1. Джерела (форми) права.

Джерела права – способ юр виразу права, його організація в належну юр оболонку. Д.п. є нормативно-правові акти і правові звичаї, судові прецеденти, а також міжнародні договори та внутрішньодержавні договори (договори нормативного змісту).

Поряд з цим джерелом права слід також виділити форму вираження державної влади, форму, в якій міститься правове рішення держави. З допомогою форми право набуває свої невід'ємні риси і ознаки: загальнообов'язковість, загальновідомість і т.д.

Джерела права - це способи вираження і закріплення правових норм, надання їм юридичного значення.

Прийнято виділяти:

джерело права в матеріальному змісті;

джерело права в ідеальному змісті;

джерело права в юридичному (формальному) змісті.

Джерелом права в матеріальному змісті є розвиток суспільних відносин. До них належать засоби виробництва матеріального життя, форми власності та інше.

Під джерелом права в ідеальному змісті розуміють правову свідомість.

Юридичні джерела (форми) права:   - Нормативно-правовий акт  - Правовий прецедент  - Нормативно-правовий договір  - Правовий звичай  - Правова доктрина  - Релігійно-правова норма  - Міжнародно-правовий акт  Загальносоціальні джерела права - економічні, соціальні, політичні, морально-культурні та інші — породжують або об'єктивно зумовлюють виникнення правових норм. Юридичні (спеціально-соціальні) джерела права (нормативно-правовий акт, правовий прецедент, правовий договір, правовий звичай, правова доктрина, релігійно-правова норма, міжнародний-право-вий акт) виступають як офіційна форма вираження і закріплення правових норм. Розглянемо кожне з юридичних джерел (форм) права. Нормативно-правовий акт: - офіційний акт-документ компетентних органів, що містить норми права, забезпечувані державою (конституції, закони, укази президента, постанови та ін.). Є основним юридичним джерелом права більшості країн, особливо романо-германського типу (сім'ї) правових систем — Франція, ФРН, Італія, Іспанія та ін. Правовий прецедент: - акт-документ, що містить нові норми права в результаті вирішення конкретної юридичної справи судовим або адміністративним органом, якій надається загальнообов'язкове значення при вирішенні подібних справ у майбутньому. Є одним із провідних джерел права англо-американського типу правових систем — Англія, США, Індія та ін. Нормативно-правовий договір: - спільний акт-документ, що містить нові норми права, які встановлюються за взаємною домовленістю між правотворчими суб'єктами (результат двосторонньої або багатосторонньої угоди) із метою врегулювання певної життєвої ситуації, і забезпечується державою. На відміну від договорів-операцій, які мають індивідуально-разовий характер, нормативно-правовий договір розрахований на кількаразове застосування: його зміст складають норми — правила поведінки загального характеру (колективний, трудовий договір, типовий договір та ін.). Він має суттєве значення у сфері комерційних відносин і майнового обороту. Може мати місце між суб'єктами федерації (наприклад, Федеративний договір Російської Федерації 1992 p.). Правовий звичай:- акт-документ, що містить норми-звичаї (правила поведінки, які склалися в результаті багаторазового повторення людьми певних дій), які санкціоновані державою і забезпечуються нею. Держава визнає не всі звичаї, що склалися в суспільстві, а лише ті, що мають найбільше значення для суспільства, відповідають його інтересам і відповідають історичному етапу його розвитки. Правовий звичай — найстародавніше джерело права, він історично і фактично передував закону. Зберігав значення в середньовіччя, не втратив популярності в сучасних правових системах традиційно-общинного типу. Правова доктрина:— акт-документ, що містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, розроблені вченими з метою удосконалення законодавства, усвідомлені суспільством і визнані державою як обов'язкові. Релігійно-правова норма:- акт-документ, що містить церковний канон або іншу релігійну норму, яка санкціонується державою для надання їй загальнообов'язкового значення і забезпечується нею. Релігійно-правова норма поширена в традиційно-релігійних правових системах (наприклад, у мусульманських країнах). У деяких країнах релігійно-правова норма тісно переплелася із правовим звичаєм, традиціями общинного побуту (держави Африки, Латинської Америки). Міжнародний-правовий акт:— спільний акт-документ двох або кількох держав, що містить норми права про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними. З санкції держави такий акт поширюється на її територію, стає частиною внутрішньонаціонального законодавства. На внутрішньодержавне право впливають джерела міжнародного права: загальновизнані принципи міжнародного права, міжнародні договори (пакти, конвенції) (див.  «Міжнародний договір»).

2. Виборчий округ - це територіальна або інша вибор ча одиниця, в межах яких об'єднуються виборці для об рання депутатів.

Виборче законодавство України передбачає формування лише виборчих округів, що формуються за територіальною ознакою.

Залежно від того, скільки депутатів обирається в ко жному виборчому окрузі, розрізняють одномандатні (уніномінальні) та багатомандатні (поліномінальні) виборчі округи. Від одномандатного виборчого округу обирається лише один депутат, і вони утворюються при застосуванні мажоритарної виборчої системи. Від багатомандатного виборчого округу оби раються два і більше депутати, і ці округи утворюються, при застосуванні пропорційної системи.

Виборче законодавство України передбачає утворен ня як одномандатних (для виборів половини народних депутатів України, для виборів депутатів сільських, се лищних, міських, районних у містах рад, сільських, се лищних, міських голів), так і багатомандатних - за гальнодержавного (для виборів половини народних де путатів України) та мажоритарних багатомандатних (для виборів депутатів районних, обласних рад) виборчих округів. При цьому одномандатні виборчі округи для об рання народних депутатів України утворюються Цент ральною виборчою комісією за пропозиціями відповідно Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських рад, а для виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів - територіальними виборчими комісіями.

Територією багатомандатного загальнодержавного виборчого округу для виборів народних депутатів Украї ни є вся територія України, а його центром - місто Київ. Виборцями цього округу є усі громадяни України, які мають виборче право.

Виборчі дільниці - це територіальні одиниці, що об'єднують виборців спільним місцем голосування. Згід но з Законом України “Про вибори народних депутатів України” виборчі дільниці утворюються окруж ними виборчими комісіями за поданням Київської, Сева стопольської міських рад, районних рад, міських рад у межах території одномандатних виборчих округів, а в разі відсутності таких подань - на підставі пропозицій відповідних міських голів або голів рад для проведення голосування і підрахунку голосів у межах виборчих округів.

Порядок утворення виборчих дільниць базується на дотриманні територіального принципу. Водночас виборче законодавство України передбачає можливість утворення виборчих дільниць і в місцях тим часового перебування виборців - у стаціонарних ліку­вальних, санаторно-оздоровчих закладах, на суднах, які перебувають у день виборів у плаванні, а також при пре дставництвах України за кордоном та, як виняток, з до зволу Центральної виборчої комісії - у військових час тинах. Такі виборчі дільниці входять до виборчих окру гів за місцем їх розташування, за місцем приписки судна або виборчого округу, визначеного Центральною вибор­чою комісією (при виборах Президента України та на родних депутатів України). Встановлені законом норми (від 20 до 3000 виборців) дозволяють утворювати вибор чі дільниці на всій території України, в тому числі й у малонаселених (зокрема гірських) районах, а також у місцях тимчасового перебування виборців та при пред ставництвах України за кордоном. Це є важливою гаран­тією реалізації загального виборчого права громадян України не залежно від місця їх проживання або тимча сового перебування.

В вибочих дільницях повинні бути створені умови для забезпечення зручності і таємності голосування.

Для зручності голосування виборчі дільниці утворю ються як спільні для виборів народних депутатів України в одномандатному та багатомандатному загальнодержа вному виборчих округах, а у випадках, коли ці вибори проводяться одночасно з місцевими,- також спільними для виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищ них, міських голів.

Виборці повинні бути своєчасно повідомлені про утворення виборчих дільниць і їх місце знаходження.

Відповідно до вимог Конституції України в листопаді 1997 року утворено нову державну інституцію - Центральну виборчу комісію. Прийнято Закон України "Про Центральну виборчу комісію", в якому визначено, що Центральна виборча комісія є постійно діючим державним органом, котрий відповідно до Конституції України, законів України забезпечує організацію підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, а також всеукраїнських референдумів.

Центрвиборчком також здійснює консультативно-методичне забезпечення виборів до місцевих рад, сільських, селищних, міських голів і проведення місцевих референдумів. Він очолює систему виборчих комісій, які утворюються для підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України та всеукраїнського референдуму, спрямовує їх діяльність.

Центральна виборча комісія є незалежним державним органом. Для виконання своїх функцій вона наділена великими правами й повноваженнями, які дають нам можливість залучати до здійснення надзвичайно важливої, власне доленосної для країни справи державні органи всіх рівнів. Комісія будує свою діяльність на засадах законності, незалежності, об'єктивності, компетентності, професійності, колегіальності розгляду і вирішення питань, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості й гласності.

До складу Центральної виборчої комісії входять 15 членів Комісії. Призначаються вони на посаду та припиняються їхні повноваження Верховною Радою України за поданням Президента України.

3. Цивільно-правові відносини - врегульовані нормами

цивільного права майнові та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають юридична рівними носіями прав та обов'язків. Відповідно до статей 1, 2 Цивільного кодексу України зазначені відносини виникають у: державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою; громадян із державними, кооперативними та іншими громадськими організаціями; громадян між собою. Для цивільно-правових відносин е характерними специфічні ознаки, які вирізняють їх з-поміж інших видів правових відносин, що виникають у суспільстві. Зокрема, слід відзначити такі особливості: - цивільно-правові відносини - це майнові та особисті немайнові відносини; - учасники цих відносин характеризуються майновою відокремленістю та юридичною рівністю; - юридичні права та обов'язки суб'єктів цивільно-правових відносин виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів. Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів: суб'єктів, об'єктів і змісту. Суб'єктами цивільно-правових відносин можуть бути фізичні та юридичні особи.

Суб'єктам цивільно-правових відносин притаманна суспільно-юридична якість цивільної правосуб'єктності, яка складається з цивільної правоздатності і цивільної дієздатності. Об'єкти цивільно-правових відносин — це те, на що спрямовані суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів суб'єктів. Залежно від змісту можна говорити, що виникнення цивільно-правових відносин пов'язане з необхідністю придбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі та ділової репутації тощо. Тобто об'єктами цивільно-правових відносин є: а) особисті немайнові блага, б) речі, в) дії, в тому числі послуги, г) результати духовної та інтелектуальної творчості. Зміст цивільних правовідносин утворюють суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок.

Цивільно-правові відносини поділяються на такі види: 1) за змістом: майнові цивільно-правові відносини, спрямовані на задоволення майнових інтересів фізичних та юридичних осіб (приміром, правовідносини власності, передача майна однією особою іншій у порядку спадкування); немайнові цивільно-правові відносини щодо задоволення особистих немайнових інтересів учасників цих відносин (наприклад, авторські правовідносини); 2) за зв'язком учасників відносин: абсолютні, тобто цивільно-правові відносини, за яких уповноваженому суб'єктові протистоїть як зобов'язаний суб'єкт невизначене коло осіб (скажімо, правовідносини власності, авторства); відносні цивільно-правові відносини, за яких уповноваженому суб'єктові протистоїть конкретно визначена особа, яка повинна здійснити уповноваженому суб'єктові певні дії (приміром, у разі купівлі-продажу, зберігання, постачання); 3) залежно від об'єкта правових відносин: речові цивільно-правові відносини, об'єктом яких є речі (наприклад, відносини володіння та користування майном); зобов'язальні, тобто правовідносини, об'єктом яких є виконання відповідних зобов'язань (наприклад, відносини, що виникають із договору, спричинення шкоди); 4) залежно від структури: прості цивільно-правові відносини, за яких одній стороні належить тільки право, а іншій - тільки обов'язок (скажімо, правовідносини, що виникають із договору позики); складні цивільно-правові відносини, за яких дві сторони мають як права, так і обов'язки (наприклад, відносини, що виникають із договору купівлі-продажу); 5) за характером нормативного спрямування: регулятивні цивільно-правові відносини, в основу яких покладено дію цивільно-правових норм, спрямованих на регулювання майнових та особистих немайнових відносин між їх учасниками; охоронні цивільно-правові відносини, що виникають унаслідок порушення цивільних прав одного з суб'єктів цих відносин і спрямовані на їх відновлення.

4. Кодекс законів про працю України, затверджений Законом УРСР від 10 грудня 1971 р. і введений в дію з 1 червня 1972 р. Кодекс складається з 18 глав і 265 статей. За останні роки були внесені істотні зміни і доповнення до КЗпП у зв'язку з прийняттям важливих законодавчих актів. Як відомо, підготовлено проект нового Кодексу України про працю. Головним недоліком мабуть є те, що проект не зорієнтований на ринкові відносини, у ньому не знайшли відображення ті зміни у суспільних відносинах, які мають місце у реальному житті.

• Глава 1. Загальні положення

• Глава 2. Колективний договір

• Глава 3. Трудовий договір

• Глава 3-А. Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників

• Глава 4. Робочий час

• Глава 5. Час відпочинку

• Глава 6. Нормування праці

• Глава 7. Оплата праці

• Глава 8. Гарантії і компенсації

• Глава 9. Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації

• Глава 10. Трудова дисципліна

• Глава 11. Охорона праці

• Глава 12. Праця жінок

• Глава 13. Праця молоді

• Глава 14. Пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням

• Глава 15. Індивідуальні трудові спори

• Глава 16. Професійні спілки. Участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями

• Глава 17. Трудовий колектив

• Глава 18. Державне соціальне страхування

• Глава 19. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

5. Правочи́ном є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.