брати участь у процесі як позивачу, відповідачу так і третій особі необхідно володіти цивільною процесуальною дієздатністю, під якою розуміється «здатність вчиняти особисто процесуальні дії, що породжують юридичні наслідки»²⁰. Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦПК України, цивільну процесуальну дієздатність мають фізичні особи, які досягли повноліття та юридичні особи. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому ЦПК України, надано повну цивільну дієздатність (ч. 2, 3 ст. 29 ЦПК України). Підстави надання фізичній особі повної цивільної дієздатності передбачені ЦК України. Відповідно до ч.1 ст. 35 ЦПК України, повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Повна цивільна дієздатність може бути надана також фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю (ч. 3 ст. 35 ЦПК України). Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов'язки. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається (ч. ч. 4, 5 ст. 35 ЦПК України).

Отже, цивільні процесуальні суб’єктивні права та обов’язки, цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність є єдиними елементами правосуб’єктності як сторін, так і третіх осіб, незважаючи на самостійність останніх як учасників процесу.

Існує значна кількість цивільних процесуальних суб’єктивних прав, що породжує певні труднощі при їх класифікації. У класифікації , яку пропонує М.Й. Штефан за критерій взято – «забезпечення виконання процесуальних функцій²¹». О. В. Гетманцев запропонував класифікувати відповідні права залежно від принципів цивільного процесуального права , а саме – диспозитивності та змагальності цивільного процесу²². Приведені класифікації одна одній не суперечать, та, оскільки, вони запропоновані для класифікації цивільних процесуальних прав та обов’язків сторін – використовувати їх варто з певними обмовками, коли мова іде про третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору.

З огляду на вищезазначене, процесуальні права третіх осіб зручніше буде класифікувати, розділивши їх масив на: загальні (ті, які стосуються третіх осіб обох видів) та особливі (належать лише третім особам, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору):

1. Загальні права третіх осіб обох видів:

1.1. Право на судовий захист та інші пов’язані з ним права

Ст. 3 ЦПК України закріплює право будь-якої заінтересованої особи в порядку, встановленому законом, звернутися до суду на захист порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свобод чи інтересів. Це право стосовно інших суб’єктивних прав для третіх осіб є першорядним. Для придбання процесуально-правового положення зазначених учасників процесу необхідна реалізація суб’єктивного права на звернення до суду за захистом. Для третіх осіб передбачено спеціальні форми звернення за судовим захистом – залучення до справи чи вступ у процес.

При реалізації процесуального права на пред’явлення позову особа стає стороною в цивільному процесі. Виходячи з цього, право на звернення за судовим захистом і право особи на позов не слід розглядати як рівнозначні суб’єктивні права, тому що право на звернення до суду – загальне право, а право на позов – це свого роду конкретизація вказаного права. Право на позов – одна з форм прояву права на звернення до суду²³.

Також треті особи маю право апеляційного (ст. 292 ЦПК України) та касаційного (ст. 324 ЦПК України) оскарження судових рішень.

З правом на судовий захист тісно пов’язані й інші права, які забезпечують винесення законних та об’єктивних рішень суду: право заявляти відводи, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти (ч. 1 ст. 27 ЦПК України); право на повагу честі та гідності (ст.5 ЦПК України); право на інформацію про час і місце розгляду своєї справи (ч. 2 ст. 6 ЦПК України); право третіх осіб робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють користуючись при цьому послугами перекладача (ч. 2 ст. 7 ЦПК України) та інші.

1.2. Права третіх осіб, пов’язані з реалізацією принципу змагальності цивільного процесу.

Відповідно до ч.2 ст.10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Конкретизація прав, що сприяють цьому дається в ч.1 ст. 27 ЦПК України. Треті особи, нарівні з сторонами, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

2. Особливі права третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, якими не наділена третя особа, що таких вимог не заявляє.

Відповідно до ЦПК України третя особа, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору має усі процесуальні права позивача. У ст. 31 ЦПК України вказано, що позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову та до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову. Сторони мають право укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного судочинства. Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони.

Збільшення (зменшення) розміру позовних вимог - це зміна ціни первісно заявлених вимог. Розмір позовних вимог визначається у відповідності до ст. 80 ЦПК України. Зміна розміру позовних вимог може бути викликана уточненням розрахунку ціни позову, частковим виконанням спірного зобов'язання відповідачем, тактичними міркуваннями.

Тактичне значення зміни розміру позовних вимог полягає в тому, що застосування цього прийому дозволяє мінімізувати судовий збір, що сплачується при поданні позовної заяви. До того ж відповідач захищатиметься проти малих вимог так само, як і проти великих. Отже позивач матиме змогу перевірити які у відповідача є докази і аргументи проти позову. Під час застосування цього прийому слід враховувати, що безпідставна та немотивована зміна ціни позову діє проти позивача, свідчить про відсутність чіткої правової позиції у справі.

Потреба змінити ціну позову може виникати також коли третя особа, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору змінює позовні вимоги і замість витребування майна в натурі вимагає відшкодування збитків. Наприклад, третя особа звернулася з позовом про витребування у відповідача автомобіля. Заявлена ціна позову - 15000 гривень. Позивач знає, що автомобіль коштує дорожче, але це не має значення, адже йому потрібний автомобіль, а не гроші. В процесі розгляду справи було встановлено, що автомобіль був проданий іншій особі. Позивач розуміє, що вимога про витребування майна в натурі не буде задоволена, оскільки у відповідача спірного майна немає. Тому він змінює позовні вимоги і вимагає відшкодування збитків. Тепер позивач зацікавлений у встановленні дійсного розміру збитків. Він наводить суду докази про ринкову вартість автомобіля у розмірі 31000 грн. (наприклад, висновок спеціаліста) і подає заяву про збільшення розміру позовних вимог. В межах цих вимог суд розглядає справу далі²⁴.

Відмова від позову - це одностороннє волевиявлення позивача (третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), спрямоване на врегулювання спору і закінчення справи в будь-якій її стадії. При цьому відмова від позову позбавляє особу в подальшому звертатися до суду з аналогічними позовними вимогами, про що суд зобов'язаний роз'яснити (ст. 174 ЦПК України). Суд не приймає відмову позивача від позову у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу. Мирова угода - це двостороннє волевиявлення, спрямоване на врегулювання спору шляхом взаємних поступок, може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмету позову ( ст. 175 ЦПК України).

Однак при укладанні мирової угоди третіми особами, які заявляють самостійні вимоги, необхідно зважати на те, що самостійний характер таких вимог завжди повністю або частково виключає вимоги позивача, на відміну від співпозивачів, вимоги яких не виключають одна одну. В зв’язку з цим третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, може укласти з відповідачем мирову угоду лише в тому випадку, якщо первісний позивач відмовляється від позову або суд відмовляє йому в задоволенні позовних вимог. В іншому випадку суб’єктами мирової угоди разом з третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, мають виступити відповідач і первісний позивач.

Оскільки, право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду судом справи по суті, а третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, вступає у вже розпочатий процес, то слід уточними випадки, за яких вказана третя особа може скористатися даним правом. Відповідно до ч. 1 ст. 173 ЦПК України розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог та про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання. Отже, якщо третя особа подає позов після початку розгляду справи по суті і не заявляє клопотання про розгляд справи з початку, - вона втрачає право здійснити зміну предмета чи підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту прав, свобод та охоронюваних законом інтересів²⁵.

У всякому разі, при зміні третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору предмета чи підстави позову, цей, змінений позов має стосуватися повністю або частково предмета спору між сторонами. Інакше, він не буде розглядатися в цьому, вже порушеному процесі, а може бути пред’явлений окремо.

Чинний закон передбачає, що після вступу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається з початку. Це можна розуміти таким чином, що суд при розгляді цивільної справи не має права відмовити третій особі з самостійними вимогами на предмет спору в її бажанні повернути розгляд цивільної справи до її відправної точки, оскільки закон не дає в цьому випадку суду право вибору, а натякає тільки на одну ймовірну процесуальну дію у вигляді задоволення, так би мовити у «безвідмовному клопотанні»²⁶.

Мабуть, буде вірніше, якщо запровадити в цивільному процесі обов’язкове правило починати розгляд цивільної справи з її початку при вступі у цивільний процес третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, незважаючи на те, чи є їх відповідне клопотання про це, чи воно заявлено не було з якихось причин.

З усього вище вказаного, можна зробити висновок, що треті особи наділені значним обсягом процесуальних прав. Але правам завжди протиставляються обов’язки. Не є винятком з цього правила і процесуальний статус третіх осіб у цивільному процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки – це є загальний обов’язок. Крім цього, особи, які беруть участь у справі зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) та про причини неявки в судове засідання (ст. 77 ЦПК України ) . На третіх осіб поширюються також обов’язки осіб, присутніх у залі судового засідання (ст. 162 ЦПК України ). Для третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, обов’язковим також є додання до позовної заяви її копії та копій усіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб (ст. 120 ЦПК України).

Арсенал процесуальних прав та обов’язків, якими наділені треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору є значущим. Суттєвим є той факт, що особи вказаного виду мають всі права та обов’язки позивача, без всяких виключень та застережень. Паритетність їх процесуальних прав в цивільному процесі пояснюється зробленим законодавцем припущенням, що треті особи з самостійними вимогами на предмет спору є суб’єктами спірного права.

Але треба відрізняти поняття цивільного позивача та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Так, в інтересах позивача розпочинається провадження , а зазначені особи, втім як і ті, які не заявляють самостійних вимог, завжди втручаються у вже порушений цивільний процес²⁷. Відмінність сторін від третіх осіб полягає і в тому, що останні вступають чи залучаються у процес для захисту своїх суб’єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів, відмінних від інтересів позивача і відповідача.

Від участі прокурора, органів державної влади та місцевого самоврядування, представника та інших осіб, які можуть вступити в цивільний процес, що вже почався, участь третіх осіб відрізняється характером і підставами юридичної заінтересованості. На відміну від перелічених осіб заінтересованість третіх осіб обов’язково має особистий характер, тобто наявність до процесуального матеріально-правового зв’язку з однією або з обома сторонами є вирішальним моментом у визначенні статусу суб’єкта як третьої особи. Треті особи вступають у процес від свого імені.

Третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, слід відрізняти від співпозивачів. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги, завжди вступають у вже виниклий процес, а співпозивачі можуть одночасно порушити справу. Вимоги, що пред’являються співпозивачами, не виключають одна одну. Задоволення або відмова в задоволенні вимоги одного із співпозивачів не впливає на вирішення інших вимог. Вимоги позивача і третьої особи виключають одна одну повністю або в частині. Вимоги позивача спрямовані до протилежної сторони. Що ж стосується третіх осіб, то відповідачами на заявлену вимогу можуть бути як обидві сторони, так і одна із сторін²⁸.

Отже, процесуальний статус третіх осіб у цивільному процесі визначається значною кількістю прав та обов’язків, які вони реалізують для захисту власного юридичного інтересу, відмінного від інтересу інших учасників.

Слід також звернути увагу на те, що треті особи в цивільному судочинстві, захищаючи власні права та інтереси, відіграють значну позитивну роль у об’єктивному розгляді справи, а також сприяють ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Участь третіх осіб у цивільній справі дає змогу скоротити час розгляду взаємопов’язаних спорів між усіма учасниками спірних відносин та комплексно їх розв’язати.

Участь третіх осіб у цивільному процесі може стати запорукою від фіктивного та удаваного розгляду справи, коли при зверненні до суду позивач і відповідач мають іншу мету, ніж та, яка відображена у позовній заяві.